Щеплення від гордині

ВІД РЕДАКЦІЇ: У березні цього року дійсним членом (академіком) НАН України обрано професора кафедри матеріалів реакторобудування та фізичних технологій фізико-технічного факультету Каразінського – Юрія Вікторовича  СЛЮСАРЕНКА.

Юрій народився  у сім’ї офіцера Віктора Тимофійовича і вчительки Валентини Стефанівни. З дитинства відповідально ставився до навчання – Вовчанську середню школу імені Пушкіна закінчив із золотою медаллю. Вступив до ХДУ імені Горького. Проте про фізико-технічний, якому згодом присвятив чималу кількість років, він дізнався лише тоді, коли прийшов подавати документи (на той час факультет був відсутнім в офіційних довідниках через «засекреченість»). Під час коротких коливань розгубленого абітурієнта між радіофізичним та фізико-технічним факультетами визначитися йому допоміг тодішній декан фізтеху  Георгій Анатолійович Мілютін, звичайно ж, на користь фізико-технічного.

Студентство Юрій Вікторович згадує із задоволенням. Тоді на пари ходили з великим інтересом, особливо, коли викладали відомі вчені: «На фізико-технічному нас навчили головному – навчатися! Мені дуже подобались яскраві та жваві лекції «патріарха» фізики академіка О. І. Ахієзера, доц. Ю.О. Кірочкіна, доц. В.В.Ангелейко, доц. В.П. Демуцького, доц. (нині проф.) В.Д. Ходусова, доц. М.Р.Бєляєва та інших. Проте найбільше захопив мене своїм ентузіазмом, знаннями та ерудицією видатний фізик-теоретик, засновник знаної в усьому світі наукової школи зі статистичної фізики академік С.В. Пелетминський. Під його керівництвом я захистив курсову, дипломну та кандидатську дисертацію, а з часом став його наступником на посаді завідувача відділу статистичної фізики та квантової теорії поля в Інституті теоретичної фізики ім. О.І. Ахієзера, яким до С.В. Пелетминського опікувалися О.І. Ахієзер і Л.Д. Ландау. Блискуча плеяда професорсько-викладацького складу фізико-технічного факультету яскравим своїм прикладом у викладанні й безпосередньому спілкуванні виховували і своєрідний «імунітет від гордині».

Університет закінчив з відзнакою, а після закінчення аспірантури та захисту кандидатської дисертації зі спеціальності «Теоретична та математична фізика» Юрій влаштувався старшим науковим співробітником  НДЧ  Університету.  Із 1991 року працює в Національному науковому центрі «Харківський фізико-технічний інститут». Університет подарував нашому герою родину не лише в переносному сенсі. Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тамарою Михайлівною. Тут здобув вищу освіту його син Олексій, теж на фізико-технічному. Справжня «фізична»  династія!

Сьогодні Юрій Вікторович науковець, відомий за межами України. Фізик-теоретик, спеціаліст в області статистичної фізики, фізики конденсованого стану, теорії релаксаційних і стохастичних процесів, фізики квантових рідин і газів, ядерної матерії, фізики поверхні. Автор понад 150 наукових публікацій в авторитетних фахових виданнях, таких як Physical Review, Journal of Mathematical Physics, Physica A та ін.

Новоспечений академік є членом Бюро відділення ядерної фізики та енергетики НАН України, протягом багатьох років входив до складу Експертної ради з фізики ВАК України. Нині входить до складу Наукової ради з проблеми «Фізики м’якої речовини», «Фізики низьких температур» при Відділенні фізики і астрономії НАН України. Ю. В. СЛЮСАРЕНКО є членом технічної Ради ННЦ ХФТІ, членом Координаційної ради Українського фізичного товариства, членом правління Українського ядерного товариства, головою Спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій із теоретичної фізики при ННЦ ХФТІ. Виконує обов’язки тематичного редактора «Українського фізичного журналу», входить до складу редколегій «Східноєвропейський фізичний журнал» та журналу «Condensed matter physics». Крім того, у травні його обрано до першого складу Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки та технологій при Кабінеті міністрів України, яку очолює Прем’єр-міністр України.

Учений продовжується в своїх учнях, і наш герой – не виключення. Юрій Вікторович підготував чотирьох кандидатів наук. Опікувався докторантом Сергієм Шульгою, в якого був науковим керівником та аспірантом  Дмитром Литвиненкм. У викладацькій діяльності й роботі з учнями Юрій Вікторович дотримується принципів, якими керувались його вчителі – не бути зверхнім у стосунках із молоддю, уникати повчальних «проповідей», завжди надавати можливості й допомагати їй розвиватись, навчити навчатись і – головне – радіти успіхам!

«На жаль, наука сьогодні в меншому пріоритеті в суспільстві, проте вона і нині відкриває багато можливостей, для тих, хто нею захоплюється і хто залишається їй відданим. Зокрема, оскільки у науки немає кордонів та меж, вона, крім можливостей стажування, удосконалення фахової майстерності, самовираження за межами України, надає змогу і просто побачити світ. Наприклад, мій учень Олександр Крючков працює у Гарварді (а до того перебував у Швейцарії), Андрій Сотніков – у Відні (раніше працював у Празі та Франкфурті). Інші (дещо старші за віком) учні теж неодноразово здійснювали «наукові подорожі» (і, слава богу, поки що повертались в Україну). Мені також пощастило поспілкуватись з іноземними колегами не тільки в Україні.  Довелось побувати в Бельгії, Німеччині, Італії, Польщі, Голландії", – зазначає академік.

Попри усі вищезазначені статуси та посади, попри звання академіка, Юрій Вікторович скромний у поведінці і спілкуванні, ентузіаст із таким собі "щепленням від гордині", для якого наука – це не «ремесло» (хоча “трудоголіків» любить і заохочує) і не список звань, а скоріше – можливість для творчості і справа всього життя. "Університет –  люблю! Я вдячний Alma mater за надані можливості, за найкращих вчителів, за талановитих учнів, а як викладач – за здібних і вдячних студентів!"

Д.КАЛЬНІЦЬКА.