Субота, вересня 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

20 травня − День Науки!

Академік НАН України, проф. М. О. АЗАРЄНКОВ: «Учений,  що ти зробив після свого Вчителя?»


− Коли вступав до Харківського університету, розумів, що приєднуюсь до справжнього Храму освіти і науки. Пригадую 31 серпня 1969 року. Ми, першокурсники, зустрічалися з деканом, завідувачами кафедр. Уже тоді мене вразив рівень людей, з якими довелося спілкувалися. Наприклад, тодішнім деканом, Г. А. Мілютіним, учнем одного з найвидатніших учених України − Л. В. Шубнікова (який мав наукові результати, що тричі могли б претендувати на Нобелівську премію). Виступав перед нами І. І. Залюбовський (учень А. К. Вальтера), який 46 років був проректором з наукової роботи і створив кафедру, що за своїми дослідницькими масштабами перевищувала багато українських інститутів. Перед нами також виступав В. Т. Толок, член-кореспондент Національної академії наук, заступник директора ХФТІ. Він − учень академіка К.Д. Синельникова, людина, яка багато спілкувалася з самим Курчатовим, керівник стелараторної програми.

Можливо, саме після виступу В. Т. Толока я і пішов навчатися на кафедру фізики плазми і усе життя присвятив цій галузі. Я представник наукової школи проф. А. М. Кондратенка. Учених завжди запитують, що вони зробили після свого учителя? Анатолій Миколайович досліджував властивості обмеженої плазми, а я розширив цей напрямок досліджень на структури плазма-метал, виявив дуже багато нових хвиль. Раніше вважали, що хвилі на  межі плазма-метал неможливі (про це свого часу писав нобелівський лауреат Л. Д. Ландау, мій учитель А. М. Кондратенко, видатний фізик-плазміст А. А. Рухадзе). Але я таки з`ясував, за яких умов такі хвилі можливі. Після мене  цим шляхом пішли інші науковці, з цієї тематики на факультеті захистили 6 докторських та дуже багато кандидатських дисертацій. Ви знаєте, що дуже багато видатних науковців були віруючими. Але, як на мене, в основі кожного ученого лежить невір`я. Він має піддавати сумніву усе, що було зроблено до нього, поки сам не переконається у істинності або хибності твердження.

Пізніше ми з учнями перейшли до більш прикладних питань: вивчали не просто хвилі, а і можливості їх застосування. Розробляли джерела плазми для виготовлення  наноматеріалів, пішли у вакуум-плазмові технології. Мій перший кандидат наук К. М. Остріков став ученим світового рівня у області вакуум-плазмових технологій. Мій другий учень, проф. І.Д. Денисенко, успішно працює професором на фізико-технічному факультеті. У нього гарні наукові результати, він активно співпрацює з експериментаторами. В цілому під моїм керівництвом захистилося семеро докторів та п`ятнадцять кандидатів наук, і кожен із них − частина життя.

А які у нас були цікаві наукові семінари.  Ми гуртувалися біля В.М. Кукліна (зараз завідувач кафедри на комп’ютерному факультеті). Він був трохи старший за нас, дуже освічений, знав про плазму більше від нас. Але з нами йому було нелегко дискутувати, бо ми вимагали від нього доказів. Ми − це Вітя Ткаченко (зараз завідувач кафедрою на фізико-енергетичному факультеті), Валера Гущин − дуже цікава людина, глибокий учений, на жаль, він рано пішов з життя, і я.   Біля нас завжди була молодь, бо вони багато нового від нас дізнавалися.

Завжди любив працювати з молоддю. Ще у роки аспірантства відповідав за роботу зі студентами. Я дуже довго жив у студентському гуртожитку, тож ми спілкувалися і у неформальній обстановці.  Вони охоче приходили і за порадою, і за задачею (щоб перевірити свої сили). У 1988 р. я «на рік», за проханням завідувачів кафедрами факультету, обійняв посаду заступника декана з навчальної роботи фізтеху, але так вийшло, що рік перетворився на  вісім. Потім тодішній декан факультету В. І. Лапшин став генеральним директором ХФТІ, і я був обраний деканом. Це були напружені, але надзвичайно цікаві роки. А у 2005 приєднався до ректорату.

Нелегко переналаштуватися із одного виду діяльності на інший, поєднувати  наукову, освітню і адміністративну роботу. Коли був заступником декана, до п’ятої-шостої вечора працював у деканаті, після цього йшов до себе на кафедру і до одинадцятої займався дослідженнями. І таки зміг захистити докторську дисертацію, не зважаючи на насичену адміністративну роботу. Звичайно, заради цього доводилося чимось жертвувати. Але тоді, на відміну від сьогодення, я не знав, що таке втома. На усе вистачало сил, часу, бажання. Розумів і розумію, що важливо не здаватися, працювати, іноді переступаючи через «не можу».

Проте головний стимул, який не дає застоюватися, − робота зі студентами, молодими науковцями. Коли починаєш з ними працювати, береш на себе надзвичайну відповідальність, адже вони тобі довіряють. Мені пощастило із аспіранами, учнями. Усі вони розумніші за мене, і це нормально: кожен учень мріє перевершити учителя».

 

Проф. Ю. Г. ШКУРАТОВ: «Не думав, що присвячу життя науці»


ВІД РЕДАКЦІЇ. У завідуючого кафедрою астрономії  проф. Ю. Г. ШКУРАТОВА − найвищий показник у Каразінському Індекс Гірша − 32. А ще у нього ніколи не було керівника, який би допомагав йому у становленні як науковця, він завжди покладається тільки на себе та невпинно працює. За його плечима понад 700 наукових робіт, відомий астрофізик СРСР та України, планетолог, член-кореспондент НАН України. За даними Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського Юрій Григорович входить до сотні найбільш цитованих вчених України! Юрій Григорович:

− Астрономією я зацікавився ще у 6 класі, а згодом потрапив до Бакинського астрономічного гуртка при Палаці піонерів і школярів імені Ю. А. Гагаріна. Його керівник С. І. Сорін багато чому мене навчив, він був близькою мені людиною… Там я непогано навчився працювати на токарному верстаті, робив оптику і, думав, що буду звичайним токарем на заводі. Три роки занять в астрономічному гуртку −  найкращий час у моєму житті! Тут я знайшов багато друзів, там були цікаві заняття, особисті відкриття, захоплення...

По закінченні школи я поїхав за друзями і вступив на фізичний факультет Харківського університету, бо на спеціальність «астрономія» був високий конкурс. Пізніше з’ясувалося, ті курси, які викладались на кафедрі астрономії, мені вже були добре знайомі. Ці знання мені дав гурток та самоосвіта. А от диплом писав вже в астрономічній обсерваторії і після захисту у 1975 р. залишився там працювати. В обсерваторії працював і над кандидатською, а захищав у Державному астрономічному інституті ім. П. Штернберга МДУ (м. Москва). Докторська була присвячена теорії розсіювання світла поверхнями складної структури, яку 1993 р. я захистив у Каразінському університеті. До речі, на той час можна було отримати ступінь доктора наук за двома спеціальностями: з оптики лазерної фізики та з фізики сонячної системи, чим я й скористався. Знань, отриманих в університеті, вистачило не тільки для того аби проводити цікаві наукові дослідження, а й щоб протягом 10 років бути директором НДІ. Я ніколи не думав, що присвячу своє життя науці.

Був час, коли я постійно їздив до Європи, США. Насправді, це дуже важко не тільки морально, а й фізично − інша мова, перельоти… Зараз намагаюсь менше їздити за кордон. Останнє відрядження було у грудні минулого року. Разом із нинішнім директором НДІ проф. В. Г. Кайдашем ми відвідали Південну Корею, там саме почали робити місячний супутник. Вчені потребували нових ідей, пропозицій, тому не поїхати ми не могли, у нас є спільні публікації.

Мої учні працюють: М. О. Криславський  − у Каліфорнійському університеті в Санта-Крузі;  Є. С. Грінько − в університеті м. Подерборн (Німеччина); Є. С. Зубко − у Фінляндії, Р. І. Удовиченко − у Канаді; директором нашого НДІ астрономії − проф. В. Г. Кайдаш,  на кафедрі астрономії  − доц. Д. Г. Станкевич…

Бажаю майбутнім науковцям бути наполегливими. Здатність і талант, звичайно, важливі, але у результаті виявляється, що це не головний чинник успішності. На моєму життєвому шляху зустрічалися надзвичайно талановиті особистості, значно вищі за мене, але, на жаль, вони мало чого досягли.

 

Проф. С. М. КУДЕЛКО: «Робити все з великою любов’ю!»


ВІД РЕДАКЦІЇ.  Хто як не проф. С. М. КУДЕЛКО чудово знає історію рідного краю м. Харкова та Слобожанщини, адже він протягом 10 років є завідуючим Центру краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька. Наразі під науковим керівництвом Сергія Михайловича працює троє аспірантів, а 19-ий − готується до захисту... Проф. С. М. КУДЕЛКО:

− Ще другокурсником історичного я брав участь у різних конкурсах, і одна із моїх робіт посіла перше місце на Всеукраїнському етапі студентських наукових робіт. По закінченні університету, залишився працювати на кафедрі історіографії, джерелознавства та археології, де працюю і до сьогодні. Я ніколи не був людиною однієї теми. Мені довелося вивчати різні напрямки та періоди в історії. З одного боку, це погано, з іншого − я завжди рухався по шляху від широких до вузькіших проблем, і зараз опинився у краєзнавстві. Це єдина історія у нашому регіоні, яка забезпечена справжніми джерелами. Кандидатську дисертацію захистив на тему: «Побудова матеріально-технічної бази соціалізму в СРСР (промислове виробництво): сучасна радянська історіографія». Науковим керівником був проф. І. Л. Шерман, відомий історик та історіограф, який дуже вплинув на мою наукову діяльність. Неабиякий вплив справив на мене також проф. С. І. Сідельников, декан історичного факультету, відомий вчений СРСР, болгарист за спеціальністю. Чималий вплив мав вихованець історичного, талановитий історик, ветеран Великої Вітчизняної війни, студбатівець і мій старший друг, проф. А. І. Епштейн. У кожного із цих людей я черпав знання й неоціненний досвід. Отож, вважаю, що навчався у декількох вчителів-істориків, видатних учених,  і вдячний їм за це.  Низький їм уклін…

Маю близько 500 наукових робіт − від невеликої енциклопедичної статті до більш розгорнутих матеріалів, причому всі вони написані за різною тематикою, але як і у будь-якого дослідника, у мене є улюблені жанри й теми. Понад 40 років займаюсь вивченням рідного краю, а здається, що це розпочалося вчора. Мені пощастило, адже моє захоплення співпадає з улюбленою справою. Навіть, коли втомлююсь, все одно із задоволенням читаю роботи з історії. Хочу зауважити, що при виборі професії чи спеціальності, слід усе робити з великою любов’ю, і ця любов має бути взаємною. Для мене наука і викладання − невід’ємні речі. Чим більше живу, тим більше дивуюся, який надзвичайний та величний Харківський університет, а мені є з чим порівнювати. Каразінський − один із найкращих університетів. Це  щастя − тут працювати.

 

Допінг  щастя

Проф. В. О. САМОХІНА, завідувач кафедри англійської філології, академік Академії наук Вищої освіти України:


− Наукою почала  займатись  під час роботи над дипломом. Пощастило із науковим керівником − завідувачем кафедри, професіоналом і чудовим науковцем, Юлією Федорівною Єщенко. Тема дипломної роботи стосувалась лінгвістики тексту, тоді цьому ще новому напряму вже було присвячено чимало наукових робіт. Я мало не потонула в кількості літератури, робота над дипломом здалась  важкою,  деколи незрозумілою. Захистила її з відзнакою.

Роботу  визнали серйозною науковою працею, а Юлія Федорівна  запросила випускницю працювати на кафедрі.

Це і стало початком серйозної наукової діяльності. Відтоді я з ентузіазмом ставлюсь до усіх своїх робіт. Кандидатську дисертацію «Структурно-семантичні особливості та функції складних речень та приєднувальних конструкцій із сурядним зв’язком (у діалогічних єдностях сучасної англійської мови)», захищала у спеціалізованій раді Одеського державного університету імені І. І. Мечнікова. Вона була відзначена науковою новизною. А докторська «Жарт у сучасному комунікативному просторі Великої Британії та США: текстуальний і дискурсивний аспекти» у спеціалізованій Вченій раді Київського національного університету імені Тараса Шевченка названа кращою і отримала лише позитивні відгуки.

Науковий багаж налічує близько 250 статей та тез конференцій, понад 20 посібників та 4 монографії. Впродовж 10 років працювала заступником декана факультету іноземних мов з наукової роботи, стала ініціатором конференції «Каразінські читання» на факультеті та організації лінгвістичного семінару. Голова щорічного міжнародного наукового Форуму «Сучасна англістика», який можна назвати візитною карткою кафедри. Член університетської Вченої ради та  ради факультету, член 2-х Спеціалізованих Рад із захисту докторських (ХНУ) та кандидатських дисертацій (Запоріжжя).

− Наука для мене − це допінг, необхідний компонент щасливого життя. Приємно, коли тебе називають провідним дослідником гумору в Україні, а колеги продовжують активно цитувати у своїх працях. 11 аспірантів вже захистилися під моїм керівництвом і п’ятеро зараз продовжують свої кандидатські дослідження. А мої студенти стають переможцями університетських та всеукраїнських конкурсів студентських наукових робіт.

 

Терпіння і труд усе перетруть!

Проф. Р. В. ВОВК, декан фізичного факультету:


− Пригадую відомі рядки з Пушкіна:

«О сколько нам открытий чудных

Готовит просвещенья дух,

И Опыт, [сын] ошибок трудных,

И Гений, [парадоксов] друг,

[И Случай, бог изобретатель]

Я − випускник Каразінського фізичного факультету. Не один раз мені випадала зваблива можливість розвитку кар’єри поза межами університету, проте я ніколи не вагався і завжди обирав рідну Alma Mater. Про свій вибір ніколи не жалкував, плідною працею та своєю любов’ю до обраної науки досяг чималих результатів у рідних стінах.  За високі досягнення у роботі у 2008 р. мені  присудили звання лауреата першої премії імені В.Н. Каразіна, а у 2011 та 2015  роках - премії імені В.Н. Каразіна. У 2015 р. отримав подяки міністра науки і освіти, Президії НАН України і комітету Верховної Ради з питань транспорту. У 2016 р. був нагороджений медаллю В.Н. Каразіна і стипендією Харківської облдержадміністрації імені К.Д. Синельникова, а також срібним знаком Південної залізниці.  За результатами 2016 р. дві моїх наукових роботи було визнано найбільш цитованими у видавництві Elsevier, а статтю в журналі "Solid State Communications" рада редакторів обрала до переліку найкращих за минулий рік. За п’ять років індекс Гірша моїх  публікацій зріс з 10 до 25. Я співавтор понад 250 наукових праць, більше ніж 150 з яких зареєстровано в науково-метричній базі Scopus, а також маю низку навчальних посібників з грифом МОН та більше десяти патентів на винаходи. Тішать успіхами і мої учні − п’ятеро підготували і четверо успішно захистили кандидатські дисертації. В минулому місяці у Спеціалізованій раді ФТІНТ НАН України імені Б.І. Вєркіна блискуче захистив докторську дисертацію мій докторант Олександр Гриб.

Сфера моїх наукових інтересів − фізика конденсованого стану, а саме надплинність і надпровідність (це такі особливі стани квантової рідини, в які вона переходить при низьких та наднизьких температурах, внаслідок чого квантові ефекти, що зазвичай спостерігаються у мікросвіті, реалізуються у макроскопічному масштабі). Перший крок на наукову сходинку відбувся завдяки доценту Д.Д. Баллі, який зумів захопити мене, ще зовсім юного фізика, своїми курсами про надплинність та надпровідність, а потім і запросив працювати інженером на кафедрі фізики низьких температур.  Згодом я отримав запрошення працювати в науковій групі, яку очолював мій вчитель завідувач кафедри професор М.О. Оболенський і де тоді вивчали нещодавно відкрите унікальне явище − високотемпературну надпровідність.

Значний етап життя − наукове стажування в університеті м. Ексетер (Великобританія) у всесвітньо відомій групі «Квантових рідин» під керівництвом Королівського академіка професора («закоханого у науку аристократа») А.Ф.Дж. Віатта. У цій групі дослідників тоді працював, як запрошений професор, заслужений професор нашого університету І. М. Адаменко, якого я теж вважаю одним з моїх найкращих вчителів. За отримані нами наукові результати група «Квантових рідин» у 2004 році була нагороджена спеціальною золотою медаллю Європейського наукового співтовариства.

Явища, які ми щоденно досліджуємо, допомагають досягти розуміння суті навколишньої природи і походження світу, в якому ми живемо. Щоб мати можливість проводити такі дослідження, необхідно мати потужну базу знань, яку я отримав у нашому університеті. Те, що було закладено тут − неоціненний багаж, закладений на все життя. Загалом, можна сказати, що мої наукові досягнення − це сукупність терпіння, наполегливості, цілеспрямованості і везіння. І зараз я не уявляю для себе іншої дороги в житті, ніж подальша праця на ниві науки і освіти в нашому рідному Каразінському університеті.

 

Проф Г. М. КОЛОМІЄЦЬ:  «Це постійний розвиток»


− Інтерес до наукової роботи і навички її проведення  у мене сформували викладачі кафедри політичної економії проф. Мамалуй О.П., доц. Бейліс І.М., Кім М.М.. Перші студентські наукові роботи я підготувала під керівництвом видатних науковців  проф. Васил'єва О. М. (з цією роботою завдяки декану Ткаченко І. Є. я взяла участь у студентській конференції в університеті м. Тарту ) і проф. Якуби О. О. (ця робота отримала другу премію на міському конкурсі студентських наукових робіт). Я вдячна своїми викладачам за увагу, витрачений час на студента-початківця, за доброзичливе і вимогливе ставлення. Університет у моєму житті посідає одне з найголовніших місць, все моє життя пройшло тут. А НАУКА − це постійний розвиток. Наука стимулює бути увесь час у формі.

Чи маю секрет свого наукового довголіття? Маю. Дуже приємно, коли студенти під моїм науковим керівництвом стають переможцями Всеукраїнських конкурсів студентських наукових робіт з природничих, технічних та гуманітарних наук. Маю сьогодні четверо аспірантів. З 2011 по 2016 рр. одинадцять моїх студентів стали такими  переможцями-лауреатами. Сьогоднішні мої вихованці більш поінформовані та вмотивовані, бажають розбиратися у складних ситуаціях. Сучасна молодь має креативний спосіб мислення. Як приємно зустрічатися із своїми вчорашніми студентами, сьогодні − успішними професіоналами. Так,  два роки тому я  навчалася у школі Інтернет-маркетингу, де викладав нам SEO-оптимізацію наш випускник Станіслав Дашевський.

 

Гарні вчителі поруч

Проф. І. Б. ДЕНИСЕНКО, заступник декана з наукової роботи фізтеху:


− Секрет будь-якого успіху − це гарні люди та вчителі, які були завжди поруч. Я роблю те, що подобається. Займаюся вивченням таких тем: запорошена плазма; плазма, що використовується для формування різних наноструктур; поширення хвиль у плазмі. У 2011 році отримав грант Президента України для здійснення наукового дослідження «Фізичні процеси в плазмі, яка містить нано- і мікрооб'єкти». Наукою почав займатися під керівництвом академіка Миколи Олексійовича Азарєнкова. За що і вдячний! У нього багато чому навчився. Також багато чого перейняв і від інших людей, з якими працював: у професорів і студентів, в Україні та за кордоном. Нині у мене один захищений аспірант Сергій Вікторович Івко. Маю 830 цитувань у базі «Scopus».

 

Доц. О. В. РЕЗУНЕНКО: «Не можу не займатися математикою»


− У коло моїх наукових інтересів входить вивчення асимптотичної поведінки розв’язків диференціальних рівнянь, звичайних та у часткових похідних, з загаюванням − так званих рівнянь з пам’яттю. Вони враховують не тільки стан певної фізичної чи біологічної системи в даний момент часу, а й те, що було з системою в минулому. Близько року захоплююся математичними моделями в біології, загалом це популяційні задачі, моделі, пов’язані з динамікою розвитку інфекційних захворювань. Любов до науки прищепили мої батьки ще з дитинства, батько-математик, мати-хімік. Потім було веселе та напружене навчання в 27 фіз-мат. школі і, нарешті, зустріч з моїм науковим керівником, доктором фізико-математичних наук, професором, членом-кореспондентом НАН України Ігорем Дмитровичем Чуєшовим. Ігор Дмитрович своїм прикладом та глибокими результатами допоміг вибрати тематику досліджень та зробити перші кроки. Взагалі,  навчатися математичній фізиці саме в Харкові − велика вдача. Тут існує потужна школа в якій в наш час працюють академіки В. О. Марченко, Л. А. Пастур, Є. Я. Хруслов. Якщо ж заглиблюватися в історію, то до вивчення конкретного кола питань в математиці мене надихнув Олександр Михайлович Ляпунов, який працював у Каразінському університеті понад 100 років тому. Мене цікавить теорія стійкості диференціальних рівнянь, яку він створив саме в нашому університеті. Ці фундаментальні результати видані Харківським математичним товариством у 1892 році, але є й досі актуальними, викликають зацікавлення науковців по всьому світу.

Я закінчив механіко-математичний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна в 1993 р. (кафедра математичної фізики). Три роки  паралельно навчався в аспірантурі нашого мехмату та в Університеті Париж-VII імені Дені Дідро, де успішно захистився (1997 р.). Минулого жовтня було 20 років моєї роботи на кафедрі. Тісно співпрацюю з математиками Угорщини, Канади, Франції, Чехії, Німеччини. Намагаюся триматися на сучасному міжнародному рівні. На цей час маю 296 цитувань в «Scopus» та 300 у «Web of Science». Не можу не займатися математикою. Просто подобається, не дивлячись на труднощі. Отримую задоволення від нових результатів, спілкування з колегами, чудова можливість подорожувати світом, відвідувати різноманітні конференції. Уже півсвіту об’їздив завдяки математиці.

 

Не уявляю свого життя без науки

Проф. С. М. ШУЛЬГА, декан факультету радіофізики, біомедичної електроніки та комп’ютерних систем:


− У 1976 році вступив на факультет радіофізики Харківського державного університету, і не думав, що своє життя присвячу науці. Я приїхав до Харкова із Грузії, де закінчив звичайну російську школу. Спочатку вчитися було складно, але вже на другому курсі я наздогнав за знаннями тих студентів, які закінчили Харківський 27-й фізико-математичний ліцей. Того ж року почав займатися наукою, під керівництвом мого першого наставника проф. О. О. Третьякова. З того часу й не уявляю свого життя без науки. Перший рік вивчав публікації з обраної тематики, а згодом почав займатися складнокомпозиційними (неоднорідними, анізотропними) середовищами. Тобто середовищами, які характеризуються тензором магнітної або електричної проникності. З цієї ж тематики захистив кандидатську та докторську дисертації. Цей напрям науки досить багатогранний, тому цю галузь ми розширюємо разом з аспірантами та докторантами. Так, на сьогодні четверо моїх аспірантів та один докторант вже захистили свої роботи, ще один докторант готується до захисту цього року.

Крім цього, я займаюсь прикладною наукою, і мені це подобається. За цей час вигравав багато грантів із США, Ізраїлю, Китаю, мав достатньо різних наукових проектів. Зараз, наприклад, продовжую працювати в галузі медицини з установами КНР, з європейськими партнерами налагоджуємо контакти з екологічних питань. Я зацікавлений у тому, щоб моя група отримувала від наукових відкриттів не тільки моральне задоволення, а й матеріальну нагороду.

З 2000 року почав займатися питаннями ранньої діагностики захворювань серця людини − розробляю медичне обладнання для магнітокардіографії. Від свого однокурсника я дізнався, що в американській медичній компанії Cardiomag була проблема з вирішенням оберненої задачі по визначенню джерела магнітного поля серця. Спочатку я вирішував цю чисто математичну проблему за грантом США. А зараз ми вже самі відкрили лабораторію на факультеті, яка присвячена проблемі створення магнітографа, що здатний працювати при кімнатній температурі. До того часу подібне обладнання могло функціонувати тільки при наднизьких гелієвих температурах, і це було коштовним задоволенням. Навіть у США таку лабораторію закрили. Нам все ж таки вдалося отримати прототип магнітографа, який працює при кімнатній температурі, і який я сподіваюся буде затребуваний для медичних досліджень.

Маю близько 150 наукових публікацій, більша частина яких зареєстрована в науково-метричній базі Scopus. Індекс Гірша зараз близько шести.

Студентам я завжди наголошую, що в університеті варто починати наукову діяльність раніше і не з Інтернету, а ходити до читального залу, знаходити задоволення у вирішенні будь-якої задачі. Важливо бути ентузіастом своєї справи.

 

Проф. Д. Ф. ЛУПІШКО... Першовідкривач астероїдів

ВІД РЕДАКЦІЇ. Він був першим у колишньому Радянському Союзі, хто розпочав систематичні дослідження малих планет, і доклав багато зусиль для ініціювання і розвитку таких досліджень в СРСР і в Україні; один із астероїдів названий його ім’ям, а завдяки науковій роботі його групи, Харківський університет став провідною установою з цієї тематики. Аспірант і учень академіка М. П. Барабашова, відомий харківський астроном проф. Д. Ф. ЛУПІШКО…


Дмитро Федорович:

− Успішно закінчивши сільську школу Сумської області, без іспитів вступив до Конотопського залізничного технікуму. Півтора роки після технікуму я працював на Західно-Сибірській залізниці за спеціальністю, а згодом пішов служити до армії, де й почав цікавитися астрономією. Після служби вирішив вступати саме у Харківський університет і не помилився, адже саме тут я познайомився з видатним астрономом − академіком М. П. Барабашовим.

На третьому курсі М. П. Барабашов запропонував йому провести спільне наукове дослідження. З того часу й почалася наукова діяльність Дмитра Федоровича. «Микола Павлович не мав і сумнівів, що в мене все вийде, − зазначає Дмитро Федорович. − Оскільки наближалось велике протистояння Марса, то я почав вивчати цю планету, опублікував дві статті, захистив дипломну роботу. Потім вступив до аспірантури і кандидатська дисертація була також присвячена Марсу. Мені вдалося провести досить вагомі дослідження Марса під час його глобальних пилових бур, адже я півроку спостерігав за Марсом в Таджикистанській обсерваторії інституту астрофізики поблизу м. Душанбе.

Тим часом вчені США досліджували астероїди, Європа також почала спостерігати за малими планетами. Мене зацікавила ця тема, адже це був новий напрям у планетній астрономії. Почалися перші спостереження за астероїдами, а вже 1984 р. я створив постійно діючу Робочу групу «Астероїди» при Астрораді АН СРСР (Москва) і очолював її до кінця існування Астроради. Заслуга нашої харківської групи полягає у тому, що ми першими в Радянському Союзі почали працювати у цьому напрямку. До речі, я брав участь у першій конференції «Астероїди, комети, метеори», яка проходила у Швеції 1983 року, де виступив із доповідями про наші результати досліджень астероїдів. Щоб привернути увагу до малих планет, організував у Харкові два Всесоюзних семінари. Так почали вивчати астероїди і в інших обсерваторіях країни.

Ірина Миколаївна Бєльська, доктор наук, завідувач відділу малих тіл Сонячної системи − моя перша аспірантка. Ще один мій учень В. Г. Шевченко працює зараз на кафедрі астрономії, нещодавно успішно захистив докторську дисертацію в Києві, В. Г. Чорний працює над кандидатською. У відділі захищено вже чотири докторських і дев’ять кандидатських дисертацій».

Протягом багатьох років Дмитро Федорович був членом, а потім головою Науково-методичної ради Харківського планетарію імені Ю. О. Гагаріна. За плечима у вченого − понад 230 наукових праць і багато науково-популярних статей. Він є одним із укладачів та авторів науково-популярного збірника «Космос та люди». Днями Д. Ф. Лупішко закінчив роботу над темою вдосконалення поляриметричного методу визначення оптичних характеристик астероїдів, але на досягнутому не зупиняється, адже у галузі астрономії є ще багато чого вивчати…


А.В. РЯБЧУНОВА, старший викладач: «Хочу бути прикладом для студентів!»

Викладаю на першому курсі «Неорганічну хімію» та веду практичні і лабораторні заняття зі спецкурсу для хіміків, екологів та геологів «Хімія технологічних розчинів». Маю 21 публікацію. Мій науковий керівник − декан хімічного факультету проф. О.М. КАЛУГІНА. Зараз у друці знаходиться глава в монографії. Всі публікації пов’язані з роботою над дисертацією. Навчалася в Харківській гімназії № 47 і мій вчитель хімії, Тетяна Василівна Мельникова, стала тою людиною, яка «відкрила» мені світ хімії. Паралельно зі шкільними уроками я займалася і в університеті. Тут мене готувала до олімпіад Людмила Олексіївна Слета. Зараз моя робота зосереджена на написанні дисертації «Електрична провідність та міжчастинкові взаємодії в розчинах іонних рідин в полярних розчинниках». Також я працюю в рамках магістерської програми «Екогеохімія нафти і газу». Це нова програма на нашому факультеті, тому саме цього року будуть проходити перші захисти дипломних робіт студентів цієї спеціальності. І я співкерівник переддипломної практики «Реологія розчинів органічних та неорганічних полімерів для гідроізоляції свердловин» однієї з наших студенток 6 курсу − Аліни Морозової. Займатися наукою мене стимулює бажання стати прикладом для своїх студентів.

Спілкувалися з ученими наші кореспонденти: Карина БОНДАР, Таїсія ЄРОХІНА, Дарія КАЛЬНІЦЬКА, Аліна ОРЛОВА, Аліна СПАСІБКО, Ольга ЯКОВЧЕНКО.