Четвер, січня 17, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Мить. Березень 2018

 

Атом, який житиме довго

ВІД РЕДАКЦІЇ. За дослідженням фотографа і викладача фотографії в московській школі «Photoplay» Андрія Рогозіна, середній вік представників його професії у світі – 82 роки. Наша редакція знайомить своїх читачів із майбутнім довгожителем нашої alma mater.

Каразінська родина наповнена талановитими особистостями. У «зал слави» університету неодмінно увійде й співробітниця відділу реклами та брендингу Центру зв’язків з громадськістю Марина Григор’єва. Випускниця Каразінського та кандидат історичних наук, вона – проактивна людина. Одночасно – модератор Клубу української мови та культури, керівник університетського екскурсійного проекту «Відкрий для себе Каразінський» та координатор проекту «Ніч історії Харкова» від університету.

А ще Марина захоплюється літературою, театром та фотографією. Свої роботи вона демонструє у Facebook, чим і привернула увагу. Значна частина її доробку – світлини нашої alma mater. Проте фотомитцем себе не вважає: «Насправді, не вважаю себе фотографом, тим більше фотомитцем. Мистецтву фотографії я навчалася, але не дуже сумлінно. Мої світлини – це лише моє бачення світу, а не серйозна професійна діяльність».

Але реакція людей свідчить про інше. За пару годин «свіженьке» фото Марини набирає щонайменше 35 «вподобань». Напевно, стати творчою складовою нашого університету – це доля Марини. «Так склалося, що університет є центром мого Всесвіту, тим місцем, яке надихає, та до якого завжди хочеться повертатися, – розповідає фотограф. – Коли мені було 15 років, і я вперше прийшла до університету на підготовчі курси, була просто вражена масштабами цього навчального закладу. Коли вранці виходиш зі станції метро «Університет», та йдеш у напрямку нашої alma mater, складається враження, що ти – лише невеличкий атом в цьому незліченному натовпі, що прямує до Каразінського. Всі ці невеличкі атоми складаються в один великий організм, що вражає своїми масштабами, та протягом нескінченного часу переміщується з підземки до будівель університетських корпусів».

Для кожного митця важливим є поняття натхнення. «Мене надихає історія університету, його будівлі, люди, з якими мені пощастило працювати та спілкуватися. Надихають мої Вчителі та близькі друзі, яких я знайшла саме тут. Надихає атмосфера демократії та вільного творчого простору, в якому завжди можна знайти однодумців та реалізувати будь-який креативний задум».

Австрійський фотожурналіст Ернст Хаас сказав: «Фотографія – це вираз враження. Якщо прекрасне не жило б у нас, як би ми могли дізнатися його?» Це почуття прекрасного й надає наснаги жити довше. А коли буде жити кожен атом нашого організму, буде жити й університет.

Фото зробила Вікторія Якименко.

Роман ДЯК, кореспондент.