Понеділок, вересня 23, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Наш лекційний зал

До історії лікування студентів Харківського університету в дорадянський період

Основним джерелом інформації про стан здоров’я студентів кінця ХІХ – початку ХХ ст. є студентські самопереписи, програмою яких передбачалася розробка цього питання. Зокрема, відомості про стан здоров’я харківського студентства дорадянського періоду можна знайти в матеріалах студентського перепису 1909 р., який дає узагальнюючі цифри з цієї проблеми, перепису 1902 р., присвяченого питанням захворюваності статевими хворобами серед студентської молоді Харкова, а також у звіті лікаря Харківського університету О. Богданова за 1897 рік.

При проведенні перепису 1909 р. в університеті було роздано 4279 опитувальних бланків, а отримано 1987, тобто на питання відповіло 46,4% респондентів. При цьому студенти дали 47,7% відповідей, а вільні слухачки 32,9%. У ветеринарному інституті був розданий 421 бланк і отримано 219, тобто на питання відповіло 52% респондентів; на Вищих жіночих курсах було роздано 470 бланків, отримано ж 148, тобто відповіли 31,3% респондентів.

Понад половина студентів університету констатували свою потребу в лікуванні. При цьому найменше потребували лікування вільні слухачки (41,7%), а найбільше – майбутні філологи (65,5%).

Найбільший відсоток захворюваності на хронічний розлад органів травлення спостерігався серед молоді, яка обідала в студентській їдальні (40,1%), дещо менший відсоток – в приватних їдальнях (39,4%), ще менший – серед тих, хто брав обіди з дому (27,4%) і , нарешті, найменший  – серед тих, хто обідав безоплатно у рідних і родичів (11,8%). Ця залежність захворюваності від місця обіду спостерігалася на всіх факультетах університету.

На думку університетського лікаря О. Богданова, велика кількість захворювань травної системи обумовлювалася, передусім, нераціональним харчуванням студентів. «Нестравна, не надто поживна їжа, яка поступає до організму переважно один раз на день, механічно розтягує травні органи і викликає аномальні процеси бродіння. Властиве віку почуття апетиту є досить сильним, а відчуття ситості досягається лише завдяки кількості, та й то не завжди».

На початку ХХ ст. був проведений студентський перепис, присвячений питанням захворюваності статевими хворобами. Анкетування проходило у вересні 1902 р. серед студентів трьох вищих навчальних закладів Харкова – університету, Технологічного і Ветеринарного інститутів. Участь в ньому взяло, в середньому, 50% складу студентів. Було отримано 1298 придатних для обробки анкет.

За навчальними закладами респонденти розподілилися наступним чином: студентів університету (крім медиків) – 406, студентів медичного факультету – 239, медиків, які завершували освіту – 96, технологів – 302, ветеринарів – 255.

Результати перепису показали високий відсоток статевої захворюваності юнацтва. Виявилося, що від статевих хвороб молоді люди страждали ще в період навчання в середніх навчальних закладах. А хворіли вони, переважно, після зв’язків з проститутками.

Відсутність раціонального харчування, умови життя студентів (нерідко погано освітлені кімнати з незадовільною вентиляцією), часто нездорове харчування знижували опір організму різноманітним шкідливим впливам. Розвивалися недокрів’я і цілий ряд різноманітних нервових розладів, в тому числі, неврастенія. Поряд із цим, санітарні та кліматичні умови міста Харкова в цей період були не надто сприятливими. Цими причинами пояснюється досить високий рівень захворюваності серед студентів Харківського університету.

Медичне обслуговування студентів безоплатно здійснювали лікарі вищих навчальних закладів, амбулаторно та вдома.

До нас дійшли деякі відомості про існування лазарету при корпусі казеннокоштних студентів. Завідував лазаретом відомий своїми дивацтвами лікар Іван Миколайович Рейпольскій. У спогадах одного зі студентів знаходимо наступну характеристику його діяльності, спрямованої на покращення стану здоров’я університетської молоді: «В лазареті рідко бували хворі, але студенти часто користувалися ним, щоб урізноманітнити свою їжу. Варто було тільки поскаржитися Івану Миколайовичу на нудоту вранці, як він, не приписуючи студента до койки, призначав давати йому натщесерце оселедець і готувати особливий суп з куркою. За декілька днів наш добрий Іван Миколайович, який чудово розумів, що в цьому випадку немає ніякої хвороби, і це лише невинні пустощі, виключав пацієнта з лікарняної порції».

Протягом осіннього семестру 1895 р. вперше були зроблені уривчасті, несистематизовані нотатки про хворих студентів університету, і лише з 1896 р. записи про хворих велися послідовно, з позначенням імені та прізвища, факультету та національності, форми хвороби і терапевтичної допомоги, наданої амбулаторно або вдома у хворого.

Велика кількість студентів, які зверталися за медичною допомогою в 1896 р., труднощі в наданні первинної допомоги при прийомі вдома у лікарів, незручності при проведенні деяких процедур (перев’язок, промивань, катетеризацій тощо), стали підставою для влаштування амбулаторії для студентів в самому університеті. У будівлі університету для неї було відведено спеціальне приміщення і вже в січні 1897 р. розпочався прийом хворих.

Приміщення амбулаторії складалося з трьох кімнат: приймальні, кабінету та кімнати для перев’язок. Площа підлоги цих кімнат дорівнювала 19-ти квадратним сажням; приміщення було абсолютно сухим, світлим і теплим.

Протягом 1897 р. за медичною допомогою до амбулаторії звернулося 849 осіб (991 випадок захворювань), в тому числі, студенти зверталися 945 разів, сторонні слухачі – 26, працівники університеті – 20.

Найбільша кількість захворювань (до 2/3) припадала на лютий, березень, жовтень і листопад, тобто на час найбільшого скупчення студентів в Харкові і найвищого розвитку захворюваності взагалі.

У 1910 р. виникло «Общество помощи больным недостаточным учащимся в высших учебных заведениях города Харькова», до складу якого входила молодь, що вносила членські внески. Товариство утримувало студентську амбулаторію, де, крім відповідального лікаря розпорядника, який перебував на платній службі, добровільно працювало 50 лікарів. У 1911–1912 рр. амбулаторія надала медичну допомогу 3722 молодим людям при понад 17000 відвідувань. Поряд із цим, Товариство надавало допомогу і вдома.

Слід сказати, що студенти медичного факультету Харківського університету і самі брали участь в лікуванні хворих. Адже медичну допомогу населенню Харкова надавали університетські клініки, що були місцем практики студентів–медиків. В цих клініках практикували видатні діячі медичної науки (В. Г. Лашкевич, В. Ф. Грубе, І. П. Лазаревич, Л. Л. Гіршман та інші).

Університетська молодь із захопленням ставилася до відомих лікарів – своїх викладачів. «В операційній панує мертва тиша, вона іноді переривається загальним сміхом, викликаним дотепністю великого хірурга В. Ф. Грубе, який дає пояснення щодо майбутньої операції. Ми, молодики, тулилися на найвищих лавах. Мало розуміючи в операції, ми з колосальною увагою спостерігали за величною постаттю професора, одягненого в білу куртку і підперезаного біля талії простирадлом у вигляді фартуха», – згадував М. Фабрикант.

Студенти-медики, які відвідували університетські клініки, поділялися на два розряди, аускультантів і практикантів. Перші лише слухали клінічні лекції, останні ж «вправлялися під керівництвом професора в лікуванні хворих». Студенти мали демонструвати «моральну, скромну та ввічливу поведінку», що особливо мало проявлятися у спілкуванні з хворими.

В цілому, в дорадянський період стан здоров’я студентів часто був незадовільним. Заходи, спрямовані на його покращення, були досить результативними, однак все ж не могли вирішити проблему в повному обсязі. На цьому наголошували сучасники і, серед інших, університетський лікар

О. Богданов, який писав про необхідність відкриття окремої лікарні для інфекційних хворих студентів Харківського університету. У 1897 р. створення при Харківському університеті амбулаторії для студентів значною мірою змінило ситуацію на краще. А корінний переворот в системі охорони здоров’я студентської молоді відбувся вже у 1922 р. з відкриттям спеціальної лікарні для студентів харківських вищих навчальних закладів. Відкриттю лікарні значною мірою сприяла діяльність вчених Харківського університету, і, в першу чергу, Петра Івановича Шатілова.

М. В. ГРИГОР’ЄВА, кандидат історичних наук,

лауреат медалі гетьмана Івана Мазепи.