"Північ" Каразінського університету

ВІД РЕДАКЦІЇ. Каразінський університет дивує кожного своєю архітектурною величчю. Північний корпус є одним із трьох харківських хмарочосів, що створюють округлу частину майдану Свободи. Будівля належить нашій alma mater з 2004 року після переїзду Харківського військового університету. Студенти, викладачі та співробітники вважають це місце своїм рідним, адже звикли блукати його коридорами, дивитися один на одного з вікон Північного та Головного корпусів. Уявіть собі, що загальна площа Північного корпусу без підвальних приміщень становить 56 000 м2!

Біля Північного корпусу нас першими зустрічають пам’ятники історику Дмитру Івановичу Багалію та математику Олександру Михайловичу Ляпунову, які свого часу працювали в університеті. Ці скульптури відкрили 17 листопада 2010 року під час святкування 206-ої річниці від дня заснування університету та Міжнародного дня студентів (автори - Заслужений діяч мистецтв України, скульптор Олександр Рідний та скульптор Ганна Іванова). Варто згадати, що поруч з Північним корпусом також знаходиться пам’ятник засновникам Харкова, що є важливою монументальною спорудою міста. Архітектура хмарочосу зазнала серйозних змін: конструктивізм поступився місцем «сталінському ампіру». На стінах з’явилися профілі, русти, тяги, керамічне облицювання. Дім Кооперації зводили не з залізобетону, а з цегли, що пригальмувало темпи його зведення.

Проф. С. М. КУДЕЛКО, директор Центру краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька, детальніше розповів про історію створення Північного корпусу: «Будівництво розпочалося у 1929 році. Архітекторами виступили О. Р. Мунц та академік О. І. Дмитрієв. Безперечно, Друга світова війна призупинила проект, тому закінчити його вдалося лише в 1954 році. Завершили спорудження за проектом архітекторів П. Ю. Шпари, Н. П. Євтушенко, Н. О. Лінецької та ін. Унікальним є місце будівництва харківських висоток (Держпром, Головний та Північний корпуси університету), адже раніше тут всюди були яри. Схожі на такі, які зараз існують в зоопарку чи Саржиному Яру.

Будівля призначалася для керівних органів сільського господарства та кооперації. Дім Кооперації споруджували в три етапи. До початку війни було закінчено лише один етап (наприкінці 1931 р.). Коли 1934 року столицю радянської України перенесли з Харкова до Києва, то напівзбудований корпус віддали Військово-господарчій академії. Багато років цей об’єкт був напівсекретним. Наприклад, під час проведення екскурсій, іноземцям казали, що це просто адміністративна будівля, не зауважували й на тому, для чого вона призначена. Після розпаду СРСР почалося скорочення оборонних об’єктів, зокрема, військових університетів. Каразінському університету, після ряду звернень, відійшов цей корпус. Поступово університет зайняв будівлю та розпочалися ремонтні роботи. Тут були розміщені нові факультети, лабораторії, центри. Нові площі й дозволили розширити базу наукових досліджень. Каразінському університету, його підрозділам, в минулому доводилося часто переїжджати, викладачі та студенти скаржилися на нестачу місця, тому отримання цієї платформи для розвитку є дуже важливою, доленосною подією.

Обидва корпуси Каразінського університету, що знаходяться на майдані Свободи, пережили багато чого. Як не згадати, наприклад, 2015 рік, коли в Північному корпусі на 6 поверсі в огороджувальній конструкції вентиляційної шахти знайшли артилерійський снаряд, який знаходився прямо в стіні».

У 1947 р. корпус зайняла Харківська військова інженерна радіотехнічна академія ППО, якій згодом було надано ім’я Л. О. Говорова. Вона проіснувала до 1992 р. До неї свого часу приїхав і Микола Миколайович Корнієнко, провідний фахівець з питань безпеки та охорони, який зміг на власні очі прослідкувати за зміною Північного корпусу.

М. М. КОРНІЄНКО, провідний фахівець з питань безпеки та охорони: «Я закінчив Військову академію ППО Сухопутних військ імені О. М. Василевського. У зв’язку з реорганізацією відбулося об’єднання моєї київської академії з радіотехнічною академією імені Л. О. Говорова міста Харкова. У лютому 1993 р. обійняв початкову посаду заступника начальника кафедри стрільби і управління вогнем зенітно-артилерійських комплексів, зенітно-ракетних комплексів протиповітряної оборони сухопутних військ у Харківському військовому університеті. Моє робоче місце розташовувалося на 6 поверсі другого корпусу, де нині знаходиться медичний факультет. До речі, пізніше я й порадив їхньому колишньому деканові Віктору Миколайовичу Савченко займати цей корпус і поверхи. Академія була провідною в світі. Протягом довгих років у СРСР вона займала 1 місце завдяки гарній організації навчального процесу та наданню високих знань випускникам. Пам’ятаю, що до секретних корпусів були спеціальні пропуски. Тож ніхто не міг пройти непоміченим.

Цікавим є той факт, що в тогочасному музеї університету не збереглося біографії Говорова. А в багатьох ще тоді виникали питання, чому назвали саме на його честь. З 1993 року, після перейменування академії на Харківський військовий університет, на його чолі стояв Володимир Борисович Толубко. Пізніше на базі Харківського військового університету та Чугуївського військового авіаційного училища був створений Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба.

З 24 березня 2004 року повернувся до стін університету імені В. Н. Каразіна, де зайняв посаду начальника оперативно-чергової служби, яка існувала до 1 вересня 2016 року. За цей період будівля військової академії зазнала значних змін в проведенні ремонтних робіт в аудиторіях, коридорах учбового корпусу. Вважаю, цю роботу великою заслугою ректора університету В. С. Бакірова, проректора з економічних та соціальних питань А. М. Удода.  Знаю, що між Північним та Головним корпусами університету був запланований підземний перехід».

У Північному корпусі розташувалися такі факультети: філософський, соціологічний, екологічний, медичний, фізико-енергетичний, юридичний, факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу, факультет комп’ютерних наук, факультет психології. Відкрито культурні та освітні центри: Центр краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька, Художня галерея імені Генріха Семирадського, навчальний центр «ЛандауЦентр», Інститут Конфуція, Інноваційний центр, Центр болгаристики та балканських досліджень імені М. Дринова тощо.

Але на цьому історія Північного корпусу Харківського університету не завершується. Не просто віримо, а знаємо, що в його стінах відбудеться ще багато відкриттів.

К. БОНДАР.

Перший харківський гігант

Щоранку, йдучи в Університет, ми проходимо повз величної будівлі Харкова – Держпрому. Але мало хто із нас замислюється над тим, що то були за люди, які спорудили за такий короткий час цей видатний архітектурний ансамбль минулої епохи, символ промислового модерну. Тож пропонуємо відкрити сторінку історії аби дізнатися, як і чому Держпром став візитівкою міста.

Далекий 1919 рік. Саме тоді Харків стає столицею Радянської України. У цей період місто бурхливо розвивається. Поступово з’являються підприємства державного управління промисловості. Харків мав вміщувати в собі головні органи державної влади та адміністративні центри, для яких потрібні були спеціальні будівлі. Тому з 1929 – по 1933 рр. було проведено будівництво адміністративного центру на площі Дзержинського (нині площа Свободи). Першим будинком, побудованим для цих завдань, став Будинок Державної промисловості (нині - Держпром). Справжній гігант був збудований за проектом архітекторів С. Серафімова, С. Кравця і М. Фельгера у конструктивістському стилі. Тут мали розміститися різні республіканські установи. До речі, і Дім Проектів (Головний корпус), і Держпром будували із монолітного залізобетону, але під час війни конструкція залізобетону виявилася міцніше у Держпрому. Тож поки Головний корпус відбудовували, Держпром працював на повну.

Будинок державної промисловості став прикрасою Радянського Харкова. Тоді це був найбільший хмарочос не тільки у СРСР, а й у Європі. Зараз, дивлячись на цей конструктивістський гігант, навіть не віриться, що будували його винятково вручну, але надзвичайно швидкими темпами. Над створенням трудилися близько п’яти тисяч робітників, які працювали в три зміни, перевозячи вантажі на тачках і возах, запряжених кіньми. До будівництва також були задіяні всі харківські організації, інститути, училища. Робота кипіла, і вже за три роки (1925-1928) Держпром було збудовано. Об’єм монолітного хмарочосу вражає – 347 тисяч м³. Було зроблено багато нововведень, наприклад, повітряні коридори на висоті п’яти поверхів. У 1928 році це був «нонсенс» в країні. Люди навіть долали стокілометрові відстані, щоб подивитися на це диво. Будинок має чотири тисячі вікон і одну тисячу 300 дверей. Для досягнення поліпшеної звукоізоляції під стелями натягнута й відштукатурена металева сітка. За допомогою двох десятків вентиляційних камер з калориферами, тут постійно підтримується найкомфортніший температурний режим.

Держпром й справді унікальний. Центральний блок має шість поверхів, з боків – два одинадцятиповерхові корпуси (висота – 68 м). У трьох корпусах, розділених вуличними проїздами, є дев’ять під’їздів, що обладнані ліфтами. Це дає можливість розміщувати у будівлі близько ста установ з різною кількістю співробітників. Що цікаво, всі кімнати, сходи і коридори освітлені природним світлом. «Якийсь час керівництво Університету хотіли частину Держпрому задіяти у навчальні аудиторії, але коли подивилися, що кімнати у будівлі зовсім невеликі, питання було закрите», - розповідає Володимир Михайлович ДУХОПЕЛЬНИКОВ, проф. кафедри історії Східної Європи історичного факультету.

Спочатку Держпром мав назву «Будинок державної промисловості», але окрім виробництва, жодної промисловості тут ніколи не було: не гриміли машини чи верстати, не заточувались свердла. Вже з 1919 року до Харкова поступово з’їжджалися новостворені державні установи (трести, акціонерні товариства), які потім у 1930-х роках «заселялися» у новозбудований хмарочос. Це Держплан, Вища рада народного господарства, народні комісаріати України, металургійні, хімічні та машинобудівні управління і такі трести як «Коксобензил», «Хімвуголь», «Південсталь». Окрім офісів у Держпромі були загальний зал для зібрань, їдальня, велика бібліотека, автоматична телефонна станція, архів, радіостанція, поштово-телеграфна контора, готель і різні майстерні. Викладачі й студенти Харківського Університету неодноразово бували у приміщеннях цієї будівлі, дехто – пам’ятає Будинок державної промисловості у воєнні роки.

Міліца Сергіївна ЛАПІНА, вихованка класичного відділення: «До Держпрому важко було дібратися, навколо все було зруйновано, але ми все одно не боялися ходити. Так, часто відвідували Оперний театр, що на вул. Римарській. За часів окупації на вищих поверхах жили мавпи-втікачки із місцевого зоопарку, але їх було навіть більше у Головному корпусі. Після війни Держпром не відразу відремонтували, у першу чергу, відновлювали заводи, адже Харків, як відомо, промислове місто».

У 1949 році відкрився перший у СРСР аматорський телецентр, перша передача якого вийшла в ефір 7 травня 1951 року, а в 1954-му над будівлею з’явилася башта телеантени, яка начебто прикрасила будинок. Завдяки антені загальна висота будинку сягнула 108 метрів.

Проф. В. М. Духопельников: «В університеті працюю вже понад 40 років, тож неодноразово бував у Держпромі з викладацьких справ, часто мене запрошували на обласне телебачення прокоментувати у програмі якусь історичну подію. Пам’ятаю, що раніше у восьмому під’їзді було керівництво Обласної ради, зокрема на другому поверсі розташовувався кабінет голови Обласної ради. З іншого боку Держпрому на 3-4 поверсі знаходився Обласний відділ народної освіти. Найчастіше відвідував «Обл.літ», де отримував дозвіл на свої статті.  Не пам’ятаю, в якому під’їзді, але була така організація під назвою «відділ атеїзму», де люди займалися проблемами церкви. Туди надходили всі скарги типу «бабуся комуніста хрестила свого онука»… Вхід з боку університету як і зараз майорів надписом «Пошта». Але найцікавіше, що було у Держпромі - це їдальня, куди ми часто ходили у студентські роки».

Пройшло вже понад 80 років, а Держпром все такий же молодий і величний. Звичайно, з роками у будинок «заселилися» нові організації та відділи, а деякі - залишилися незмінними. Так, у першій харківській висотці розташовані численні офіси, державні та приватні установи, а також є музей, присвячений самому Держпрому, де можна дізнатися про історичні факти й побачити раритетні світлини грандіозної будівлі. І хоча зараз 13-поверховим хмарочосом нікого вже не здивуєш, харківська висотка й досі вражає нас своєю масивністю, нагромадженням башт різної висоти та численних переходів. Крім того, будівля цінна як в історичному, так і в архітектурному планах.

Держпром є пам’ятником місцевого значення, а сьогодні його внесли до офіційного попереднього списку ЮНЕСКО. У 2018 гіганту виповнюється 90 років, а така дата вимагає солідного подарунку. Тож бажаємо харківському хмарочосу обов’язково увійти вже до основного списку Всесвітньої спадщини!

А. ОРЛОВА