Наказ: «Вперед!»  –  Я знов ховаю

Окопну лірику свою.

Й на повен зріст  – до того краю,

Де знову бути нам в бою.

Мене війна веде все далі.

Олесь ГОНЧАР.

У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Про долю цього батальйону письменник написав у романі «Людина і зброя». Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї. За бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави ІІІ-го ступеня, трьома медалями «За відвагу».

Закарбовано в серцях

ВІД РЕДАКЦІЇ: Обабіч брукованого майдану Свободи та узвозу Пасіонарії, між Головним корпусом ХНУ імені В. Н.  Каразіна та Держпромом знаходиться  зворушливий Пам'ятник харківським студбатівцям, встановлений на честь  хлопців, які добровольцями пішли на фронт 1941-го… Серед них був і Олесь Гончар.

На початку 80-х років студенти Харківського університету сформували будівельний загін "Комунар",  який очолив студент історичного факультету Г. В. Мілюха. Хлопці та дівчата відкладали зароблені в будівельних загонах на Півночі гроші на спорудження пам'ятника студбатівцям. Вдалося зібрати близько 200 тисяч рублів, замовити пам'ятник, проте встановити його вдалося лише у 1999 році…  Близько 15 років він пролежав у внутрішньому дворі університету. До речі, студбатівці дивляться на перший під'їзд Держпрому – саме туди йшли студенти записуватися на фронт.

Відомий український письменник, а тоді звичайний студент третього курсу філологічного, Олесь Гончар був серед тих добровольців. На фронті він був командиром батальйонного міномета, старшиною мінометної батареї, брав участь в обороні Києва. Йому одному з небагатьох юних хлопців, вдалося повернутись додому.

Військова тематика займає значну частину його творчого доробку. У романі «Людина і зброя», головними героями якого стали студбатівці, Олесь Терентійович писав: «Запам’ятайте цю мить! Назавжди запам’ятайте цю останню свою аудиторію на третьому поверсі істфаку, де, вдершись крізь забарикадовані двері, застало вас страшне, приголомшливе слово: Війна!..»

Як їх багато… Хоробрі юнаки та дівчата! Історики, літератори, географи, біологи, хіміки… Ідуть, чітко карбуючи кроки, по бруку... Сама юність іде… У повісті «Земля гуде» зображено діяльність молодіжної підпільної організації «Нескорена полтавчанка», очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк, яка була студенткою фізико-математичного факультету ХДУ. Спогади О. Гончара про війну знайшли відображення у романі "Циклон", "Тронка", "Прапороносці". У перервах між боями народжувалась фронтова поезія – "Дума про Батьківщину", "Атака", "Брати".

Пам'ять про страшні події 1941-1945 років збережена у творчості О. Гончара, відображена у монументі студбатівців і назавжди закарбована в наших серцях.

Д.КАЛЬНІЦЬКА.