Середа, листопада 22, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Від нашого власного кореспондента

Завітала до Піднебесної

Ніхто не повертався з подорожі таким, яким він був раніше.

Китайська мудрість

ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо розповіді наших власкорів про особливі моменти з усього світу. У минулому номері Ви побували в Парижі на майдані імені битви за Сталінград. Нині  Жанна  АДАМЕНКО запрошує Вас до Китаю.


…Я мала три щасливі тижні у своєму житті, які ніколи не забуду: вони закарбувалися в пам’яті назавжди. Три тижні в Китаї. Ніколи не думала, що буду захоплюватися цією країною, її культурою, мовою. Мене тягне туди повернутися - до Піднебесної знову.

Щороку Харківський Інститут Конфуція організовує для всіх бажаючих літній табір, який проходить в Анхойському університеті в місті Хефей.  Шостого липня наша група вилітала до Пекіна через Туреччину.  Нас було  десять чоловік і ми через  три тижні  стали однією великою родиною.

Прибули до Пекіна  увечері. На виході із аеропорту нас зустрічали професор Яо та  волонтерка Лоєн. Вони були з нами в Китаї увесь час. І за це їм велика подяка, бо надто багато клопоту було з нами. Три дні у Пекіні: сіре місто із сірим небом. Удень все одноманітне та нецікаве. На дорогах хаос. Порушення правил дорожнього руху для китайців - норма.  З настанням сутінків місто  оживає: в кафе та ресторанах можна побачити багато закоханих за романтичною вечерею,  в парках гуляють люди переважно похилого віку, караоке, вечірня гімнастика, танці, концерти - наші бабусі та дідусі навіть не можуть мріяти про це.

…Наступного дня підкорювали Великий китайський мур. Такий величний та могутній: ми пройшли невелику ділянку близько два-три кілометри: більше вже не могли долати круті сходинки, які шириною приблизно півметра. Зате зробили багато фотографій на пам’ять. А попереду нас чекав Хефей.

…Місто Хефей за китайськими мірками маленьке: приблизно як два чи три Харкова, а може навіть більше. Тут знаходиться Анхойський університет, який разом з Харківським Інститутом Конфуція, організував для нас літній табір.  У таборі - інтернаціонал людей з Чилі, Азербайджану, Польщі, Ново-Зеландії, Росії та Японії. За десять днів китайський університет влаштував для  нас культурну програму: чайна церемонія, де ми мали змоги скуштувати найвідоміші сорти китайських чаїв, концерти, конкурси, виїзд до Жовтих гір (до речі, там знімали фільм «Аватар»). А увечері  збиралися  у холі нашого готелю та обговорювали події, які сталися за цілий день. Швидко промайнув час. Останній день був найсумніший. Закриття церемонії.

Останньою зупинкою був Шанхай,  де ми гостювали чотири дні. Шанхай - мегаполіс із швидким ритмом життя. Ще я його називаю китайським Нью-Йорком. Дуже багато хмарочосів, які протяглись  до небес. На торговельній вулиці Шанхая  можна зустріти магазини відомих брендів одягу у всьому світі. А якщо ще далі пройтися, то ви можете зайти до солодкого магазину M&Ms. Не буду приховувати, у шанхайських магазинах я витратила майже всі гроші, які я так берегла. Тут ми відвідали Шанхайську вежу, яка є найвищою спорудою в Китаї та третьою у світі. Подолавши неймовірну чергу завітали й до океанаріуму, приблизно у два-три поверхи заввишки. Увечері відвідали маленький ресторанчик, де куштували національну китайську кухню. Три тижні промайнули непомітно. А я переконалася - Китай - країна майбутнього. У ньому я залишила частинку себе.

Жанна АДАМЕНКО, третьокурсниця відділення журналістики, слухач Інституту Конфуція.