Четвер, листопада 14, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ми не учні, а особистості

У 1860 році у м. Харкові на затишній вулиці Римарській було відкрито одну з перших жіночих гімназій, сьогодні – моєї рідної альма матер. Цими коридорами за 150 років історії бігали тисячі маленьких дитячих ніжок: майбутньої великої актриси Людмили Гурченко і мера , а відтепер губернатора Харкова Михайла Добкіна, якогось Петруся Іванова і Марійки Петрової… Сьогодні свій «перший раз в перший клас» згадуємо ми, випускники-2010 кращої гімназії міста… Складаємо іспити, пишемо тести і наші серця переповняються вдячною шаною нашим педагогам.
Шкільне життя ще продовжується: тривають уроки, шумлять діти, хвилюються вчителі. А я у своєму рідному 22 кабінеті беру своє перше в житті інтерв’ю поки що у своїх однокласників.. Вони діляться зі мною найпотаємнішим, як непросто уявити собі, що завтра не прийдеш на урок, не сядеш за свою парту, і не буде поруч завжди нашого класного керівника, чудової вчительки і гарної людини МУНДУР Валентини Броніславівни.
Танюшка Булатнікова повністю погоджується зі мною: немає вищого професіонала за Валентину Броніславівну.  Наталя Воробйова підкреслює, що наша класна - найкращий порадник і цікава людина, талановитий педагог, що і притягує нас, учнів, до неї. Наталя ще додає, що Валентина Броніславівна ставиться до учнів, як до дорослих. І це щира правда! Так, у нас в класі стоїть дуже тепла атмосфера, відносини тримаються на принципі: відвертість за відвертістю, і це, на диво, завжди спрацьовує.
Зуб Олександра Михайлівна, директор гімназії: «Валентина Броніславівна вперше почала працювати в нашій школі ще коли була студенткою університету імені .Каразіна, вона проходила у нас практику. Вона одразу мені дуже сподобалась, бо зараз не так вже багато грамотних вчителів, що бездоганно володіють мовою.
– А який відсоток вчителів, що працюють в 6 гімназії, є випускниками Каразіна?
– Близько 40 %.
– Їх щось відрізняє від педагогів, що закінчили інші ВУЗи?
– У нас всі вчителі проходять ретельний відбір. А випускники університету Каразіна є дуже кваліфікованими професіоналами, особливо дуже сильні викладачі іноземних мов. І я ще жодного разу не жалкувала, що в нашій школі, працюють саме ці люди.
Валентино Броніславівно: «З 1991 – по 96рр. я була студенткою університету імені Каразіна на філологічному факультеті, кафедри українська мова і література. Точно пам’ятаю, що старостою нашої групи була Ліда Кузьміна. Савченко Любов Григорівна викладала нам фонетику і лексику, Свашенко Алла Олександрівна – синтаксис, Михайлин Ігор Леонідович – літературну критику, Безхутрий Юрій Миколайович – літературознавство. Вчитись було дуже цікаво, і група зібралась хороша. Напевно, студентська пора була однією з найкращих у моєму житті.
– Пам’ятаю, як наша староста Ліда стояла біля аудиторії 2.37 і співала пісню Прєснякова «Стюардесса по имени Жанна». І от стоїть вона, дуже емоційно співає, а біля аудиторії хтось води розлив, і тут вона як послизнеться, і не зрозуміло, звідки проф. Юрій Миколайович Безхутрий з’явився, і Ліда впала йому як раз в ноги. От чогось цей випадок мені добре запам’ятався.
– А тепер скажіть, будь ласка, чому ж саме професія вчителя?
Дуже люблю дітей.


О. ВАСИЛЬЄВА, одинадцятикласниця Харківської гімназії №6, майбутній абітурієнт.</