Вівторок, вересня 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

За Кодексом університетських цінностей!

Університетська династія

ВІД РЕДАКЦІЇ. Четвертокурсниця екологічного Маргарита Кривицька була нагороджена відзнакою Вченої ради як одна із кращих студентів факультету. З першого  курсу дівчина вдало поєднує науку і навчання. Є переможцем 4-х  Всеукраїнських конкурсів та 1 регіонального, має  за плечима 11 публікацій, тез і одну статтю. Маргарита - четверте покоління університетської династії...


…Червень 1941. Чорне сонце страшної війни накрило сьогодення всього студентства Харківського університету. На фронт йшли цілими колективами. У перші ж дні Великої Вітчизняної пішли до військкоматів сотні студентів. Серед них і весь курс випускників-геологів, де навчалася прабабуся Рити - Софія Павлівна Оганесян (Чебанова). Воювати їй та її друзям не довелося – їм випав на долю інший фронт, далеко у тилу Батьківщини, на Колимі: країні потрібно було золото. Ось чому молодих геологів відправили замість фронту на фронти геологічних розвідок. Підшивки університетської багатотиражки зберігають щемні розповіді геологів випуску 41-го вже по війні, коли вони щороку збиралися біля університету на традиційні зустрічі. Всі стали заслуженими спеціалістами: від старости курсу – Сонечки Оганесян до Лауреата Ленінської премії Сави Абаєва! Істинними патріотами виростив їх УНІВЕРСИТЕТ. Це вони відкрили золото Колими і розповідали, мабуть, образно. Як ящиками носили золоті самородки, і жоден грам дорогоцінного металу не прилип до їхніх долонь… І слова такого не знали – корупція.  Вічна слава тим, хто у тилу разом із фронтом кував Перемогу над фашизмом у Другій світовій війні…

Святі університетські традиції, дух студентського братства. Вони щороку зустрічалися біля пам’ятника Тарасу Шевченку 22 червня, о шостій годині вечора, а Софія Павлівна стала засновником цієї тривожної і радісної зустрічі 30 однокурсників. Дружній випуск 1941 року підтримував зв'язок з геолого-географічним факультетом до останнього, вони зустрічалися з викладачами, заходили до рідних аудиторій… Звичайно, поступово випускників ставало все менше й менше, але ця унікальна традиція залишалася ще дуже довго. Софія Павлівна працювала на посаді директора школи та навчала школярів географії, була чудовою мамою і прекрасною бабусею, її глибоко шанували і любили всі, хто з нею спілкувався. Такою вона і увійшла в історію Каразінського - старостою унікального курсу геологів та активісткою у всьому.

Дві рідні сестри Софії Павлівни також навчались в Харківському університеті - на філологічному та хімічному факультетах. Закінчив геолого-географічний і її син, Олексій Вікторович Чебанов, захистив кандидатську дисертацію.

А ось тепер естафету вірності університету прийняла онучка Софії Павлівни - Іветта, яка з трьох років разом із бабусею ходила на традиційні зустрічі випускників. Бігала коридорами університету, слухала розмови викладачів, сиділа за партою, звикала до атмосфери Каразінського. «Університет - святе місце, я не бачу себе поза його стінами», - роздумує під час розмови Іветта Анатоліївна КРИВИЦЬКА, заступник декана екологічного факультету. З восьмого класу вона відвідувала гурток юного біолога, відмінно навчалася, і у 1990 р. успішно закінчила біологічний факультет. З 4 курсу почала працювати на кафедрі. Спочатку займалася госпдоговірною тематикою, працювала на біостанції у с. Гайдари, на кафедрі зоології та екології тварин, де й зустріла свого майбутнього чоловіка - Ігоря Олександровича Кривицького, батька Маргарити…

Ігор Олександрович - відомий орнітолог, який  понад 40 років свого життя присвятив університету. «У моєму, тоді ще дитячому уявленні, університет являв собою найголовнішу у світі, мною улюблену установу, де працювали мої кумири, які все знали, все вміли. Ці старовинні стіни, здавалося, вабили мене і вдень, і вночі, а кожне відвідування факультету ставало святом» (з автобіографічної книги І. А. Кривицького «…Иль ты приснилась мне…»). «Відмінник освіти України», академік Міжнародної Академії екології та безпеки життєдіяльності (Санкт-Петербург), віце-президент Малої академії наук, Член Ради українського товариства охорони птахів та голова Харківського відділення, головний спеціаліст-зоолог Харківської області, віце-президент орнітологічного товариства ім. К. Кесслера НАН України…

«Не закохатися у нього було неможливо, але мені пощастило найбільше», - розповідає Іветта Анатоліївна. Нещодавно у бібліотеці ім. Короленко відбувся вечір пам’яті І. О. Кривицького, а в університеті традиційно проходять конференції та круглі столи, присвячені відомому вченому. – У звичайному житті він теж був унікальною людиною - чудово співав та грав на гітарі, для більшості жителів Харкова був «швидкою допомогою», бо завжди допомагав, йшов назустріч. Для багатьох він залишився у пам’яті як добра та безкорислива людина.

Маргарита:

- З дитинства тато виховував у мені любов до університету, і скільки я себе пам'ятаю, у мене ніколи не було сумнівів у тому, що я буду вчитися саме тут. Він вчив мене усьому, завдяки татові я кожен день відкривала багато нового для себе. Я вірила, що він знає все на світі. Орнітолог - він знав всі види птахів, і коли ми ходили гуляти до лісу, учив мене розрізняти їх за голосами.

…Іветта Анатоліївна згадує ті часи, коли у них з Ігорем Олександровичем народилася Маргарита, а залишати її було ні з ким. Тому дитина змалечку вже їздила з батьками на практику у с. Гайдари, де і зробила свої перші кроки. Часто дівчинка разом із мамою бувала й на заняттях, проводила час у лабораторіях, коли Іветта Анатоліївна викладала ентомологію: «До п’яти років Маргарита знала вже багато різних видів комах, як кажуть, "в обличчя". Коли приходила наступна група студентів, вона підказувала їм латинські назви».

Іветта Анатоліївна працює на екологічному факультеті з 2007 року, з першого дня його заснування. За її словами, було дуже боляче переходити до іншого факультету, адже для неї вже давно став другою сім’єю біологічний факультет. «Але я заспокоювала себе тим, що все одно залишаюсь в університеті. Це як у замкнутому просторі, я іншого світу не знаю, крім Каразінського. Коли закінчується відпустка, я потім не можу надихатись, адже з дитинства університетське повітря викликало приємну ейфорію. Університет для мене - це Всесвіт. ХНУ імені В. Н. Каразіна єдиний такий. І коли у мене запитують: «В якому університеті я працюю?», відповідь одна -  у найголовнішому».

Ось таке знайомство підкинула мені журналістська доля із династією родини Кривицьких - приклад для наслідування наступним поколінням, що завжди упродовж п'яти поколінь своєї історії як на екрані відображають цінності Каразінського університету: єднання науки і навчання, демократичне, колегіальне самоврядування, громадянськість, просвітительство, національно-культурна ідентичність, демократизм, вільнодумство, гуманізм, креативність, академічна відповідальність і чесність, відкритість, досконалість. Vivat, Universitas! Vivant, Professores!

А. ОРЛОВА.