Понеділок, жовтня 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Як перше кохання…

УНІВЕРСИТЕТ, СПРЯМОВАНИЙ У МАЙБУТНЄ!

ВІД РЕДАКЦІЇ.  Каразінський − як перше кохання… Який навчальний рік Ви починаєте в стінах Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна? Таке запитання поставили  наші спеціальні кореспонденти у  черговому номері першого місяця нового навчального року 2017-2018. Буде цікаво всім! Приєднуйтеся!


Така собі спокуса! Або «щаслива доля декана»

Проф. І. О  ГІРКА, декан фізико-технічного: «Ми з приятелем домовилися після школи разом удвох вступати на фізико-технічний факультет університету. Та раптом виникла  така собі спокуса! На, немовби такий самий, тобто, на фізико-технічний факультет, і недалеко, в Харківському політехнічному, медалістів брали без іспитів. Просто приніс документи − і тебе зарахували − поза конкурсом. Але ми, щоправда, радилися недовго, хоча на фізтех до Каразінського слід було складати іспит з математики. Але що ж то за насолода від успіху, коли без присмаку поту на губах. Перемогу слід виборювати, аби нею пишатись. Тож і вступили ми таки до університету. І жодного разу не пошкодували.

Я люблю Каразінський − ото й усе. Не за щось, а просто люблю. Я люблю його співробітників: починаючи від тітоньки, що поливає траву перед входом до Головного корпусу та привітних охоронців до скромних фахівців найвищої кваліфікації − непоказних на перший погляд людей, які насправді є спеціалістами світового класу.

Я навчав, мабуть, близько двох тисяч студентів. Вони всі − успішні люди. Ось у травні 2017 на фізтесі збиралися випускники 1997 року, яких я вчив розв’язувати задачі з фізики на першому курсі. Ігор Герасимчук захистив докторську дисертацію в Києві в академічному інституті, Славік Бойчук − заступник директора з безпеки ядерних установок підприємства «Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки», а Юля Московченко − мати золотого медаліста, нині студента медичного університету − хіба це не щаслива доля? З тридцяти семи випускників того року дванадцять захистили дисертації − це середній для фізтеху показник, що є рекордом якщо не в світі, то точно що на просторах колишнього Радянського Союзу, бо ані МФТІ, ані МДУ не мають таких результатів. У мене щаслива доля декана − всі випускники пишуть про свої успіхи декану, тобто мені. Сьогодні я розпочав у стінах університету 39-й навчальний рік».

 

Дух свободи

Доц. І. А. ЄВДОКИМОВА, кафедра соціології  управління та соціальної роботи: «У Каразінському університеті я пройшла шлях від студентки до викладача. Пам`ятаю, як вперше студенткою увійшла до університету й відчула дух свободи. Особливу атмосферу, яка докорінно відрізнялася від тої, що була у шкільних стінах. Викладаю в університеті з 1998 року, читаю дисципліни «Соціальна політика», «Управління соціальними проектами», «Стратегічне планування», які мають практичне спрямування. На найперші лекції йшла з легким хвилюванням, адже поринала у новий для себе процес. За роки роботи зрозуміла просту річ: якщо гарно ставитися до аудиторії, вона відповідає взаємністю. Від викладання зараз отримую величезне задоволення.

Минулий навчальний рік був напруженим для всієї нашої кафедри, яка проходила  акредитацію за напрямом «Соціальна робота», тому цього року всім хотілося б трохи відпочити. У серпні брала участь у Літній школі з вдосконалення курсів з моніторингу та оцінювання для викладачів вищих навчальних закладів, яка проводилася МБФ «Альянс Громадського Здоров’я» за підтримки та участі Центрів контролю та профілактики захворювань (м. Атланта, США) та Каліфорнійського університету (м. Сан-Франциско, США). Нові напрацювання хочу ввести у курси, які викладатиму для студентів».

 

Вчетверте!

Владислав МИРНИЙ, четвертокурсник медичного факультету: «Зустрічаю вересень в університеті вчетверте. Можна сказати, що я продовжив сімейну традицію: мій дядько В`ячеслав Юрійович Глоба та тітка Валентина Миколаївна Глоба − лікарі. За роки навчання було багато цікавих моментів, як-от, наприклад, коли вперше знімав шви пацієнтові. Це відбулося під час одного із занять на базі Дорожньої клінічної лікарні станції Харків СТГО «Південна залізниця». Займаюся доброчинністю разом із Благодійною організацією ХНУ імені В. Н. Каразіна, тож цього року планую і надалі відвідувати дитбудинки, геріатричні пансіонати (будинки престарілих) і допомагати новим людям».

 

П`ятий навчальний рік

Олег ПЕРШИН, студент юридичного факультету, триразовий чемпіон Європи з таеквондо: «В університеті починаю п`ятий навчальний рік. На вибір професії вплинув мій брат, тренер збірної України з таеквондо Олександр Першин. Я крокую його шляхом: він також має юридичну освіту. Найбільше запам`яталася перша сесія, де кожен екзамен був міні-викликом для колишнього школяра. Окрім навчальних планів, цього року маю і спортивні: восени виступатиму на Чемпіонаті світу у Північній Кореї».

 

 

Привела доля

С. В. АНТІПОВА,  інженер першої категорії відділу постачання: «В університеті я з 1966 року, у 1971 закінчила радіофізичний факультет. Пам`ятаю, коли настав час стати студенткою, обирала між кількома харківськими ВНЗ. Тричі клала під подушку листівки з назвами факультетів, і щоразу витягала ту, на якій був радіофак. Тож до нашого університету мене, гадаю, привела доля. Серед викладачів радіофізичного, що найбільш запам`яталися, − суворі та надзвичайно ерудовані Вовна і Кондратьєв.

Після закінчення навчання 19 років працювала у патентному відділі, після чого довелося піти у комерційні структури. Згодом повернулася у відділ постачання, де і працюю десять років. Найбільш подобалась робота у патентному відділі − на межі науки та творчості. За рік обробляли близько 300 заявок від науковців університету. У відділі постачання працює десятеро співробітників. Вони мають бути всебічно розвиненими, адже здійснюють закупівлю найрізноманітніших предметів: від специфічного обладнання до сантехніки. Така робота спонукає слідкувати за регулярними оновленнями законодавчої бази, яка щороку стає все складнішою. Чекаємо на введення електронного документообігу».

 

Знаю кожного студента

О. В. СВИСТУНОВА, заступник декана з виховної роботи факультету комп`ютерних наук: «Про університет дізналася завдяки презентації співробітників Центру довузівської освіти у нашому ліцеї. Після цього випускники ліцею поїхали до Каразінського на екскурсію і закохалися з першого погляду, того ж року я вступила на І-й курс фізичного факультету. Куратором групи  була Алла Володимирівна Бєлова, яка була серед тих, хто запрошував нас вступити до Каразінського. Вона ж, після мого випуску, запропонувала залишитись працювати в університеті. Так я стала співробітником деканату перспективного та молодого факультету комп`ютерних наук.

В університеті працюю десять років, з минулого року обіймаю посаду заступника декана і викладаю дисципліни для студентів нашого факультету. Кожного студента ФКН знаю в обличчя, знайома з проблемами і радощами багатьох з них, тому іноді важко зберігати об`єктивність.

У новому навчальному році плануємо зробити життя студентів факультету ще зручнішим. Восени відкриємо черговий комп`ютерний клас та кімнату для відпочинку студентів і коворкінгу.

До Дня факультету навесні готується відкриття фотозони з історією факультету».

 

Чекаю креативних студентів

Доц. О. О. КРИКУН, економфак: «Свій перший робочий день як викладач я почала четвертого лютого 2004 р. Відчувала велику відповідальність у підготовці до занять. А студенткою була у Харківському державному університеті імені О. М. Горького протягом 1981-1986 рр. Від нового навчального року чекаю цікавих і креативних студентів та стабільності в погодинних навантаженнях».

 

Частина моєї біографії

Олеся ФЕСЕНКО, четвертокурсниця філологічного: «Харківський університет − як ідея, як марево, як мрія!!! Я була школяркою невеликого містечка в Луганській області. Для мого випуску, університет імені Каразіна звучав як неосяжна мрія… Були всі інші вузи і "університет-імені-Каразіна". Це найбільше, чого ти міг досягнути, найкраще, що тобі могли побажати батьки… На жаль, війна розкидала нас всіх по світу, але я − ТУТ. А велична споруда −  знайомий, затишний, рідний дім −  частина мого життя, моєї біографії, а я − частинка храму наук».


Лекції англійською

Проф. Д. А. ШАБАНОВ, біологічний: «З університетом маю справу з 1982 р, коли ще школярем відвідував гуртки на біофаці. У 1984 році вступив на біологічний, а з 1991 викладаю на рідному факультеті. За 26 років роботи завжди викладав загальний курс екології, тож більшість випускників біофаку були моїми учнями. Мої студенти зараз працюють в Швейцарії, Норвегії, Німеччині та інших провідних країнах. Як-от − Гліб Мазепа. Цього року переді мною стоїть нове завдання − викладання нових предметів, лекції з яких я маю вести англійською мовою, саме тому я зараз відвідую курси іноземної мови».

 

Усе моє  життя

Б. М. ВАЛІЙОВ, завідувач навчально-експериментальної лабораторії кафедри експериментальної фізики: «Маю 54 роки робочого стажу, 48 з них − у стінах Каразінського. Вперше сходами ХДУ імені Горького підіймався першого грудня 1968 року − став слухачем підготовчого відділення фізико-математичного профілю, тоді в групі нас було 25 слухачів. Проте, до цього я мав вже більше 6 років стажу.

За місяць до перших іспитів я потрапив в автокатастрофу, яка забрала 5 років мого життя, тож в університеті отримав академічну відпустку, 5 разів поспіль. Вдруге я повернувся в університет вже 26 жовтня в 1974 році... в аудиторії 7/30 читає лекцію Інна Миколаївна Мілка, а поруч сидять студенти, десь на 12 років молодші за мене. Тоді усі прийняли мене за якогось інспектора.

Навчатись спочатку було важко, хотілося все  кинути. А далі − все змінилось і навчання вже здавалось зовсім легким.  Під час розподілу, на третьому курсі обрав кафедру експериментальної фізики. В ті часи завідувачем працював проф. В. Г. Хоткевич, якому я щиро вдячний. В 1976, коли я ще був студентом, Володимир Гнатович запросив мене працювати до лабораторії, потім, в 1979 році, він вмовив мене залишитись, а з першого грудня 1984 року я обіймаю тут посаду завідувача.

Університет − це мій рідний дім, з ним пов'язане все моє  життя: 38 студентів написали під моїм керівництвом курсові та дипломні роботи, а 33 школярі − роботи для конкурсу МАН,  маю понад 100 вихованців з Малого Каразінського. Я написав понад 70 наукових статей, ще маю 2 авторських свідоцтва і 23 раціоналізаторські пропозиції, а також більше 100 дипломів І-ІІІ ступенів різних виставок СРСР, УРСР та України. Я люблю свій університет, і сподіваюсь, що це взаємно».

 

Маємо справу зі всім університетом!

О. Л. ОСАДЧА, сторож служби охорони університету: «Працюю у стінах університету з 1995 р. Ми маємо справу в прямому сенсі зі всім університетом. У ці роки  народилася донька, яка зараз на п’ятому курсі біофаку. Свою роботу дуже люблю через спілкування з різними людьми: від студентів до ректора».

 

55 років тому!

Проф. В.О. ЯМПОЛЬСЬКИЙ, член-кореспондент HAH України, кафедра теоретичної фізики ім. академіка І. М. Ліфшиця: «Вступив на фізичний факультет ХДУ ім. А.М. Горького 55 років тому − у 1962 р.. Найцінніше, що дав мені університет, окрім знань, − це мої справжні товариші, з якими я не втрачаю зв'язку і досі, наприклад, Олександр Семенович Ковальов, також професор кафедри теоретичної фізики. Пам'ятаю, як на першому курсі їздили до Барвінківського району в колгоспи  збирати кукурудзу, там і подружились. За знання вдячний проф. О.М Єрмолаєву, тоді ще зовсім молодому викладачеві… Моїми наставниками були також видатні фізики: Л. С. Гуліда, Є.М Ліфшиць, Е.А Канер, А.М.Косевич... Низький їм уклін!

На початку 80-х років   викладав  квантову механіку студентам ІІІ та ІV курсів вечірнього відділення фізичного факультету. Викладав у свій час і в школі, а більшість моїх учнів також закінчили ХНУ імені В. Н. Каразіна. І ось  24 роки −  я професор кафедри теоретичної фізики Каразінського. За це час я був викладачем для понад 600 студентів, близько 40 з них продовжують кар'єру науковців. З Каразінським у мене пов'язано багато − спогади, робота, друзі... Хочу поділитись із читачами істиною, перевіреною на собі − тільки під час викладання та спілкування з молоддю можна не втратити кваліфікацію і чітко розуміти свої дисципліни».

 

Перше і єдине кохання

О. Б. ПЕРЕВЕРЗЄВА, головний спеціаліст профкому: «В університеті вже понад 40 років. Спочатку була студенткою, здобула освіту хіміка. Близько 25 років працювала в Інституті хімії.  Каразінський − рідна домівка. Це перше і єдине кохання. Мені пощастило навчатися у видатних на весь світ професорів: М. П. Комарь, В. В. Александров, В. Ф. Лаврушин та ін. Університет  величний не лише зовні… Пам'ятаю, як ми з однокурсниками дивувалися в лабораторії раритетним меблям 19 століття! З 1989 року працюю в профспілковому комітеті. За 18 років наша профспілка пережила багато реорганізацій та змін, але наші головні напрямки роботи  не змінюються. Так, сьогодні ми працюємо над електронним документообігом аби максимально наблизитися до сучасних реалій та забути про паперову тяганину. Два роки тому оновили сайт профспілки. Вдячна університету за життя, за можливість тут працювати. Я пишаюся Каразінським і щаслива, що університет розвивається, незважаючи на всі труднощі».

 

В медицині  30 років

М. П. ІВЧЕНКО, фельдшер медпункту: «У Каразінському працюю 10 років, а в медицині − 30. І весь цей час мій трудовий шлях пов'язаний зі студентами. Я вдячна долі, що працюю у такому закладі. Для мене це дуже високий рівень, якому слід відповідати. Щодня до медпункту звертаються близько семи співробітників університету. Кількість скарг на здоров’я особливо зростає навесні і восени або коли швидко змінюється погода. За ці роки університет став для мене улюбленим місцем роботи, і мені подобається бути частиною великої «Каразінської родини».

 

Третій Конгрес

А. С. ОСТРОУХОВА, фахівець учбово-методичної лабораторії кафедри соціології соціологічного факультету: «Я починаю шістнадцятий трудовий рік у стінах Каразінського. Закінчила соціологічний факультет, після чого почала працювати на кафедрі соціології. Робота у лабораторії передбачає спілкування зі студентами та викладачами, допомогу у підборі матеріалів і організації факультетських та кафедральних заходів. Протягом року відбувається багато цікавих з наукової та освітньої точки зору подій. Наприклад, восени проведемо третій Конгрес Соціологічної асоціації України (зараз готуємо збірник тезисів та статей)».

 

51-ий навчальний рік

Проф. В. С. КАЛАШНИК, доктор філологічних наук: «Я розпочинаю свій 51-ий навчальний рік у ролі викладача. 1953 року  закінчив школу зі срібною медаллю і вступив до університету без іспитів. Конкурс − вісім людей на місце. 1958 р. закінчив університет із відзнакою та отримав направлення в Барвінківську середню школу №1. У листопаді 1967 р. повернувся до рідного університету на кафедру української мови. У 1973 захистив кандидатську дисертацію. Впродовж 1974-1976 рр. мав можливість викладати українську мову на відділенні славістики Університету Бордо-ІІІ (Франція), де мої лекції відвідували 7 студентів, що вважалося гарним набором, адже там пропонувалося для вивчення понад 100 мов. Ця подорож надихнула мене на написання книги спогадів «Тет-а-тет з Аквітанією… та інші французькі враження. Бордо 1974-1976». Протягом 1986-2011 рр. очолював кафедру української мови. Багато моїх випускників і вихованців відтепер працюють в університеті: професор Ірина Іванівна Московкіна, доценти Галина Анатоліївна Губарева, Юлія Іванівна Калашник, Поліна Тимофіївна Гусєва та ін. Нині зі своїми колишніми аспірантками закінчуємо роботу над словником правознавчих термінів. Університет для мене − це храм науки. Життя вже давно стало невідривним від нього».

 

Позитивні  та творчі люди

Олена ЖЕРДЄВА, другокурсниця економічного: «Полюбила університет за те, що він надає змогу  розвиватися в різних напрямках, увібрав у себе багато позитивних, активних та творчих людей, які заряджають тебе енергією та надихають. У цих стінах − атмосфера вічного свята».

 

Моя перша пара…

І. М. САМЧУК, старший викладач кафедри геології: "Наш університет закінчила у 2005 р. за спеціальністю «геологія». Працювала геологом у компанії «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України». На посаду викладача до університету одразу  погодилась − хоча і заробітна платня тут була меншою. Вже четвертий рік працюю на кафедрі геології старшим викладачем. Першу свою пару в якості викладача четвертокурсникам запам'ятала добре, бо було страшно. Викладаю "Геологію нафти і газу", "Геоінформаційні технології в геології", "Геотектоніку", "Нафтогазові провінції світу", " Основи права в надрокористуванні" та ін. Університет − це творча атмосфера, дружня і приємна. Мені було тут комфортно  навчатись, тому це відчуття комфорту я намагаюся передати і своїм учням, і самій  відчувати все життя".

 

Мені пощастило

Доц. Г. В. ТІТЕНКО, декан екологічного факультету: «Це мій 28 рік в університеті, враховуючи студентство. Добре пам’ятаю першу лекцію в якості викладача, коли у 22 роки я зайшла в аудиторію до третьокурсників заочного відділення читати улюблену дисципліну «Геохімія навколишнього середовища»… Побачивши студентів, які були доросліші за мене на 5-10 років, я трішки розгубилася, але все ж зібралася і поводила себе не тільки серйозно, а й суворо. У мене тремтіли коліна, було дуже страшно, але я намагалася бути впевненою і спокійною (або хоча б виглядати такою). А нещодавно завідувачка лабораторією Алла Генріхівна ГАРБУЗ, що була у тій самій групі, згадувала враження їхньої групи про мене як суворого, серйозного молодого викладача… Мені пощастило, що перші мої заняття були саме з дорослими особистостями, які вже працювали в екологічній сфері. Кожне заняття зі студентами заочного відділення було черговою перевіркою на профпридатність.

За 10 років існування екологічного факультету, наші випускники знаходили свій шлях у різних сферах, багато із них − працюють за кордоном. Цього року ми повинні виконати головне завдання факультету − ліцензування нових спеціальностей. Плануємо розширити контингент студентів, які навчаються на екологічному факультеті. Інший пріоритет − виконання чотирьох міжнародних проектів, над якими ми працюємо. Університет − це не тільки улюблена робота, а й велика родина. А ще Каразінський − чудова можливість для саморозвитку».

 

Центр довузівської освіти

Н. Ю. ТЮТРЮМОВА, заступник директора Центру довузівської освіти: «Коли я вступала на фізичний факультет, у мене була мета навчатися саме у Харківському університеті. На той час фізика була дуже популярною та перспективною спеціальністю, але незважаючи на великий конкурс абітурієнтів, я успішно вступила. Досі пам’ятаю лекції З. С. Аграновича, Я. Є. Гегузіна, М. П. Зюзько та інших. З 1972 я почала працювати на кафедрі фізики низьких температур, а з 1978 − паралельно на підготовчих курсах, спочатку займаючись їх організацією, а згодом і викладанням фізики. У 1995 році було створено Центр довузівської освіти і з 1999 р. − це моє основне місце роботи. Якщо враховувати роки студентства, зараз триває 51 рік мого життя у Каразінському.

Сьогодні Центр довузівської освіти став невід’ємною частиною Каразінського університету, адже протягом року у нас навчаються понад 1500 дітей. Серед випускників Малого Каразінського університету − потім багато успішних студентів. Приємно відзначити, що половина слухачів підготовчих курсів вступають до Каразінського, щорічно майже всі − до інших вищих навчальних закладів. Ми і надалі утримуватимемо  цей темп.

Університет − це моє життя, адже тут я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, мої доньки навчалися на механіко-математичному факультеті, отримали наукові ступені кандидатів наук. Сподіваюсь, що і онука теж обере мій рідний університет».

Із УНІВЕРСИТЕТОМ розмовляли наші спецкори:  Карина БОНДАР, Таїсія ЄРОХІНА, Даша КАЛЬНІЦЬКА, Аліна ОРЛОВА, Аліна СПАСІБКО, Ольга ЯКОВЧЕНКО.