Четвер, березня 28, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Краю мій, моя ти Батьківщино!

Плакун, Найда, Роза  - члени нашої родини…

Благодатне - від слова «благодать». Мальовниче село на Валківщині  Харківської області. Проживає у моєму рідному селі близько 470 чол., але у нас  є все:  магазини,  Будинок культури,  дитячий садок,  бібліотека,  стадіон,  хокейний майданчик та  сільськогосподарський виробничий кооператив «Дружба».  У Новому, 2018 р.,  село відзначатиме 100-річчя   назви (до 1918 р. -  Кіріяківщина ). Місцеві старожили говорять, що назва села - від благодатного життя у селі.  Компактне, хати  не  розкидані, тут споконвіку  родюча земля, яка годувала і продовжує годувати своїх господарів. Тлумачний словник говорить,  що «благодатне» - це таке, що дає щастя, добро, радість і  достаток. Таке наше село!


…У Благодатному  у кожній господі є собака, і не одна. Собака надійно захищає своїх господарів, ходить на полювання та допомагає по господарству. Наприклад, у Благодатному  часто можна побачити, як собака пасе череду корів... У  родині Тарасевичів також люблять собак. Мій тато - Тарасевич Іван Борисович - мисливець. Саме тому наш будинок  захищають шестеро мисливських собак - двоє дорослих і  четверо цуценят.  …Плакуна тато вперше привів на початку зими 2014, коли йому було 1,5 місяця. Пам’ятаю, як мені хотілося  гратися з цуценям. «Не можна , - говорив тато, - собаці слід знати дисципліну».  Тато багато гуляв із Плакуном, загартовував майбутнього мисливця. Наший улюбленець породи Естонської гончої. Зазвичай, такі собаки найкраще полюють на зайця, лисицю та козу.


- Вперше з собою на полювання я взяв його восени 2015, - розповідає тато. -  Йому тоді ще не було і року. Спочатку він працював з  робочими собаками, трішки згодом - сам. Плакун  дуже розумний, дружелюбний і надзвичайно впертий. Домашні тварини дуже схожі на своїх господарів. Я і сам упертий, а  впертість собаки є і перевагою, і недоліком. Це добре, що Плакун працює з такою віддачею, невтомно переслідує здобич. Він може йти по сліду годинами та  за один день набігати до 60 км. Але така його впертість інколи вилазить боком.  Коли йому був рік, на полюванні він побився за козу з собакою породи Дратхаар, яка завдала йому страшну рану. Як я тоді злякався. Їхати в лікарню до Харкова 75 км…  На щастя, все обійшлося. І вже через тиждень він повернувся до роботи, - згадує тато.


- Це був початок зими 2014 р. Телефонує кума і говорить, що знайшла собаку. Я  подивився: молоде цуценя породи Естонської гончі, але недоглянуте, світилися ребра, боялося людей. Не вагаючись, забрав тваринку додому і дав  прізвисько Найда.  Лише через місяць тварина пішла на контакт. Найда виявилася дуже працьовитою, розумною та швидкою. Вона  набагато менша і легша від Плакуна, бігає легко і тихо. На  полювання Плакуна та Найду беру  виключно по одному. Одного разу Найда погнала козу і загубилася у великому лісі: лише наступного дня мій знайомий-мисливець з Верховидівки (8 км від лісу) зателефонував і сказав, що знайшов собаку, схожу на Найду. Це і справді, на щастя, була вона. Минулого літа Найда навела від Плакуна 8 красивих та здорових цуценят, які зараз живуть і в Києві, і в Харкові, і в сусідніх селах. А у нинішньому  червні - ще шестеро, троє з яких до сих пір з нами. Оскільки у цих малят скоро будуть нові господарі, то вони просто «цуцики», без імені. Зараз вони живуть в окремому від мами вольєрі. Вони  дуже непосидючі. Їм постійно хочеться гратися та бігати. Подивіться, які вони гарненькі!

…У травні цього року з’явилося одномісячне цуценя породи Ягдтер’єр.  Маляткові дали кличку Роза. Минулого року було дуже багато снігу, по якому гончій бігати важко. Саме тому і придбали нірну мисливську собаку. Оскільки вона маленька, то її можна  кинути в рюкзак і в потрібний момент просто запустити в нору. Вона ще  дуже молода. Але після року, коли її кістки стануть міцними, можна буде йти з нею на лисицю, кабана, зайця та борсука, говорить тато.  Роза дуже розумна та хитра, вимагає, щоб їй приділяли багато уваги, завжди поруч із татом.  Собака-мисливець,  активна, відважна і надійна, як її господар.

Наші собаки - це не просто домашні улюбленці, це повноцінні члени родини. Ми піклуємося про них повсякчас. А вони, в свою чергу, віддячують  вірністю і любов’ю.

Карина  ТАРАСЕВИЧ, другокурсниця.