Вівторок, січня 22, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Жінки університету

 

Заслужений професор Харківського університету!
Концентруйтеся на головному!

ВІД РЕДАКЦІЇ. Людмилі Миколаївні НЄМЕЦЬ, завідувачу кафедри соціально-економічної географії присвоєно звання «Заслуженого професора Харківського національного університету»!  Ми раді привітати прекрасну університетську жінку із досягненням, жінку першого доктора географічних наук в історії Каразінського!

Людмило Миколаївно! Розкажіть про Ваше коріння, про батьків, які заклали  основи Вашого успішного життя.

– Батьки прищепили мені найважливіші в житті риси: працьовитість, порядність, любов та піклування про людей. Мій тато, учасник Великої Вітчизняної війни, давав настанову: «спочатку спитай, чи людина їла, а потім про справу». Мама – фельдшер за фахом, працювала дуже довго, допомагала людям.

Коли б Ви не  стали викладачем, то яку б професію обрали?

– Для мене немає важливішої професії, ніж викладач. Задача педагогів вищих навчальних закладів – дати не лише сучасні знання, а й головне – навчити ними користуватись. Також необхідно сформувати  важливі людські цінності, цінності класичного університету, своєї Батьківщини,  духовні й людські якості, зокрема любов до навколишнього світу, патріотизм, вміння жити у відкритому суспільстві.

Вас знають як людину  відкриту до спілкування зі студентами. Поділіться, як проводите час зі своїми вихованцями?

Студентоцентризм – головне в діяльності. На жаль, дуже мало для цього часу, думаємо на кафедрі як оптимізувати цю роботу, адже молоді зараз дуже важко, тому потрібно зробити максимум, щоб підготувати їх до реалій жорсткої конкуренції в сучасному світі.

А що  б порадили  Ви  сучасній  молоді?

– Не гайте час на другорядні питання, максимально чітко організовуйте свій час, щоб поєднати опанування необхідними  навичками, вивчення іноземної мови, заняття спортом та розширення кругозору, спілкування із рідними та друзями.

Як Ви оцінюєте присвоєння Вам високого звання Заслуженого професора Харківського університету.  Як почуваєтесь із новим званням?

– Дуже невпевнено, адже це накладає безліч обов’язків, щоб відповідати  рівню  Каразінського університету. Часто думаю, що мало ще зроблено для іміджу нашого Університету. Потрібно інтенсивніше працювати, підвищувати результативність діяльності кафедри, бо в першу чергу це ж її заслуга.

Які непідкорені вершини  залишилися?

– Головне встигнути реалізувати хоча б частину планів. Міжнародне співробітництво, підвищення фахової підготовки студентів, пошук цікавих наукових тем і робота з аспірантами та докторантами, формування духовності молоді – дуже багато важливих завдань, академічний дух університету, вікові його традиції допомагають та зобов’язують.

У травні у Вас ювілей. Як плануєте відзначити  день народження?

– Для жінки будь-якого віку - це не дуже радісна подія. Радує, що ще є можливість зробити корисні справи для університету та кафедри. Пригнічує обмаль часу для реалізації усього задуманого, низку планів доведеться реалізовувати моїм вихованцям.

Поділіться, будь ласка, Вашою мудрістю: як пережити тяжкі ситуації у житті?

– Навчитися мобілізовувати свої сили, концентруватися на головному, виділяти пріоритети. Обов’язково вірити, що за сірими смугами будуть білі, а після грозової негоди завжди з’являється сонце… Звичайно, опорою має бути сім’я, і все для цього потрібно зробити. В цьому відношенні я щаслива, бо маю дві сім’ї: дім і роботу, тут мої близькі та найдорожчі люди з їх проблемами, перемогами, планами. Неймовірно хочу поїхати в Канаду, бо вже більше семи років не бачила свою доньку  і онучку, які живуть у Ванкувері і через складні обставини не можуть приїхати.

Проблеми, які турбують?

– Як зробити і що, аби молодь, студенти не мріяли виїхати з країни, а будували особисте достойне життя на Батьківщині. Як допомогти співробітникам, які сьогодні фактично є переселенцями (а їх у нас аж четверо).  Мрію,  щоб мій син, якому виповнилось 30 років, створив справжню сім’ю і мав упевненість у майбутньому України, бо не хоче емігрувати. І багато-багато інших наукових, педагогічних, людських проблем. Моїм вихованцям (студентам, аспірантам, викладачам)  значно складніше, ніж було нашому поколінню в їхньому віці. Сьогодні страшенна нестабільність у всьому, тому потрібна максимальна мобілізація сил, щоб вижити та  бути щасливими, зробити максимум для розвитку і процвітання Альма-матер та України.

Жанна АДАМЕНКО.