П'ятниця, березня 29, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Не знала слова «протеже»…

ВІД РЕДАКЦІЇ. Сьогодні у доцента кафедри англійської мови факультету іноземних мов Зої Миколаївни ЛИПКО - ювілей. Ви не повірите, скільки років тому назад народилася ця університетська чарівна жінка. І справді – важко повірити, що вона - випускниця Харківського університету, у цих стінах працює з 1954 року. Мати двох чудових дочок, професіонал високого ґатунку, щира, життєрадісна людина.
Доц. З. М. ЛИПКО: «Вісімдесят з точки зору віку – багато, але з точки зору зробленої роботи – мало. Хочеться ще так багато чого встигнути! Життя складалося важке, росла я у багатодітній родині, мама хворіла, рано померла…. Я не знала слова «протеже», всього сама досягала. У 1954 р. закінчила факультет іноземних мов з відзнакою і мене залишили працювати в університеті викладачем на кафедрі іноземних мов. За час роботи я встигла написати 67 наукових праць, із них один підручник з грифом Міністерства Вищої Освіти, сім термінологічних словників, багато статей і тез. Я вважаю, що прожила гарне життя, бо по-перше, виховала двох чудових дочок: Ірину Петрівну, кандидата філологічних наук, доцента кафедри іноземних мов №2 Юридичної академії та Оксану Петрівну, доктора медичних наук, професора кафедри акушерства та гінекології медичного університету. Маю двох онуків - дорослого Олега та півторарічного Дениса. 52 роки поруч із коханим чоловіком Петром - маємо чудову дружню родину. По-третє, все своє життя працюю на почесній та улюбленій роботі. Найщасливіші моменти мого життя: народження дітей та онуків, захист кандидатської дисертації та отримання вченого звання доцента, поїздка до США, золоте весілля. А ще – через все своє життя я пронесла любов до всіх, хто мене оточує: до чоловіка, дітей, онуків, студентів, аспірантів та друзів. Саме любов робить наше життя справжнім. Ми не перестаємо кохати через те, що старіємо, а старіємо через те, що перестаємо кохати».
Ось чому ювілярка завжди виглядає молодою та життєрадісною. Наснаги Вам, Зоє Миколаївно!!!


А. ЧАЛА, наш спецкор.