Четвер, березня 28, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Нагороди

Проф. Л. Г. СОКУРЯНСЬКА: «Сім’я та робота роблять мене щасливою!»

ВІД РЕДАКЦІЇ. Заслужений професор Харківського університету — таке високе звання присвоїли Людмилі Георгіївні СОКУРЯНСЬКІЙ до урочистостей, присвячених 211-тій річниці від дня народження alma mater… Професор не розлучається з Каразінським університетом ось вже майже 50 років, з яких 15 керує кафедрою соціології соціологічного факультету. Вона викладає чотири авторські навчальні курси; має понад 160 наукових публікацій, серед яких індивідуальна та колективні монографії, статті у вітчизняних та закордонних журналах; є заступником головного редактора 3 фахових видань з соціології. За її керівництва здійснено десятки міжнародних соціологічних досліджень з проблем вищої школи та студентства, захищено 13 кандидатських та 3 докторських дисертації.


Доктор соціологічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України, віце-президент Соціологічної асоціації України, Заслужений професор… Все це про людину, яка вже півстоліття поєднана з університетом.

— Людмило Георгіївно, що Ви найвище цінуєте у житті?

— Гадаю, що не буду оригінальною, якщо скажу, що для мене головними цінностями є моя сім’я, друзі, колеги, мій університет. Я люблю кафедру, на якій працюю, навчаючи і вивчаючи студентську молодь. Люблю спілкуватися зі студентами в аудиторії і поза нею. Люблю дослідницьку роботу, намагаючись залучати до неї студентів. Зараз ми тісно співпрацюємо з польськими соціологами. Щойно закінчили два дослідження, у фокусі уваги першого з них були ціннісні орієнтації та повсякденні практики студентів Каразінського та Зеленогурського (Польща) університетів, другого — життєві плани випускників шкіл порубіжжя Східної та Центральної Європи (Україна, Польща, Угорщина, Словаччина). Для мене як керівника цих досліджень дуже важливо, що всю роботу з їхньої підготовки та проведення (від розробки програми та інструментарію до аналізу результатів) здійснили студенти нашої кафедри.

— Що Ви вкладаєте у поняття «професор»?

— До звання професора ставлюся з неймовірною повагою і рефлексую з приводу того, чи дійсно я відповідаю йому. Вважала і вважаю, що на це звання заслуговують одиниці. Професор — це людина, за якою є наукова школа, фундаментальні наукові дослідження. На жаль, до сьогодні його присвоєння часто-густо здійснювалось за формальним критеріями.

— А звання Заслуженого професора?

— Носити це звання — висока честь. Це той випадок, коли я неймовірно пишаюся оцінкою своєї праці, бо це є також оцінкою роботи всієї нашої кафедри. Університет — це невід’ємна частина мого життя. Я прийшла сюди в 17 років, і ось вже майже 50 років живу його проблемами і радощами. Тому університетська відзнака є для мене найціннішою.

— Хто для Вас є прикладом для наслідування?

— Для мене зразком професора завжди була Олена Олександрівна ЯКУБА. Це наш вчитель, людина, яку ми називаємо фундатором вітчизняної соціології. Це «людина з великої літери», людина високої професійної та моральної культури, інтелігентність є її головною характеристикою.

— Ви зайнята людина?

— Мабуть, так. Я вже говорила, що дуже люблю викладацьку та дослідницьку роботу і віддаю цьому чимало часу. Я досліджую студентську молодь, яка є індикатором тих змін, що відбуваються в суспільстві. Мені цікаво все, що я роблю: і викладання (буває до сліз приємно, коли по закінченні лекції студенти аплодують); і поїздки зі студентами на практику до м. Луцьк; і наукові студії, бо це завжди зустріч з чимось новим; і робота в Соціологічні асоціації України, де я, зокрема, керую Школою молодих соціологів; і редагування статей, що подаються до наших видань, і участь у наукових конференціях та конгресах в Україні та за її межами (найяскравішими з них були конференції в Австралії, Німеччині, Польщі). Знаєте, я відчуваю себе щасливою людиною, бо маю чудову сім’ю та улюблену роботу.

— Яка істина допомагає Вам дивитися на життя оптимістично?

— Я дуже рідко піддаюся песимістичним настроям, бо, як говорив філософ Т. Ойзерман, «жизнь прекрасна, вопреки очевидности».

А. СПАСІБКО.