Субота, вересня 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Художня галерея імені Г. Семирадського

 

«Православна ікона на Слобожанщині»

Виставка відбулася у  Художній галереї імені Г. Семирадського. Її організаторами виступили Центр краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька та Художня галерея імені Г. Семирадського. Експонувалися зразки іконопису XVIII-XXI ст. із зібрання Відділу етнографії Центру краєзнавства, Преображенського храму (с. Лідне), Свято-Успенського храму (с. Соколове Зміївського району), Церковно-історичного музею Харківської єпархії (м. Харків), а також сімейні ікони харків’ян.


Важливою органічною складовою виставки стали зразки ікон, створені в іконописній школі-майстерні, яка діє з 2012 р. при Харківській духовній семінарії на території Свято-Покровського монастиря (керівник - Н. М. Чурілова). Дві свої роботи, написані ще у 2012 р., - «Миколай Чудотворець» та «Георгій Побєдоносець» - надала для експонування О. В. Паршинова, молодий харківський художник-монументаліст.

Традиційно до подібних заходів активно залучаються співробітники Харківського університету. Так, напариклад, вінчальна ікона «Иисус благословляющий» - власність В. Є. Радзієвської, працівника університетського Музею археології - зовсім несподівано знайшла парне продовження на виставці - іншу вінчальну ікону, яку тримала наречена.

Ікона має свою природу і нічим не перевершене призначення - бути в найтіснішому діалозі з людиною, її стражданнями, радощами, сподіваннями на краще. Це притаманне не тільки канонічній іконі. На жаль, за різних обставин багато творів сакрального мистецтва втрачено, не завжди своєчасно знаходяться кошти на їхню реставрацію. Тому звернення до духовності, бажання мати вдома виготовлені особисто, з благословення священника, ікони, заслуговує на повагу і всебічну підтримку з нашого боку.

На виставці, поряд з образaми, створеними майстрами-професіоналами, демонструвалися аматорські роботи вишивальниць Дергачівщини: А. О. Гужви - керівника гуртка образотворчого мистецтва «Жар-птиця» (Дергачівський БДЮТ), Г. І. Скиби - вчительки початкових класів Токарівського НВК, Т. А. Дударєвої - директора Козачолопанського НВК, Т. Ковіної та О. Ворожбіт - вихованок гуртка «Чарівна ниточка» Козачолопанського НВК. Звичайно, вони підбирали «від себе» поєднання кольорових ниток чи бісеру, оздоблюючи вишиті, вибрані ними за власним бажанням сімейні ікони. Тому не будемо судити їх суворо за невідповідність церковним канонам або класичній слобожанській іконі. Важливо, що ми маємо справу з місцевими осередками іконовишивання, які мають свою специфіку: тут і суто слобожанська насиченість кольорів, певна декоративність, легка деформація контурів, комбіноване поєднання вишивальних ниток та бісеру тощо.

Ікона - це та сфера діяльності, до якої звертались і наші знамениті земляки. Мало кому відомо, що у далекому 1863 р. молодий І. Ю. Рєпін працював на Луганщині - зараз це село Сиротине Троїцького району. Його запросили туди для розпису іконостасу церкви Введення Богородиці до Храму. Мистецтвознавці стверджують, що Ілля Юхимович залишив по собі в Сиротиному значно більший творчий спадок, бо ще писав на замовлення місцевих селян невеличкі іконки-образи.

Відвідувачі виставки отримали можливість споглядати так близько, можливо, вперше - суворі лики святих, які ніби запитували: а що ти зробив доброго, хорошого в житті? Певна річ, що не обходили своєю увагою й зображені сюжети із Священного писання. Вони отримали уявлення про основні види ікон (ікони Святої Трійці, христологічні, богородичні, ікони свят і подій із Священного писання), про розміри, техніку виконання (на виставці переважали живописні ікони, які доповнювались вишитими образaми), про масштаб зображуваних фігур (рoстові, тронні, пояснi, огрyдні, оплeчні, зображення тільки лику). Багатьох цікавили суто домашні (хатні) ікони. Хтось вперше дізнався про навчально-іконописну майстерню в с. Борисівці, відкриту у 1902 р., яка невдовзі цінилась нарівні з більш відомими центрами Суздальщини і чиї ікони експонувалися на даній виставці.

Серед відвідувачів виставки було багато студентів і школярів із різних куточків України.  Відвідали виставку іноземці, слухачі-практиканти із Міжнародної літньої школи (Індія), музейні працівники, краєзнавці, члени Спілки художників України та ін. Щирі слова подяки залишили у Книзі відгуків колишні випускники Харківського університету. То ж до зустрічі на нашій наступній виставці!

Г. ШПОРТ,

начальник Відділу етнографії Центра краєзнавства імені академіка П.Т. Тронька.