П'ятниця, березня 22, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Символ Харкова

Візитна картка Харкова − Держпром

ВІД РЕДАКЦІЇ. У 2018 гіганту виповнюється 90 років, а така дата вимагає солідного подарунку. Сьогодні його внесли до офіційного попереднього списку ЮНЕСКО.


Щоранку, йдучи до Університету, ми проходимо повз величну споруду, візитну картку Харкова − Держпрому. Але мало хто із нас замислюється над тим, що то були за люди, які спорудили за такий короткий час цей видатний архітектурний ансамбль минулої епохи, символ промислового модерну. Тож пропонуємо відкрити сторінку історії аби дізнатися, як і чому Держпром став візитівкою міста. 
Далекий 1919 рік. Саме тоді Харків стає столицею Радянської України. У цей період місто бурхливо розвивається. Поступово з’являються підприємства державного управління промисловості. Харків мав вміщувати в собі головні органи державної влади та адміністративні центри, для яких потрібні були спеціальні будівлі. Тому з 1929 – по 1933 рр. було проведено будівництво адміністративного центру на площі Дзержинського (нині площа Свободи). Першим будинком, побудованим для цих завдань, став Будинок Державної промисловості (нині − Держпром). Справжній гігант був збудований за проектом архітекторів С. Серафімова, С. Кравця і М. Фельгера у конструктивістському стилі.
Споруда побудована в рекордно короткий термін − 3 роки. Вартість будівництва склала 14 176 000 карбованців. Над створенням трудилися близько п’яти тисяч робітників, які працювали в три зміни, переправляючи вантажі на тачках і возах, запряжених кіньми. До речі, і Дім Проектів (Головний корпус), і Держпром будували із монолітного залізобетону, але під час війни конструкція залізобетону виявилася міцніше у Держпрому. Тож поки Головний корпус відбудовували, Держпром працював на повну.


Будинок державної промисловості став прикрасою Радянського Харкова. Тоді це був найбільший хмарочос не тільки у СРСР, а й у Європі. Об’єм монолітного хмарочосу вражає − 347 тисяч м2. Було зроблено багато нововведень, наприклад, повітряні коридори на висоті п’яти поверхів. То був «нонсенс» в країні: люди навіть долали стокілометрові відстані, щоб подивитися на це диво. Будинок має чотири тисячі вікон і 1300 дверей. Для досягнення поліпшеної звукоізоляції під стелями натягнута й відштукатурена металева сітка. За допомогою двох десятків вентиляційних камер з калориферами, тут постійно підтримується найкомфортніший температурний режим. 
Держпром й справді унікальний. Центральний блок має шість поверхів, з боків − два одинадцятиповерхові корпуси (висота − 68 м). У трьох корпусах, розділених вуличними проїздами, є дев’ять під’їздів, що обладнані ліфтами. Це дає можливість розміщувати у будівлі близько ста установ з різною кількістю співробітників. Що цікаво, всі кімнати, сходи і коридори освітлені природним світлом. «Якийсь час керівництво Університету хотіли частину Держпрому задіяти у навчальні аудиторії, але коли подивилися, що кімнати у будівлі зовсім невеликі, питання було закрите», − розповідає Володимир Михайлович ДУХОПЕЛЬНИКОВ, професор кафедри історії Східної Європи історичного факультету. 
Уже з 1919 року до Харкова поступово з’їжджалися новостворені державні установи (трести, акціонерні товариства), які потім у 1930-х роках «заселялися» у новозбудований хмарочос. Окрім офісів у Держпромі були загальний зал для зібрань, їдальня, велика бібліотека, автоматична телефонна станція, архів, радіостанція, поштово-телеграфна контора, готель і різні майстерні. Викладачі й студенти Харківського Університету неодноразово бували у приміщеннях цієї будівлі, дехто − пам’ятає Будинок державної промисловості у воєнні роки. 
Міліца Сергіївна ЛАПІНА, вихованка класичного відділення: «До Держпрому важко було дібратися, навколо все було зруйновано, але ми все одно не боялися ходити. Так, часто відвідували Оперний театр, що на вул. Римарській. За часів окупації на вищих поверхах жили мавпи-втікачки із місцевого зоопарку, але їх було навіть більше у Головному корпусі. Після війни Держпром не відразу відремонтували, у першу чергу, відновлювали заводи, адже Харків, як відомо, промислове місто».


У 1949 році відкрився перший у СРСР аматорський телецентр, перша передача якого вийшла в ефір 7 травня 1951 року, а в 1954-му над будівлею з’явилася башта телеантени, яка начебто прикрасила будинок. Завдяки антені загальна висота будинку сягнула 108 метрів. 
Проф. В. М. Духопельников: «Пам’ятаю, що раніше у восьмому під’їзді було керівництво Обласної ради, зокрема на другому поверсі розташовувався кабінет голови Обласної ради. З іншого боку Держпрому на 3-4 поверсі знаходився Обласний відділ народної освіти. Найчастіше відвідував «Обл.літ», де отримував дозвіл на свої статті.  Була така організація під назвою «відділ атеїзму», де люди займалися проблемами церкви. Туди надходили всі скарги типу «бабуся комуніста хрестила свого онука»… Вхід з боку університету як і зараз майорів надписом «Пошта». Але найцікавіше, що було у Держпромі − це їдальня, куди ми часто ходили з одногрупниками».  
Летять роки, а Держпром все той же вражаючий і величний. У першій харківській висотці є музей, присвячений самому Держпрому. Зараз 13-поверховим хмарочосом нікого вже не здивуєш, але харківська висотка − наш улюблений Держпром… Бажаємо харківському хмарочосу обов’язково увійти вже до основного списку Всесвітньої спадщини!


А. ОРЛОВА.

Історія Держпрому у символах

- У творі Івана Багряного «Сад Гетсиманський».

-  В жовтні 1925 року в одному з жовтневих номерів журналу «Полум'я» описується хроніка будівництва. В цій хроніці будівництва дані основні визначення: «волховстроєвський» характер, гігантський мурашник, висока механізація будівельних процесів. Також в журналі описується картина експлуатації хмарочоса: «сяючий вогнями дванадцятиповерховий колос з фантастичного роману, асфальтові вулиці, автобуси, що снують навколо, і автомобілі, московський концерт, що ллється з гучномовця»

-  «Там де ворони билися над падлом каркаючи, в полотно залізниць забинтованій, столицею гуде Український Харків, живий, трудовий, залізобетонний» − Володимир Маяковський.

- «Чудова гармонія, що виражає дух робітничого класу». − Максим Горький.

-  «Диво, побачене в Харкові». − Теодор Драйзер.

-  «Бетонно-скляні сонячні корпуси». − Олесь Гончар.


-  «Залізобетонна громада Держпрому − цей перший український хмарочос». − Олесь Гончар.   «Вже внизу повертався щільним скупченням сірих кришталів харківський Палац промисловості». − Валентин Катаєв.

-  «Відомий Будинок» − Анатолій Рибаков.

- «У синяві Держпром сяє сірий ніби він в Алупці блакитною» − Микола Ушаков.

-  «Зі сходу над містом зростають крила світла, небо рожевіє, свіжо, пелюстковим дощем, що відшумів, виблискують зелені крони дерев, грають склом на віддалі стрункі корпуси Держпрому». − Олесь Гончар.

- «Якщо кінець, то тільки так, тільки там, на площі Дзержинського перед Держпромом, влетіти і впасти, як падали колись гінці — вісники перемоги на площах античних міст».  − Олесь Гончар.

-  Держпром було описано у книзі Рейнера Бенхама «Теорія і проект Першого століття машин», як головне архітектурне досягнення світу.

- Будівництво Держпрому відвідав декілька разів французький письменник Анрі Барбюс.