Понеділок, вересня 23, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

На одному пульсі

Доц. Ю. І. КОХАН: «Олесь ГОНЧАР – ЛЮДИНА СВІТЛА!»

Поруч з іменною аудиторією О. Т. Гончара розташовано деканат. І власне кабінет заступників декана, де працює Ю. І. КОХАН. Юрій Іванович присвятив вивченню літературної спадщини Олеся Терентійовича багато років студентського і викладацького життя. Студентом 6-го курсу вечірнього відділення філологічного факультету на кафедрі української мови у далекому 91-му Ю. І. Кохан виконав роботу «Функціональна характеристика крилатих висловів та крилатих слів у творах О. Т. Гончара».  А вже у 2003-му успішно захистив кандидатську дисертацію з фраземіки на матеріалах художньої прози Олеся  Гончара та Павла Загребельного під науковим керівництвом проф. В. С. Калашника. Тому мене анітрохи не здивували у  кабінеті Юрія Івановича  десятки творів самого Гончара, наукові публікації про його творчість, чернетки рукописів… Юрій Іванович Кохан якраз  готував матеріали доповіді на тему «Античні рецепції у творах О. Т. Гончара» до наукової конференції на філологічному факультеті.  «Від роботи до Гончара, від Гончара – до роботи», – жартував викладач на початку нашої розмови. Адже ще школярем Юрій Кохан оцінив високу художню силу творів Гончара, зокрема роману «Прапороносці», і вже десятки років не розлучається з літературною спадщиною Олеся Терентійовича, вивчаючи її як мовознавець. Згодом після армії, вступаючи на робітфак Харківського державного університету, на співбесіді Юрій Кохан відповідав на питання з літератури за романом Гончара «Прапороносці».

Юрію Івановичу, невже Вас так зачепив талант Гончара, що Ви надалі продовжили його вивчати?

– Так. Гончар мене захопив! Студентом при написанні курсових робіт я детальніше почав знайомитися з його художніми творами,  проникати у джерела мови письменника, осмислювати суть характерів персонажів, заглиблюватися в естетичні виміри  та стиль письма.  Потім ці курсові перетворилися на дипломну про крилаті фрази у творах Гончара.  Відштовхуючись від попередніх дослідів, написав дисертацію, у якій порівняв  два стилі мовної культури, мистецького хисту через фразеологію О. Гончара та П. Загребельного. Два великих майстри української прози мали схожі долі, обидва були на фронті, в полоні, близькі за віком, на першопочатках мали схожі стилі написання творів.

– Так яким все ж таки стилем творив Гончар? У чому його геній?

– Відразу в око впадає романтизація всього того, про що пише Гончар. Його стиль – одночасне поєднання ліризму, романтизму та реалізму.  Це була Людина Світла. У романі «Тронка» одна з його новел має назву «Тут багато Неба». Олесь Терентійович, попри всі негаразди та випробування долі, зберіг світле, піднесене світосприйняття. Людина поетичної вдачі,  як художник широкого діапазону, пропускаючи через себе образи, Олесь Гончар навіть випалені сонцем голі степи змальовував з чудовим присмаком радості, надії та любові, називаючи їх степовою Елладою. Вірний своїм творчим принципам, в уста фронтовиків, виснажених та озлоблених війною, Гончар вкладає романтичні вислови. Один із персонажів роману «Прапороносці» грубуватий лейтенант Сагайда говорить Юрію Брянському: «Я знаю, ти високо тримав прапор свого кохання». Як носій сонячних барв в українському мистецтві слова Олесь Гончар гостро виступав проти духовної порожнечі, егоїзму, що руйнували душі. Герої  Гончара – це індивідуалізовані образи живих людей, змальовуючи яких, автор свідомо акцентує увагу на таких рисах, як ліричність, моральна чистота, перевага громадських інтересів над особистими. Через це духовний посил Олеся Гончара з минулого через сучасність іде в майбутнє, стаючи духовним дороговказом для сучасників і для прийдешніх поколінь. У цьому – його романтичний стиль і  незаперечний геній.

–  Тож які  вислови Гончара мають крила?

– Взагалі, коли я вивчав твори Гончара, то я досліджував крилаті вислови, які сам Гончар використовував у своїх текстах. Але ж у нього самого є багато висловів, які стали крилатими. Скажімо  такі: «Найвища краса – це  краса вірності», «У справедливих армій – доля прекрасна», «Високо нести прапор кохання» (із «Прапороносців») тощо. Тавром людських і суспільних вад звучать Гончарові слова-новотвори: батькопродавець, забудь-батько, забудь-мати, апостол руїнництва, юшкоїди, ходячі шлунки, знедуховніти й багато інших. Саме з-під пера О. Гончара полетіло в світ крилатим дзвоником маловідоме до виходу однойменного роману слово «тронка». Багато висловів Гончара мають глибину, крила, актуальність. Адже в них – біль за людину, долю нації, духовна цінність!

– Дякую за розмову.

Дійсно, слово Олеся Гончара з нами і сьогодні на одному пульсі! Його твори несли і несуть світлі надії, підтримують чистоту людських сердець, добропорядність, допомагають берегти собори наших душ та усвідомлювати себе українцями!

 

Ліна ТИМАРСЬКА.