З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
Скажу вам чесно – ніколи не думала, що маю під руками стільки неоціненного багатства – інформації про слід війни в сім’ї Борисенків…
Війна – рідна сестра смерті. Її шрам – відкрита рана. Рід мій походить від запорізького козака Борисенка. Після зруйнування Січі він оселився в Дмитрівці. Тут і народився мій прадід Іван Борисенко, дідусі Василь та Петро Борисенки. Петрусь у 41-му ще був малим, а Іван відважно захищав Батьківщину. Тато мені розповів, як одного разу осколок потрапив Іванові у скроню. Від смерті його врятувала шкіряна шапка, яка спрацювала як каска. Але друбні осколки мучили його до кінця життя.
Син Івана – Василь служив десантником у Прибалтиці, а оселився постійно у Білій Церкві. Відбудовував місто. Він любив малювати і його картини і досі прикрашають громадські місці в Білій Церкві. Я ніколи не зустрічалася із Василем Івановичем, але читаючи його листи відчуваю: ріднішої людини годі і пошукати… Ордени Великої Вітчизняної війни прикрашали груди Василя Івановича. Низький уклін живим і світла пам’ять полеглим ветеранам.
В. БОРИСЕНКО, першокурсниця відділення журналістики.