Вівторок, вересня 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Високі звання

«Заслужений діяч науки і техніки України» −

Продовження. Початок у минулому номері.

таке високе звання отримав до  25-річчя незалежності України лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, двічі лауреат Премії РМ СРСР, лауреат Премії МВССО СРСР, академік АН ВО України,   Почесний професор Харбінського університету, Заслужений професор ХНУ імені В. Н. Каразіна  ЧОРНОГОР Л. Ф.


− Леоніде Феоктистовичу, як оцінюєте присвоєння Вам такого високого звання?

−  Сама подія − це підтвердження оцінки результатів багаторічної праці. Я у своїй діяльності завжди дотримуюся слів О. М. Горького: «Коли праця − задоволення, життя гарне…» Важливо мати наукові результати світового рівня, які б визнавали не лише вітчизняні, а й закордонні фахівці. Важливо, щоб твій внесок гідно оцінили в університеті. Користуючись нагодою, я щиро дякую ректорату та всім колегам і співробітникам університету, які підтримали представлення моєї кандидатури до присвоєння такого високого звання.

−  Зупиніться, будь ласка, на своїх наукових досягненнях.

−  Лауреатом премій СРСР і УРСР я став у 1980-ті роки. На той час я був науковим керівником, співкерівником, керівником напрямку великомасштабних всесоюзних проектів, у яких наш університет був головною у Радянському Союзі організацією. Ці проекти задавалися найвищими державними інстанціями. Звичайно, я не зміг би стати лауреатом декількох премій, якби у Харківському університеті не було відповідної наукової школи, творчого колективу колег та учнів.

−  Пишаєтеся своїми учнями?

− Я керував підготовкою кандидатських дисертацій у 22 кандидатів наук і був  науковим консультантом у 2 докторів наук. Один із них − О. В. Лазоренко, працює завідуючим кафедрою загальної фізики у нашому університеті. Мої учні трудяться не лише в Україні. Чотири моїх колишніх аспіранти стали лауреатами премії Президента України для молодих вчених, а троє аспірантів і одна студентка − лауреатами премії “Кращий молодий науковець Харківщини”. До цього слід додати тисячі випускників-радіофізиків, які слухали мої лекції, писали дипломи...

− Що вважаєте своїм  головним досягненням?

−  Головне досягнення має інтегральний характер. Це і понад 1000 наукових праць, 28 монографій, навчальних посібників і підручників, близько 100 звітів з бюджетних і госпдоговірних НДР та їх впровадження. Це і мій внесок у високий рейтинг кафедри, факультету та університету…

− З такими вагомими досягненнями вас, очевидно, не один раз запрошували працювати  за кордоном?

−  Ще у 1989 р. я переміг у конкурсі на заміщення посади професора одного із університетів Великої Британії. Проте як науковий керівник декількох проектів всесоюзного значення, я не зміг виїхати до Великої Британії до завершення цих проектів. Запам’яталося запрошення до Іраку особистого представника Садама Хусейна. За розробку перспективної техніки, мені запропонували щорічну зарплату в 150 тис. дол. США. Зі зрозумілих причин я відмовився від співпраці. Були запрошення з двох університетів Франції. Пропонують працювати в КНР. Але Україна − моя земля. І хоча не дуже тут сьогодні  цінують науку та професорів, що її розвивають, але мій принцип: залишатися працювати у своєму університеті.

−  Леоніде Феоктистовичу, у яких наукових напрямках ви працюєте?

−  Працюю я в декількох наукових напрямках: космічна радіофізика, нелінійна радіофізика, фрактальна радіофізика. По-друге, це дистанційне радіозондування космічного середовища, контроль космічного простору, екологія геокосмосу. По-третє, теорія сигналів, розробка нових видів сигналів і методів їх аналізу. Я намагаюся швидко відгукуватися на актуальні події та високоенергійні процеси, що виникають у космосі, атмосфері та на планеті. Наприклад, нещодавно відкриті гравітаційні хвилі, геокосмічні бурі, падіння великих космічних тіл, аналогічних Челябінському метеороїду, це і унікальні урагани (тайфуни), це і високоенергійні катастрофи на військових складах, нафтогазосховищах і газогонах України. Для прикладу скажу, що тільки ефектам Челябінського метеороїду я присвятив понад 40 наукових праць. І все ж  я вважаю себе перш за все радіофізиком, точніше, спеціалістом з космічної радіофізики.

− Скажіть, насамкінець, щось для наших читачів та університету.

−  Рік 2017 для мене ювілейний. 50 років у Харківському університеті. Тут, на радіофізичному факультеті, я отримав блискучу освіту. У мене були прекрасні вчителі − Я. П. Бланк, В. І. Пересада, В. І. Чеботарьов, С. І. Вовна, Л. Є. Паргаманник, М. А. Хижняк, П. В. Бліох та багато ін. Освіта допомогла мені за два роки підготувати кандидатську,  за 9  − докторську дисертації. В університеті я пройшов шлях від студента до Заслуженого професора ХНУ імені В. Н. Каразіна. Університет подарував мені можливість спілкуватися з цікавими студентами, високоінтелектуальними колегами, високопрофесійними та чуйними керівниками. Вони і формували мене як особистість.

Шановні друзі, нам так поталанило, що ми вчимося і працюємо у найкращому університеті України, кращому в Європі і такому, що входить до 500 кращих університетів світу. Я пишаюся цим і всім бажаю того ж.

О. ДЕУС.