Неділя, листопада 17, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Пам’ятник

Два ректори мої, два ректори …      або
На кого чекає Гулак-Артемовський?

ВІД РЕДАКЦІЇ З нагоди 213-ої річниці заснування Харківського університету його нинішній ректор Віль Бакіров відкрив пам’ятник минулому голові нашої Alma mater Петру Гулаку-Артемовському.


…Все зійшлося: річниця, День студента, приїзд Івана Драча, гарна погода,  п’ятниця… Найкращий час аби осягнути зроблене, побудувати плани на майбутнє та згадати минувшину. Тепер для цього є й відповідне місце – біля новоствореного пам’ятника письменнику, поету, вченому − Петру Гулаку-Артемовському.


Колишній ректор Харківського університету томно чекав під білим простирадлом поки йому дадуть дихнути свіжим осіннім повітрям. На допомогу минулому ректорові прийшов нинішній: академік Бакіров Віль Савбанович у супроводі керівника апарату ХОДА Анатолія Бабічева та заступника міністра освіти Максима Стріхи урочисто зняли білу накидку з постаменту.


«Мені важко дібрати слова, − зізнався Віль Савбанович, − адже це знаменна подія для життя нашого університету. Петро Петрович був справжнім майстром слова, класиком української літератури, одним з найкращих ректорів».


Присутні зустріли бронзового поета гучними оплесками. Бронзова статуя відповіла їм радісним відблиском на яскравому сонці. Гулак-Артемовський сидів на краєчку лавки і споглядав усіх з півтораметрового постаменту, наче визирав когось, на кого чекав.


Автор ідеї − ректор Каразінського в ХХІ ст. академік  В. С. Бакіров. Утілили в життя задум скульптори О. Рідний та А. Іванова. «Ми виготовляли пам’ятник близько року, − сказав Олександр Рідний. − Матеріалом обрали бронзу з міркувань переваг та краси. Стосовно ідеї постановки були суперечки, але порадившись обрали саме варіант із лавою».


…Поету завжди потрібно натхнення. Задля цього поряд із пам’ятником посадили невеличке деревце. А Петро Петрович дивився, як копали землю, як злітає листя із посадженого деревця, як люди повільно розходилися. Все, певно, виглядав когось. Кого? Нас − нинішніх.

Д. РОМАНОВ.