Четвер, вересня 21, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Каразінські історії

 

"Північ" Каразінського університету

ВІД РЕДАКЦІЇ. Каразінський університет дивує кожного своєю архітектурною величчю. Північний корпус є одним із трьох харківських хмарочосів, що створюють округлу частину майдану Свободи. Будівля належить нашій alma mater з 2004 року після переїзду Харківського військового університету. Студенти, викладачі та співробітники вважають це місце своїм рідним, адже звикли блукати його коридорами, дивитися один на одного з вікон Північного та Головного корпусів. Уявіть собі, що загальна площа Північного корпусу без підвальних приміщень становить 56 000 м2!

Біля Північного корпусу нас першими зустрічають пам’ятники історику Дмитру Івановичу Багалію та математику Олександру Михайловичу Ляпунову, які свого часу працювали в університеті. Ці скульптури відкрили 17 листопада 2010 року під час святкування 206-ої річниці від дня заснування університету та Міжнародного дня студентів (автори - Заслужений діяч мистецтв України, скульптор Олександр Рідний та скульптор Ганна Іванова). Варто згадати, що поруч з Північним корпусом також знаходиться пам’ятник засновникам Харкова, що є важливою монументальною спорудою міста. Архітектура хмарочосу зазнала серйозних змін: конструктивізм поступився місцем «сталінському ампіру». На стінах з’явилися профілі, русти, тяги, керамічне облицювання. Дім Кооперації зводили не з залізобетону, а з цегли, що пригальмувало темпи його зведення.

Проф. С. М. КУДЕЛКО, директор Центру краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька, детальніше розповів про історію створення Північного корпусу: «Будівництво розпочалося у 1929 році. Архітекторами виступили О. Р. Мунц та академік О. І. Дмитрієв. Безперечно, Друга світова війна призупинила проект, тому закінчити його вдалося лише в 1954 році. Завершили спорудження за проектом архітекторів П. Ю. Шпари, Н. П. Євтушенко, Н. О. Лінецької та ін. Унікальним є місце будівництва харківських висоток (Держпром, Головний та Північний корпуси університету), адже раніше тут всюди були яри. Схожі на такі, які зараз існують в зоопарку чи Саржиному Яру.

Будівля призначалася для керівних органів сільського господарства та кооперації. Дім Кооперації споруджували в три етапи. До початку війни було закінчено лише один етап (наприкінці 1931 р.). Коли 1934 року столицю радянської України перенесли з Харкова до Києва, то напівзбудований корпус віддали Військово-господарчій академії. Багато років цей об’єкт був напівсекретним. Наприклад, під час проведення екскурсій, іноземцям казали, що це просто адміністративна будівля, не зауважували й на тому, для чого вона призначена. Після розпаду СРСР почалося скорочення оборонних об’єктів, зокрема, військових університетів. Каразінському університету, після ряду звернень, відійшов цей корпус. Поступово університет зайняв будівлю та розпочалися ремонтні роботи. Тут були розміщені нові факультети, лабораторії, центри. Нові площі й дозволили розширити базу наукових досліджень. Каразінському університету, його підрозділам, в минулому доводилося часто переїжджати, викладачі та студенти скаржилися на нестачу місця, тому отримання цієї платформи для розвитку є дуже важливою, доленосною подією.

Обидва корпуси Каразінського університету, що знаходяться на майдані Свободи, пережили багато чого. Як не згадати, наприклад, 2015 рік, коли в Північному корпусі на 6 поверсі в огороджувальній конструкції вентиляційної шахти знайшли артилерійський снаряд, який знаходився прямо в стіні».

У 1947 р. корпус зайняла Харківська військова інженерна радіотехнічна академія ППО, якій згодом було надано ім’я Л. О. Говорова. Вона проіснувала до 1992 р. До неї свого часу приїхав і Микола Миколайович Корнієнко, провідний фахівець з питань безпеки та охорони, який зміг на власні очі прослідкувати за зміною Північного корпусу.

М. М. КОРНІЄНКО, провідний фахівець з питань безпеки та охорони: «Я закінчив Військову академію ППО Сухопутних військ імені О. М. Василевського. У зв’язку з реорганізацією відбулося об’єднання моєї київської академії з радіотехнічною академією імені Л. О. Говорова міста Харкова. У лютому 1993 р. обійняв початкову посаду заступника начальника кафедри стрільби і управління вогнем зенітно-артилерійських комплексів, зенітно-ракетних комплексів протиповітряної оборони сухопутних військ у Харківському військовому університеті. Моє робоче місце розташовувалося на 6 поверсі другого корпусу, де нині знаходиться медичний факультет. До речі, пізніше я й порадив їхньому колишньому деканові Віктору Миколайовичу Савченко займати цей корпус і поверхи. Академія була провідною в світі. Протягом довгих років у СРСР вона займала 1 місце завдяки гарній організації навчального процесу та наданню високих знань випускникам. Пам’ятаю, що до секретних корпусів були спеціальні пропуски. Тож ніхто не міг пройти непоміченим.

Цікавим є той факт, що в тогочасному музеї університету не збереглося біографії Говорова. А в багатьох ще тоді виникали питання, чому назвали саме на його честь. З 1993 року, після перейменування академії на Харківський військовий університет, на його чолі стояв Володимир Борисович Толубко. Пізніше на базі Харківського військового університету та Чугуївського військового авіаційного училища був створений Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба.

З 24 березня 2004 року повернувся до стін університету імені В. Н. Каразіна, де зайняв посаду начальника оперативно-чергової служби, яка існувала до 1 вересня 2016 року. За цей період будівля військової академії зазнала значних змін в проведенні ремонтних робіт в аудиторіях, коридорах учбового корпусу. Вважаю, цю роботу великою заслугою ректора університету В. С. Бакірова, проректора з економічних та соціальних питань А. М. Удода.  Знаю, що між Північним та Головним корпусами університету був запланований підземний перехід».

У Північному корпусі розташувалися такі факультети: філософський, соціологічний, екологічний, медичний, фізико-енергетичний, юридичний, факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу, факультет комп’ютерних наук, факультет психології. Відкрито культурні та освітні центри: Центр краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька, Художня галерея імені Генріха Семирадського, навчальний центр «ЛандауЦентр», Інститут Конфуція, Інноваційний центр, Центр болгаристики та балканських досліджень імені М. Дринова тощо.

Але на цьому історія Північного корпусу Харківського університету не завершується. Не просто віримо, а знаємо, що в його стінах відбудеться ще багато відкриттів.

К. БОНДАР.