Вівторок, вересня 26, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Краю мій, моя ти Батьківщино!

Моя батьківщина

Моє рідне місто Рубіжне було засноване у 1896 році. Містечко обласного підпорядкування Луганської області. Назва його походить від села, заснованого запорожцями як застава від набігів татар на рубежі Слобідської України. Виникнення міста пов’язано з будівництвом залізної дороги від Лисичанська до Кремінної. Після  відкриття Рубіжанського пісочного кар’єра з’явилася станція «Рубіжне», а потім і саме місто.
Сьогодні тут живе близько 60 тис. людей. Ще у роки Радянського союзу Рубіжне славилося як хімічне місто. Тут і зараз знаходиться 16 хімічних заводів: найвідоміші − завод «Зоря», який займається переробкою бензолу, вибухових речовин та засобів захисту рослин і завод «Краситель», який є минулим флагманом аніліново-фарбної промисловості СРСР. Проте  Рубіжне вражає своєю чистотою та природою. Місто оточено лісом і дійсно важко знайти більш мальовниче місце і більш гарну недоторкану природу. Дуже красивим місто буває весною, ніби потрапляєш у казкову країну.

Активно працює місцева комунальна установа «Палац культури», в якій працює 39 клубних формувань різних направлень, продовжує розвиватися «Місцевий музей». У Рубіжному народився відомий фехтувальник та олімпійський чемпіон Володимир Смірнов, а також Федір Ємельяненко, чемпіон світу зі змішаних бойових мистецтв. Також це батьківщина українського політика Юрія Бойка. У нашому місті багато хороших людей, які прославились своєю працьовитістю, безкорисністю та гарними справами, це «Золотий фонд міста». А для мене найдорожча людина − це моя бабуся Радченко Ніна Тихонівна. Вона приїхала із Лисичанська, щоб вступити до хімічного технікуму, закінчила його з червоним дипломом. Вчилася на вечірньому відділені місцевого інституту та працювала на підприємстві «Краситель». Починала апаратником у цеху по виробництву кубових фарбників і сходинка за сходинкою стала завідуючою лабораторією технологічного цеху. За відмінні виробничі показники Ніну Тихонівну неодноразово нагороджували грамотами, листами подяки і її фотографія висіли на дошці пошани міста. Зараз їй  73 роки, а вона така ж енергійна і активна...

Маргарита ЄРЬОМЕНКО,
другокурсниця відділення журналістики.