П'ятниця, листопада 24, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ювіляри

Не  кожному дано так щедро жити!


Василю Антоновичу СВІЧУ виповнюється 80 років. Освітянська та наукова громадськість університету, Харкова, України вітає Заслуженого професора Харківського національного університету імені В.С.Каразіна, доктора фізико-математичних наук, лауреата Державної премії України 1995 р. за роботу «Дослідження і розробка субміліметрових лазерів з оптичною накачкою за період 1972-1990 рр. Лауреат республіканської премії ім. М.Островського в галузі науки і техніки за 1971 р. за роботу «Дослідження квантових генераторів субміліметрових хвиль». Автор понад 200 наукових праць, 22 авторських свідоцтв на винаходи. Під його науковим керівництвом захищено 6 кандидатських дисертацій і докторська. Вихованець радіофізичного  факультету, де  пройшов  шлях від інженера до завідувача кафедри, декана. В 1993 р. Колегія Міністерства вищої освіти України обирає проф. В.А.Свіча  на посаду ректора Харківського університету (1993-1998 рр.). У  рамках міжнародної іміджевої програми «Лідери ХХ1 століття» у 1998 році В.А.Свіч відзначений почесною нагородою «Золотий Меркурій», в 2000 р. удостоєний міжнародної нагороди «Срібний дельфін» в номінаціях «Керівник ХХ1 століття», «Підприємство ХХ1 століття», у 2005 р. був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ-го ступеня.

…16 км 400 м від рідної хати в с.Мерло на Богодухівщині до школи в с.Крисино. О третій годині ночі прокидався… і йшов до школи. Пішки. 8-й, 9-й, 10-й класи. Черевики - за плечі, взував перед школою… Я  слухаю розповідь і про себе підраховую!!! А він: «Правда, правда… Влітку, як став ректором, я на машині виміряв кожен метр: рівно 16 км 400м….».  А я думаю, що Василь Антонович - унікальне явище свого часу. І йшов він кожного дня у дощ, сніг і холод. До школи. До освіти. До знань. Бо є у цієї людини стрижень в характері  та у житті. Коли б не цей стрижень, не осилив би того, що пройшов. І живе він на цьому світі щедро, чесно і відповідально.

…У 1945-му пішов до першого класу у рідному с.Мерло.  У 1946-му - голод. Тато, голова сім’ї і батько трьох дітей,  Антон Іванович Свіч повернувся із фронту інвалідом І-ої групи. Як жартує з властивим йому гумором Василь Антонович,  він сам змалку потрапив у становище того битого, за якого двох небитих дають.

…Ректором обрали у найважчі часи  - 90-ті роки. Не позаздриш такому призначенню. А тут ще й Державна комісія визнала Головний корпус  університету аварійним.  І ректор бере відповідальність на себе: ректорат приймає рішення продовжити навчання і розпочати ремонт. І ремонт було зроблено…  Василю Антоновичу! Університет пам’ятає,  що це ректор В.А.Свіч удруге після ректора І.М. Буланкіна  подарував нам врятований Головний корпус!

…Він народився лідером і лідером пройшов усі роки. Постійна робота з людьми. Очолюваний колектив природно виводив на провідні позиції. Скільки добрих справ на рахунку кращої факультетської комсомольської організації радіофаку на чолі із Василем Свічем! Навчаючись в аспірантурі, трудився в СБЗ на Півночі. А в 1967 р. був командиром інтернаціонального загону в Чехословаччині, який став кращим СБЗ всіх інтернаціональних колективів соцтабору. Інженер в лабораторії напівпровідникової техніки Василь Свіч  відзначився тим, що разом з науковим керівником і колегою Станіславом Пилиповичем Дюбко вперше в СРСР створив газовий квантовий генератор субміліметрового діапазону, за що обом присудили премію ім. М. Островського. Державна премія в галузі науки і техніки була присуджена В.А. Свічу вже як одному з керівників наукового напрямку зі створення нових квантових генераторів субміліметрового діапазону. Успішний захист кандидатської дисертації у 1971. У 1990 - докторської. Завідувач кафедри, яка виборює першість серед кафедр вузів міста. З 1979 по 1993 - декан радіофізичного факультету, і знову ж таки став провідним факультетом університету. Талановитий багатогранний лідер. А неспокій - доля вченого. На врученні Державної премії Василь Антонович промовив слова, що можуть бути епіграфом до його життя: «Я - щаслива людина. А улюблена  робота - найбільше щастя і найбільша жага мого  життя».

Вітаючи Василя Антоновича із ювілеєм, побажаємо йому здоров’я, оптимізму, всього доброго і світлого.  Ваш  Університет покладає до Ваших ніг, шановний професоре,  свою любов і повагу. З днем народження, Василю Антоновичу!