Проф. В. Т. ЛАЗУРИК: «Новий Рік - результати виконаної роботи…»

ВІД РЕДАКЦІЇ. Господар 2017 року - Червоний Вогняний Півень. За словами астрологів, він не любить лінивих і тих, хто думає про погане. Але університетським людям нічого боятися, особливо природженим оптимістам таким як декан факультету комп’ютерних наук, проф. В. Т. ЛАЗУРИК. Тому наступний рік для Валентина Тимофійовича - це чергова можливість зробити факультет ще кращим, здійснити найпотаємніші мрії та побажання.

Гороскопи - це філософія

- Валентине Тимофійовичу, вірите у гороскопи?

- Ніколи над цим не замислювався. Скоріш за все, я ставлюсь до них філософськи, бо це є закономірним у випадкових процесах. Як фізик-теоретик вважаю, що для того аби вірити у ці закономірності, мають бути представлені надійні дані.

- Нещодавно в усіх ЗМІ говорилося про нібито 13 знак зодіаку.  Ви чули про це?

- Насправді я намагаюся якомога менше слухати дурниць. Галас, сенсації в Інтернеті викликають у мене негативну реакцію. Звичайно, подібні новини мають право бути, але тільки як спосіб розважитись. Як-то кажуть, на кожну інформацію знаходиться своя аудиторія.

Активізація мрій

- Наближається Новий Рік. Чим для Вас є це свято?

- Новий Рік - це завжди підбиття підсумків. Перед святами намагаюсь все зробити тому, що не хочеться мати «хвости» у новому році. Також Новий Рік - це активізація мрій. Замислююсь над тим, чого я не встиг зробити, і як би це здійснити наступного року? Бути у такому стані - це складний період для мене. Коли ти підбиваєш підсумки, іноді виникають тривожні думки, а що ж робити далі?

- Як зазвичай відзначаєте новорічні свята?

- Новий Рік - це сімейне свято і раніше ми святкували його разом з дітьми. Останнім часом Новий Рік зустрічаємо удвох з дружиною, а першого січня збираємося усією родиною. Наша родина завжди була спортивною, любила туризм. Тому бували часи, коли Новий Рік ми святкували на природі у наметах, танцюючи навколо ялинки. Розумієте, у кожному віці є свої потреби. Зараз, наприклад, хочеться просто розслабитись і побути вдома.

Доленосні символи

- Всі визначні події, які відбувалися у моєму житті, говорили про подвійність. Наприклад, ми з дружиною ділимо чоловічу і жіночу версії одного імені: Валентин і Валентина. Ми разом навчалися в Університеті та займалися фізикою. Більш того, моя дипломна робота мала назву «Народження електрон-позітрон пари». І в цей час у нас народилися двоє синів-близнюків.

- Ви вже багато років працюєте в університеті і, напевно, можете згадати масштабні святкування, які проходили в Каразіна…

- До 2001 року я працював на фізико-технічному факультеті, а тому заходів, які відбувалися у головному корпусі, я не бачив. Але на все життя мені запам’яталась ніч з 2011 на 2012 рік. Вже будучи деканом, мене призначили відповідальним з ректорату у новорічну ніч. Я мав просидіти у кабінеті першого проректора цілу добу біля телефону, щоб у разі чого, інформувати спеціальні служби. І ви знаєте, я отримав від цього неабияке задоволення. По-перше, до чергування приєдналася моя дружина, яка привезла з собою ковдру та їжу. Але це не головне у порівнянні з тим, що за новорічним феєрверком ми спостерігали з даху головного корпусу Каразінського. Це було надзвичайно! Напевно, більших вражень я ніколи в житті не отримував. Як ми з дружиною там опинилися? Під час масштабних феєрверків, на дахах знаходяться пожежники. От вони і запропонували нам побачити яскраве видовище новорічної ночі, що ми, власне кажучи, й зробили. Добре, що ніяких надзвичайних подій не сталося і моє чергування пройшло чудово.

З нагоди ювілею

- У 2017 у Вас ювілейний день народження - 70 років…

- Так, і в мене ще багато планів. Наприклад,  хочу відсвяткувати річницю весілля з дружиною - 50 років. Коли вступав на фізико-технічний факультет, туди можна було потрапити тільки за двох умов: високі досягнення у навчанні та гарна фізична підготовка. Тому,  сподіваюсь, що лікарі тоді не помилились і мого фізичного здоров’я вистачить ще на многії літа.

- Головне - бути молодим душею?

- Звичайно, і від цього нікуди не дінешся. Коли ти працюєш зі студентами та аспірантами, ти і сам молодієш. Хочеш ти цього чи ні, але вони адаптуються до тебе, а ти до них. Я вірю, що життя існує й після 70 років. І це говорить про те, що плани у мене гідні: дописати монографію, випустити аспірантів... Важливо не сидіти вдома, бо життя влаштоване таким чином, що ти можеш «загинути» у побутових проблемах. Тому людині потрібно завжди спілкуватися, рухатися. Чи вірю у те, що все буде добре? Так. Щоб не траплялося, я вірю до останнього. Схоже, я оптимістом народився і так судилося, що я оптимістом це життя і проживаю. Більш того, я готовий до змін, бо мені подобається робити щось нове. Своїм студентам я так завжди і кажу: «Будьте готові змінюватись, і все складеться якнайкраще!»

Чим більше факультет, тим складніше працювати

- Чи вдалося цього року виконати усе задумане?

- Не все, але багато чого вдалося зробити. По-перше, у нас відбулася структурна реорганізація: всі заступники декана - молоді професіонали. По-друге, факультет виріс на 200 осіб. У двох комп’ютерних класах завершуються ремонти. Також нещодавно ми з викладачами зрозуміли, що навчати студентів комп’ютерним наукам великими групами неможливо. Тому кожну групу ми розділили навпіл, щоб на практичних заняттях студенти усе встигали. Цього року ми провели декілька потужних заходів, наприклад, міжнародну конференцію з комп’ютерного моделювання, Хакатон і SpinOffHack. Зараз триває підготовка до олімпіади з програмування. Ми пишаємося тим, що цього року набрали досить сильних студентів, середній бал ЗНО в яких від 180 до 200. Виникали проблеми з розміщенням у гуртожитку, але ми ці проблеми вирішили. З’явилися нові напрямки на факультеті такі як комп’ютерна інженерія. Щороку наші студенти проходять практику в ІТ-фірмах. Одна із них - «TeamInternational» створила на факультеті сучасний комп'ютерний клас (аудиторія підготовки ІТ-фахівців), і ця ж фірма оплачує потужну систему Інтернету. В цій аудиторії представники фірм проводять майстер-класи з сучасних ІТ-технологій. Звичайно, чим більше факультет, тим складніше працювати, тим паче у нинішніх умовах, але все ж таки результатами я задоволений.

- Чого очікуєте від наступного року?

- Здійснення мрій. Одна із них - зробити спеціальну кімнату для студентів, де вони зможуть спокійно перекусити між заняттями, поспілкуватися, обмінятися навчальними матеріалами… У кімнаті має бути кулер з водою, бо в університеті немає, де випити води чи заварити чаю. Взагалі хочеться, щоб студенти відчували себе комфортно, щоб вони хотіли приходити до університету і почувати себе як вдома… І як на мене, це далеко не розкіш, а необхідні умови, які мають бути обов’язковими.

Валентин Тимофійович настільки захопився розповіддю про студентів, що влаштував мені персональну екскурсію факультетом. Я навіть встигла поринути в особливу атмосферу майбутніх  ІТ-спеціалістів, спостерігаючи за тим, як вони працюють у спеціально обладнаних комп’ютерних класах. У такі моменти розумієш: бути деканом замало, потрібно усім серцем любити свій факультет, бути «батьком» великої факультетської родини…

А. ОРЛОВА.