Понеділок, вересня 16, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Старість мене вдома не застане!

93-річний тенісист −  справжній феномЕН!

Він легко бере мою останню подачу з типовим для себе мовчанням. Потім видихає, втирає піт та питає з посмішкою, чи не стомився я. Складається враження, що це йому 23, а не мені. По-доброму заздрячи ветерану, погоджуюсь на перерву.


Леоніду Яковичу Станіславському − 93. І він − найстарший тенісист України. Минулого року це було офіційно зареєстровано представниками Книги рекордів нашої країни. Почесний диплом Леонід Якович добродушно віддав до своєї Alma mater − тенісного клубу «Унікорт». Там ми з ним і познайомилися.

Неодноразово чув від директора клубу Валерія Львовича Бурка: «Це дивовижна людина! В його віці він бігає, їздить, літає на міжнародні змагання. Це справжній феномЕн. Не фенОмен, а саме феномЕн!».

Любов до тенісу виникла у феномЕна випадково. Батьки його взагалі не займалися спортом − лікарі за освітою, вони тяжко працювали. Потрапивши в 1954-му році в «Союзпроммеханізацію», Леонід Станіславський познайомився із Тетяною Вощініною − чемпіонкою СРСР з гімнастики. Вона і влаштувала йому перше побачення з ракеткою. Це побачення переросло в любов усього життя.

Спочатку грав у парку Горького, доки підприємство оплачувало оренду кортів. Після відмови це робити для пенсіонерів Леонід Якович прийшов до відомого харківського тенісиста Валерія Бурка. Той прийняв завзятого чоловіка із широкими обіймами. «Дякуючи Валерію Львовичу, − ділиться щастям майже 94-річний тенісист, − я граю тут безкоштовно. Тричі на тиждень я приходжу до «Унікорту» та тренуюся. В мене є постійний спаринг-партнер. Щоправда, він майже на 30 років молодший від мене, та це нічого − це стимул для мене».

Леонід Станіславський − людина амбітна. Йому мало просто займатися. Потрібно бути кращим. Тому він брав участь у Чемпіонаті світу в Хорватії, Чемпіонаті Європи в Австрії, планує відвідати ще кілька міжнародних першостей серед ветеранів. «Мені постійно доводиться грати з малолітками, − побивається почесний дідусь. − Проти мене зазвичай грають люди, не дотягнувши й до 75. Ба навіть категорії мого віку немає. Є тільки +85».

На схвальні відгуки про свою унікальність Леонід Якович скромно відповідає: «Я не один такий. На Чемпіонаті світу в Хорватії доводилося бачити жінку, віком 102 роки. Також мені показували одного аргентинця, так йому, здається, 104 роки. Проте я не знаю, чи бере він участь у змаганнях». Наразі в категорії +85 рейтингу ITF нараховується 85 тенісистів, які продовжували свої виступи у вересні 2017 року.

Такі славні традиції треба продовжувати. Проте, за словами рекордсмена, його дочка не дружить зі спортом. «А от онука − вона займається тенісом. Хоча, на жаль, зі мною вона ніколи не хоче грати. Мабуть, боїться «загнати» діда», − сміється Леонід Якович.

Напівлегендарний рекордсмен далеко в майбутнє не дивиться. Намагається жити зараз і кожного дня проводити з максимальною користю. Втративши влітку дружину, він котре переосмислив своє життя і прийняв утрату. Набута з віками мудрість і сила духу роблять з Леоніда Станіславського рекордсмена життя. Кожну його подачу він бере із хистом та гідністю.

Роман ДЯЧЕНКО, другокурсник відділення журналістики, «Творча майстерня» викладача О. О. НЕРУХ.