Четвер, березня 28, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Хліб всьому голова

Клавочка… Звичайна українська дівчинка в шинелі рядового пройшла важкими дорогами Великої Вітчизняної, виконуючи найпрозаїчнішу роботу – хлібопекарня. Передвижна хлібопекарня стала фронтом для молодесеньких дівчат і престарілих солдат. Вони знали – солдат треба годувати. І вони пекли хліб і годували. У Відні сержант Зіневая зустріла і своє кохання – капітана-будівельника І. М. Федотова. Клавдія Григорівна Федотова – учасник Великої Вітчизняної війни відсвяткувала минулого року своє 90-річчя. В Центральній науковій бібліотеці Харківського університету вона після війни пропрацювала з 1961 р. - близько 40 років. Її і сьогодні пам’ятають і згадують в колективі бібліотеки з незмінною любов»ю. Напередодні 65-річчя Великої Перемоги до редакції газети надійшов від шанованої жінки лист. Наводимо його із витримками.
Н. БЕРЕЗЮК, головний бібліограф.
- Моя участь у війні була дуже скромною і проходила у військовій частині , яка називалась: «Польова хлібопекарня № 688». Тут служили дівчатка і чоловіки у віці, освічені люди, професіонали у своїх галузях . Ми пекли хліб і рухалися за передовими частинами, постачаючи хліб людям, які щоденно вели жорстокі бої. Так і пройшли і проїхали ми всю Україну, частину Росії, Польщі, Німеччини. Під кулями, під вибухами, через мінні поля. Пригадую зруйнований Київ, Хрещатик, розграбований Софіївський собор. А потім був Житомир. І знову все навколо розтрощено і біди народу. Потім Рівне, де діяв легендарний розвідник Микола Кузнєцов. Тут нас страшно бомбардували фашисти. Кожної ночі навішають «ліхтарів» і скидають-скидають авіабомби.
Перемогу зустріли в німецькому місті Лігніци. Як ми раділи! Обнімались, сміялись, плакали, фотографувались на пам’ять… Стали чекати на демобілізацію, а прийшов наказ про передислокацію до Відня - міста Штрауса, Моцарта, Шуберта.. Тут ми теж святкували Перемогу, тут відбувся парад військ країн-переможниць, які пройшли урочисто через головну площу Відня. Тут же у Відні нам вручили медалі «За перемогу над Німеччиною» і Грамоти-Подяки від маршала Конєва…
А мої роки роботи у ЦНБ – найкращі роки мого життя. Обнімаю вас всіх, люблю і пам’ятаю.


К. ФЕДОТОВА.