Крок до об’єднання з науковою громадою

ВІД РЕДАКЦІЇ: 7-го березня 2018 року на сесії Загальних зборів НАН України доктора хімічних наук, завідувача кафедри фізичної хімії ХНУ імені В. Н. Каразіна професора Миколу Отаровича МЧЕДЛОВА-ПЕТРОСЯНА було обрано членом-кореспондентом НАН України, а церемонія присвоєння звання відбулася у квітні.

– Миколо Отаровичу, чому ви обрали хімію? Не  шкодуєте  про це?

– Хімія мені подобалась ще в школі, особливо досліди. Мабуть, через це я став експериментатором, а не теоретиком. До того ж, мій батько був хіміком і займався виготовленням силікатів. Ніколи серйозних сумнівів щодо наукового спрямування не виникало, я знав, що маю хист до хімії і повинен щодня приділяти час науковій роботі. До університету я вступив у 1971 році, а в 1992-му захистив докторську дисертацію за спеціалізацією «фізична хімія». Ця галузь хімічної науки була створена професором нашого університету М. М. Бекетовим, тому я вважаю, що наш факультет має приділяти особливу увагу розвитку фізичної хімії.

– Що робиться для цього розвитку?

– Нещодавно, на початку року, за університетською програмою закупівлі дослідницького обладнання було придбано зета-сайзер для вимірювання розподілу наночастинок. Це дуже допоможе аспірантам, тому що основною проблемою наукової роботи була і, на жаль, поки залишається нестача нового обладнання для якісних досліджень.

– Розкажіть про своїх аспірантів і кандидатів хімічних наук?

– Я підготував 20 кандидатів наук та був консультантом 2-х докторських дисертацій. Зараз працюю з аспіранткою Анастасією Юріївною ХАРЧЕНКО, яка в травні захищатиме кандидатську дисертацію на тему «Протолітичні рівноваги хромофорних реагентів поліелектролітів у порівнянні з іншими колоїдними системами».

– А хто був вашим науковим керівником і кого ви вважаєте своїм наставником?

– Я захищав кандидатську дисертацію з аналітичної хімії. Моїм науковим керівником був проф. Л. П. АДАМОВИЧ. А наставниками я вважаю усіх своїх викладачів, особливо тих, хто сприяли моєму захопленню фізичною хімією.

– Що для вас значить звання члена-кореспондента НАН України? Які нові обов’язки у вас з’явились?

– На хімічному факультеті з 1961 р. не було представників Академії наук, тож я вирішив спробувати. В 2009-му році посів ІІ місце за результатами голосування, в 2015 р. – не було місця за спеціалізацією, в 2012 – набрав необхідні 2/3 голосів, але київський колега отримав на два голоси більше, тож мені вступити до лав Академії не вийшло. Цього року відділення хімії за мене віддало 25 з 29-ти голосів, а на Загальних зборах ухвалили це рішення. Для мене це стало кроком до об’єднання з науковою громадою, бо раніше я був радше самостійним дослідником. З’явились обов’язки чотири рази на рік брати участь у зборах хімічного відділення, слухати доповіді й голосувати. Вважаю, що це не обтяжлива робота, яка сприятиме розвитку української науки.

Надія РУБІНІНА.

Чергова сходинка

ВІД РЕДАКЦІЇ. Доктора фізико-математичних наук, професора, лауреата премії НАНУ ім. К. Д. Синельникова, «Відмінника освіти України», декана фізико-технічного факультету Каразінського університету Ігоря Олександровича ГІРКУ обрано членом-кореспондентом НАН України. Вітаємо! У його доробку 67 наукових статей із фізики плазми та керованого термоядерного синтезу та із плазмової електроніки, за його авторством та співавторством видано 9 навчальних посібників, монографій і збірників.

Проф. І. О. Гірка: «З дитинства я був слухняним і дисциплінованим хлопчиком. Я із вдячністю згадую нашого першого вчителя Марію Михайлівну Дронь, яка навчила мене працювати, прищепила любов до навчання. Я вчився із задоволенням та інтересом завдяки їй: я не пригадую, які то були її методичні прийоми, але всі уроки здавались мені цікавими. Вдома я залюбки готував домашні завдання, аби бути готовим наступного дня відповісти в разі, коли мене викличуть, і заслужити похвалу вчительки.

Завдяки ґрунтовній шкільній підготовці я вчився в університеті «на відмінно», хоча все одно вчитися було дуже важко. Завдяки успішному навчанню та активній участі у громадському житті університету мені було призначено Ленінську стипендію. На третьому курсі в нас традиційно відбувається спеціалізація по кафедрах. Я обрав собі кафедру теоретичної ядерної фізики (КТЯФ), бо там був найвищий конкурс, і мене було розподілено на неї. 1985 року я отримав диплом про закінчення університету з відзнакою за спеціальністю «Теоретична ядерна фізика».

В аспірантурі моїм науковим керівником був Костянтин Миколайович Степанов. На той час він був начальником відділу високочастотного нагрівання та теорії плазми у відділенні фізики плазми УФТІ і за сумісництвом – професором КТЯФ. В нього вдома ми могли працювати до ранку. Він міг зателефонувати мені пізно ввечері та покликати писати.

Крім того, я активно працював на кафедрі асистентом та займався наукою з проф. А. М. Кондратенком. Атмосфера на кафедрі була творчою. Щоразу, коли я приходив до кімнати, в якій працював мій брат, я спостерігав, як хтось із науковців чи аспірантів групи А. М. Кондратенка сперечався біля дошки з іншим; хтось друкував статтю чи доповідь – і черга стояла до друкарської машинки; хтось готував відповідь до редакції на зауваження рецензента… 2004 року я захистив докторську дисертацію «Поширення, конверсія та поглинання об’ємних і поверхневих електромагнітних хвиль у плазмі з неодновимірною неоднорідністю», за якою перед тим було опубліковано 11 статей.

Член-кореспондент – це чергова сходинка. Коли прийде час, я буду звітувати перед Богом, що в нас, у Харківському університеті, є високоякісна фізична освіта. Мої учні –Віталій Лисовський, переможець студентських робіт в ЦЕРНі, Іван Малійов, переможець конкурсу студентських робіт у Парижі, Богдан Біденко – учасник команди переможців Міжнародного турніру... Це – мої діти. А я – батько фізико-технічного факультету».

Таїсія ЄРОХІНА.

Підкорення нових вершин

ВІД РЕДАКЦІЇ. У березні лави НАН України поповнив проф. В. А. ЧЕБАНОВ, завідувач кафедри прикладної хімїі. Він виступав на  зборах Академії   із доповіддю: «Хемо- та регіокерований мікрохвильовий органічний синтез в хімії гетроциклічних сполук». Валентин Анатолійович працює в Науково-технологічному комплексі «Інститут монокристалів» НАН України на посаді першого заступника генерального директора. Ще аспірантом В. А. Чебанов давав інтерв’ю для нашої газети. І сьогодні ми вітаємо Валентина Анатолійовича з черговим досягненням. Проф. В. А. ЧЕБАНОВ:

– Членами-кореспондентами стають ті, хто зробив вагомий внесок у розвиток науки. Відбір науковців проходить у два етапи: спочатку проводиться таємне голосування у відповідному відділенні, а потім ще голосують Загальні збори Академії. Кандидати у дійсні члени та члени-кореспонденти висуваються від наукових установ та ВНЗ, у моєму випадку – це НТК «Інститут монокристалів» НАН України. Для участі треба зібрати певний пакет документів, зробити наукову доповідь, довести членам академії, що твоя робота має цінність та актуальність. Для хімічного факультету дуже важливо, що відразу двоє наших спеціалістів стали членами-кореспондентами НАН України. Разом з проф. М. О. Мчедловим-Петросяном, окрім нового статусу, ми отримали великий об’єм обов’язків: братимемо участь в експертній роботі, формуванні напрямків наукової тематики Академії тощо. Як один з керівників інституту, я й раніше постійно співпрацював з НАН України, а тепер маю бути ще активнішим.

– Хто допоміг Вам визначитися з науковим шляхом?

– Кандидатську дисертацію захистив у 2000 р., офіційно керівником була проф. Н. М. Колос, також допомагав проф. В. Д. Орлов. Він зробив великий внесок у виховання мене як вченого. Під керівництвом С. М. Десенка, якого вважаю своїм вчителем, у 2010 р. захистив докторську. Нині ми з ним тісно співпрацюємо в НТК «Інститут монокристалів» НАН України. У докторській я саме почав досліджувати ту тему, яку готував для доповіді в Академію. У мене опубліковано приблизно 260 наукових робіт.

– Чи є ще в родині науковці?

– Моя дружина Вікторія – мікробіолог, нині пише кандидатську. Тато – військовий, а мама за освітою економіст. Дочка зараз навчається на факультеті іноземних мов університету.

– Як зародилася думка стати хіміком?

– Приблизно з 6 класу вирішив, ким хочу бути. Батьки мене підтримували в виборі професії, купували книжки з хімії, я навіть мав власну домашню лабораторію. Іншої професії не розглядав. Закінчив Харківський університет в 1996 р. та відразу вступив на аспірантуру, де навчався до 1999 р. Пам’ятаю, коли працював над кандидатською дисертацією, то саме перейменовували університет –  вступав я ще у державний університет. Нині викладаю спецкурс «Сучасні методи синтезу та аналізу» для бакалаврів, багато уваги приділяю дипломним роботам. Мені подобається працювати в університеті, адже тут є можливість допомогти молодим науковцям. Запрошую студентів проходити практику в інституті, деякі залишаються працювати. Сьогодні під моїм керівництвом захищено сім кандидатських,  двоє  готуються до захисту цього року.

Карина БОНДАР.