Вівторок, листопада 21, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Нам − 200!

Сергій Солонський. Від Харкова до всього світу

ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо серію публікацій до 200-річного ювілею університетської газети (1 січня 2017р.) про тих, хто у різні часи робив «Харківський університет».  Це завжди були люди з громадянською позицією, які любили альма матер. Вони відзначалися творчим підходом до справи і соціальною та професійною небайдужістю. Це сьогодні кожен із кореспондентів має власну камеру, робить сам знімки до текстів, а раніше − кожен знімок ставав подією, а фотограф − знаною і шанованою людиною в університеті: В.Я.Хейфець, Л.І.Афанасьєв, Є.В.Симоновський… Співробітник університетської кінофотолабораторії Сергій Петрович СОЛОНСЬКИЙ  у свій час обслуговував як фотограф і університетську газету.  Сьогодні його роботи  нечасто з’являються на наших шпальтах: інші обов’язки у майстра. Але ми знаємо, коли нам необхідна допомога високого професіонала, такий в університеті є і ніколи не відмовиться допомогти. Вікторія ДУБОВА, четвертокурсниця відділення журналістики, зустрілася із МАЙСТРОМ.

…Мій співрозмовник відразу ж запропонував мені сфотографуватися. Можливо, так він хотів «відкараскатися» від інтерв’ю. Врешті, я  і не помітила, як сиділа в кріслі і розмовляла з відомим фотомайстром. «Обери роботу до душі, і тобі не доведеться працювати жодного дня в житті», − цитує Сергій Петрович Конфуція. Я помітила, що він щаслива людина, яка обожнює свою роботу …З 1 січня 1817 року виходить наша газета «Харківський університет»: мінялися назви («Харьковские известия», «Робітник освіти», «Іновець», «За нові кадри», «За більшовицькі кадри», «Сталінські кадри»), призначалися, обиралися редактори…  А через двері редакції проходила численна армія кореспондентів,  більшість − звичайні студенти. Тут вони ставали не лише професіонали, а й проходили школу зростання. Тут діяв ФГП − факультет громадських професій, де лекції читали провідні журналісти Харкова. По житті кожен йшов своїм шляхом і декого цей шлях знов повертав до університету. Так склалося і у талановитого фотографа Сергія Петровича Солонського, студія якого знаходиться на 9-му поверсі хімічного корпусу. Сергій Солонський відома людина далеко за межами Харківського університету, і його слава набагато ширша, ніж здається. Він працює собі з натхненням у своїй лабораторії на дев’ятому, а його роботи, між іншим, експонувалися у Німеччині, Франції та США. Багато з тих, хто знайомий з митцем  називають його легендою і вихваляють безумовний талант. А Сергій Петрович залишається чуйною і «своєю» людиною, до якої завжди можна звернутись та поспілкуватися. Сам він каже, що як фотограф намагається налаштувати людину на дружні стосунки та співпрацю, тому завжди веде розмови на різні тем, щоб не виникало почуття скутості. І ось я підготовлена до серйозного інтерв’ю приходжу у назначений час із запланованими запитанням і що виявляється… Мій герой просто ненавидить давати інтерв’ю. Тому єдине, що можливо,  це звичайна бесіда без диктофонів та банальних запитань. Під час розмови фотограф показує свої роботи і багато розповідає саме про них. А робіт безліч і всі цікаві. Ось діти у селі їдуть на велосипеді, ось дівчинка намагається впіймати козу. Він пригадує, як приїжджав у село до рідних, а там дітки вже зустрічають його і хочуть фотографуватися. Приємно, що Сергій Петрович не вирізняється поширеною у новоспечених фотогеніїв звичкою все робити лише за гроші або визнання. Він запросто сфотографує щось, аби впіймати цікавий момент. Полюбляє також робити експерименти з фото, наприклад, замостити верхні поверхи нашого університету хмарами... Прибирати чи додати якісь елементи до фотографій, щоб виходило щось кумедне. «Найактивнішими роками творчості були 80-ті та 90-ті минулого століття. Тоді його роботи добре продавалися у Америці і взагалі була краща фінансова ситуація. Робилися презентації проектів. До найвідоміших відносяться: «Експресивна фотографія» (1995 р.), «Фотосинтез» (1997 р.), «Бестиарії» (1998 р.), «Модульний фотоколаж» (1998 р.) та ін. Про співпрацю з університетською газетою у Сергія Петровича відшукуються найтепліші слова і спогади: про редактора упродовж 30-ти років  Луїзу Моїсеївну Межову, про той склад редакції 70-90-х рр.. (Лола Мойсеївна, Тамара Вікторівна, Олена Олександрівна), про відрядження, що ставало приводом для цікавих подій та знайомств. Кореспондентом Сергій Солонський не став, але і в його житті наше видання зіграло свою роль. Готуючись до інтерв’ю, я неодноразово читала у відгуках про фотографа, що це людина − легенда. З чим сам митець не згодний. «Це якась дурниця, − каже Сергій Петрович». Нічого легендарного він сам в собі не бачить, тільки людину, яка знайшла улюблену справу і присвятила їй своє життя. Що, можливо, і зробило з нього надзвичайного фотографа.

В.ДУБОВА,  творча майстерня викладача О.О.НЕРУХ.