Це моє життя!

ВІД РЕДАКЦІЇ: Сьогодні завідувачка університетським архівом Людмила Іванівна ОНАЦЬКА зустрічає свій ювілей! Про свою роботу та УНІВЕРСИТЕТ іменинниця розповідає з любов’ю. Пам’ятає кожен день у стінах Каразінського. А таких днів чимало, адже Людмила Іванівна працює в архіві з 1979 року.

Людмила Іванівна: «На посаду архіваріуса прийшла працювати зі шкільної лави. Паралельно отримувала вищу освіту, навчалась на вечірньому відділенні філологічного факультету. Десять років на посаді архіваріуса, гарний досвід роботи, допомогли  призначенню на посаду завідувача архівом, яку і обіймаю дотепер. Тому з повним правом можу сказати, що університет − це моє життя, мій дім! Із вдячністю згадую багаторічну роботу із завідувачем архіву університету − Аллою Яківною Сівковою,  яка була моїм наставником і яку я вважаю своїм вчителем по життю.  Із теплом згадую  і чудову людину,  начальника навчальної частини − Михайла Михайловича Чукаліна. Ветеран війни, він був беззаперечним авторитетом серед співробітників університету. Не можна оминути увагою і колишнього проректора з вечірнього і заочного відділення, проф. В. В. Воробйова. Фізик за фахом, він завжди цікавився гуманітарними науками, зокрема історією. Висококваліфікованим спеціалістом своєї справи була Лідія Андріївна Пономаренко, завжди надавала кваліфіковані консультації. Всі вони вже пішли з життя і зараз нам їх дуже не вистачає.

…Робота в архіві дуже клопітка, рутинна і … майже непомітна. Побутує помилковий погляд на архіваріусів та архівістів, як на  виключно зберігачів архівного фонду. Проте вище перераховані функції є лише «верхівкою айсберга». Щодня кожен співробітник Архіву виконує величезний обсяг роботи: численні запити громадян та офіційних організацій,  довідки про навчання та роботу, консультації з різних питань, які пов’язані з документообігом, прийняття на постійне зберігання особові справи студентів, особові картки співробітників, накази по університету ... Весь обсяг роботи виконується вчасно і без збоїв. Дякуємо за  підтримку роботи архіву керівництву університету, (виділення нових приміщень для постійного зберігання особових справ, створення комп’ютерно-читальної залу, ремонт та оснащення архівних приміщень та ін.).

А ювілей  виступає певним етапом на життєвому шляху. Згадую вірш Расула Гамзатова: « … Как там ни крути, Как ни шути, услышав поздравления,  Но с каждым годом после тридцяти  Мне все грустней в день моего рождения».

М. СВІТЛА.

Присвячую УНІВЕРСИТЕТУ!

ВІД РЕДАКЦІЇ:  Виповнилося 60 років декану факультету міжнародних економічних відносин і туристичного бізнесу проф.  В. І. СІДОРОВУ. Вихованець Каразінського. Провідний  викладач університету, відомий учений, Почесний міжнародник-економіст, член  редакційної колегії Українського науково-практичного журналу «Регіон»… І ще багато звань і посад за плечима іменинника. Вадим Ігоревич − творча і талановита людина із активною життєвою позицією. Ми приєднуємося до численних вітань і побажань ювіляру.

У науковому арсеналі вченого праці, у тому числі й монографії та навчальні посібники, присвячені сфері товарного обігу, фінансовому ринку, сучасним економічним системам.  Ефективний керівник  восьми аспірантів зі спеціальності «Світове господарство та міжнародні економічні відносини».  Один із кращих 20 деканів університету. А серед своїх хобі сам В.І. Сідоров виділяє захоплення  літературою: «Завжди любив читати, здебільшого книги з історії Харківщини. Моя бібліотека налічує понад десять тисяч екземплярів». Частина книжок, ми це бачили на власні очі, зберігається в кабінеті Вадима Ігоревича. Робоче місце також прикрашають численні грамоти і подяки, портрет Шевченка, український рушник, та величезна фотографія головного корпусу ХНУ.

Факультет МЕО і ТБ під керівництвом Вадима Ігоревича планує розширюватись. Стоять на порядку денному  створення двох спеціалізованих рад із захисту докторських і кандидатських робіт та дві нові спеціальності. Вадим Ігоревич: «Ювілей − це завжди підбиття підсумків. Це допомагає намічати план роботи на майбутнє. Я все своє життя займався улюбленою справою − працював зі студентами Харківського національного університету. Вважаю, що це спілкування стало корисним і для мене, і для студентів. Якщо це користь для студентів, то це − перевага для нашого міста, країни та народу. З університетом пов’язано все моє життя, складно уявити щось поза ним. Кожне дерево, яке я посадив −  в душі присвячую університету….»

Д.КАЛЬНІЦЬКА.