Вівторок, вересня 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Домова церква

Отець Володимир − сучасна людина Церкви


ВІД РЕДАКЦІЇ. Університетська церковна громада  відсвяткувала 70-річний ювілей архімандрита ВОЛОДИМИРА (Швеця) − людини багатьох чеснот, яка уже 14 років працює настоятелем Свято-Антонівського храму Каразінського. Його ім’я знайоме багатьом членам університетської спільноти: у 1978 році  закінчив історичний факультет, видає книжки у співавторстві із викладачами університету. Отець Володимир своїм прикладом доводить, що відкритість до нових знань, прагнення поєднувати духовну та світську освіту − важлива риса сучасної людини Церкви.

…З Отцем Володимиром ми зустрілися у Свято-Покровському чоловічому монастирі. У невеличкій, здавалося, аж до стелі заповненій книгами,  кімнаті сидів чоловік із неймовірно добрими, глибокими очима. Він не одразу погодився на інтерв’ю, адже не любить зайвої уваги до своєї особи: навіть на День Народження архімандрит залишився вдома. А у розмові отець Володимир виявився відкритою людиною і поділився кількома цікавими випадками з власної біографії.

…У шістдесяті роки, коли юнак з Мерефи закінчував школу, показувати свою віру було не тільки небажано, а і небезпечно. «Була в моєму житті складна подія, про яку я зазвичай нікому не розповідаю. − ділиться отець Володимир. − Мене викликали до військкомату Харківського району, на медичну комісію я прийшов із натільним хрестиком. Усі лікарі злякалися, адже це був Хрущовський час. Обстеження я пройшов, але через те, що був віруючим, отримав направлення до 15-ї психіатричної лікарні. Там мене оглянув лікар і сказав: «Я бачу, що ви здорові. Я буду вам давати таблетки, але ви їх не пийте». Я не знаю, що ним керувало. Мабуть, у глибині душі він був віруючою людиною і розумів, що від нього залежить моя доля».

Після виписки із лікарні була наступна медкомісія, а потім − строкова служба в армії (у м. Миргород) − дев’ять місяців працював на кухні, біля хліборізки. Потім повернувся до рідної Мерефи. У той час до міської церкви направили архімандрита, який щойно закінчив Ленінградську академію. Отець Володимир звернувся до нього за характеристикою, і той не відмовив. З документом юнак поїхав до Ленінграду −  здивував екзаменаторів знанням Священного Писання Нового Заповіту і вступив до семінарії (1966-1967 роки). Там здібного юнака помітив ректор семінарії і взяв до себе келійником (служником). Згодом була Ленінградська духовна академія, яку Отець Володимир закінчив у 1974 р.

У роки навчання нинішньому архімандриту дозволили відвідувати Ленінградський університет. «Я навчався одразу на чотирьох факультетах, обирав те, що буде мені найцікавішим з історії, юриспруденції, мов, філософії, психології. А згодом зацікавився медициною… В академії на мої інтереси у світських сферах дивилися трохи здивовано − тоді було складно поєднувати світську та богословську освіту».

Потяг до навчання, науки продовжився і після повернення до Харкова. У той час управляючим єпархією був митрополит Харківський і Богодухівський Никодим (Руснак). Отець Володимир співпрацював з ним протягом 36 років (до смерті митрополита у 2011-ому). Разом вони дуже багато зробили для того, щоб Харківська єпархія була на гідному богословському рівні. Митрополит Никодим ставився до Каразінського з повагою, зміцнював дружбу та справжню наукову й духовну співпрацю між єпархією та університетом.

Отець Володимир: «З усіх моїх світських захоплень найсильнішим виявилася історія. У 1978 році я закінчив історичний факультет Харківського університету. Дипломну роботу присвятив університетам Західної Європи, цікавився Візантією. Я дуже вдячний університету за те, що зараз на історичному вивчають історію цієї країни.  Із останніх плодів нашого співробітництва з викладачами факультету − книжка «Візантійська мозаїка».

Отець Володимир має безліч справ, серед яких не може визначити найулюбленішу. Настоятель Свято-Антоніївського храму, священик Свято-Пантелеймонівського храму, вчений секретар і викладач Харківської духовної семінарії, заступник редактора газети «Харьковские епархиальные ведомости» та журналу «Вера и разум», автор більше десяти книжок… Двічі на місяць (по неділях) архімандрит проводить службу для університетської спільноти. «Я служу общині з 2002 року. За цей час відчувається, що ми дійсно стали однією родиною. На службу приходять викладачі, студенти. Щоправда, засмучує те, що в приміщенні філії Центральної університетської бібліотеки, де проходять обряди, мало місця. Свято-Антонівський храм закрили у 1918 році, з того часу на його території були різні організації. Але ми сподіваємося, що найближчим часом ця проблема вирішиться і церкву повернуть університету».

На питання, навіщо каразінцям релігія і чи може науковий прогрес замінити Вищі Сили, отець Володимир має однозначну відповідь: «Без віри, без внутрішнього духовного наповнення людина не може досягти гарних результатів. У Біблії, церковній літературі, можна знайти відповіді на багато актуальних етичних, моральних викликів».

Ювілей − це час осмислити прожиті роки, ще раз прислухатися до своєї душі, звернутися до вічних питань. Отець Володимир говорить, що якби повернути час назад, він би ще більше вчився. А ми вдячні йому за духовну підтримку та справжню мудрість, якою він щедро ділиться з усіма оточуючими.

О. ЯКОВЧЕНКО.