П'ятниця, листопада 24, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ювіляри

Проф. В. І. ТАНЦЮРА: з альма-матер у серці

ВІД РЕДАКЦІЇ. Виповнилося 80 років Василю Івановичу ТАНЦЮРІ, доктору історичних наук, професору філософського факультету. Василь Іванович - талановитий науковець, керівник і викладач. Його сміливо відносять до числа вихованців університету, які зробили девіз «Пізнавати, навчати, просвіщати» справою усього життя, особистим кредо.


Майбутній історик народився напередодні Другої Світової у невеликому селищі Березівка Красноградського району. На власні очі бачив і жахи війни, і мужність односельців. Здавалося б, у ситуації, коли немає власної хати, не до думок про навчання. Але з того моменту, коли Василь Іванович сів за шкільну лаву, стало зрозуміло: у хлопця неабиякі здібності та потяг до знань. У 1951, закінчивши семирічку з похвальною грамотою, він без екзаменів вступив до Красноградського педагогічного училища, а після того, у 1955 році, - до Харківського педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди. Студентом Каразінського університету ТАНЦЮРА став у 1956, і відтоді з альма матер не розлучався. Як говорить сам професор, у його житті розпочалася нова й надзвичайно відповідальна сторінка. Попри те, що повоєнний університет страждав і від нестачі учбової літератури, і від невлаштованості господарчої частини, життя у ньому вирувало. «У першій половині дня ми слухали лекції, потім до пізнього вечора відбудовували Головний корпус університету. До семінарських занять подеколи готувалися вночі. Попри це, вистачало часу і на наукове, і на громадське життя (у 1957-1959 роках його обрали комсомольським лідером  факультету, до того ж, Василь Іванович тричі ставав Ленінським стипендіатом). Організація навчального процесу була надзвичайно чіткою та продуманою. На все життя багатьом поколінням студентів запам’ятався перший післявоєнний ректор – академік І. М. Буланкін та його попередник - академік  М. П. Барабашов. З великою повагою ставлюся до надзвичайно талановитого історика А. Г. Слюсарського, чиїм досвідом та науковими принципами я керувався», - говорить ТАНЦЮРА.

В Університеті Василь Іванович зустрів майбутню дружину і колегу Любов Андріївну, тут навчалися його син, онук та племінник. Так традиції і ставлення до життя передаються між поколіннями, а Університет стає духовним домом. «У складі загону я двічі працював над освоєнням цілинних земель. Пам’ятаю, як разом з Петром Князєвим у Північному Казахстані ми скосили 550 га добротної пшениці на комбайні С-6. І зараз я підтримую зв’язок із рідним селом, малою Батьківщиною. Аж до 2011 р. кожні вихідні проводив у батьківській хаті: працювали на городі, ловили рибу. На моє переконання, без зв’язків зі своїм корінням, роботи на землі, людина не може насолоджуватися повноцінним життям».

Мабуть, гармонія - визначальне поняття у світогляді Василя Івановича. І скажемо, що він її дійсно досягає! Серед його нагород - «Медаль імені В. Н. Каразіна», «Знак відмінника освіти», Почесна грамота Харківської облдержадміністрації та облради. Плідний науковець, що опублікував понад 200 науково-методичних робіт, серед яких перший в Україні посібник «Політична історія України», посібники «Історія Слобідської України» та «Історія України». У недалекому минулому - енергійний адміністратор, який працював деканом підготовчого факультету для іноземних громадян, проректором з навчальної роботи, завідувачем кафедр історії КПРС, політичної історії, загальноуніверситетської кафедри історії України. І при цьому вклав частинку душі у понад 30 кандидатів і 6 докторів наук, які захистилися під його керівництвом!

«Поки що працюю у повному обсязі, мені довіряють серйозні навчальні навантаження. Я віддаю роботі усі свої сили, особливо ціную спілкування із студентами та аспірантами. І у роки моєї молодості, і тепер, увесь університет поєднує спільне культурне підґрунтя, традиції вдумливого ставлення до навчання і науки, міжособистісних стосунків. Уроки життя, які отримують наші студенти, дозволяють триматися на високому рівні. Якою б складною не була ситуація у країні, університет ціною величезних зусиль таки зберігає статус осередка науки та культури і рухається вперед», - говорить професор.

А напрям університетському товариству задають такі сильні люди, як Василь Іванович. Дякуємо за незгасаючу молодість душі, пристрасть до улюбленої справи та  примноження університетських традицій. Многая літа ювіляру!

О. ЯКОВЧЕНКО.