Четвер, листопада 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Університетський хор

Їх поєднала музика


У 2014 році Академічний студентський хор нашого університету відсвяткував десятирічний ювілей.  Гармонійний спів цих хлопців та дівчат - прикраса  найголовніших свят Каразінського, адже їм вдається  з  однаковою майстерністю та натхненням виконувати будь-які пісні: від  «Гаудеамуса» до сучасних композицій. Чим живе хор і до чого готується? Про це поговорили з Андрієм Івановичем СИРОТЕНКОМ, його художнім керівником і диригентом.

Зустріч відбулася біля Харківської філармонії - другого місця роботи хормейстера. Наша розмова почалася під звуки піаніно, що лунали із сусідньої кімнати. Одразу ж обговорюємо особливості хорового мистецтва.

- Андрію Івановичу, як у вашому колективі уживаються студенти і технічних, і гуманітарних та природничих спеціальностей?

-  Як говориться у пісні, «музика нас пов’язала». Це головне: студенти люблять музику і люблять співати. Зрозуміло, що усі члени хору різні, і у іншій ситуації, можливо, не вийшло б нам так довго бути разом. Але спільні заняття музикою зближують людей, роблять їх більш контактними. Якщо до нас приходить «закрита» людина, то здебільшого вона через деякий час «розкривається». Цього вимагає сама пісня.

До речі, у хорі співають не лише каразінці, а й студенти з Педагагічного університету імені Г. Сковороди, ХПІ, Університету мистецтв імені Котляревського, деякі артисти хору філармонії.

- Чим зараз живе колектив?

- У найближчих планах - виступ на концерті для першокурсників, що відбудеться 25 жовтня.  Окрім університетських концертів, ми часто співаємо в Органному залі, у Палаці студентів ХПІ, організовуємо спільні виступи зі студентськими хорами Медінституту, ХПІ, Юридичної Академії. У жовтні відбудеться масштабний фестиваль, присвячений 80-річчю В. С. Палкіна, відомого діяча хорового мистецтва. Ми також виїжджаємо за межі Харкова, на Всеукраїнські фестивалі (у Дніпропетровськ, Полтаву, Одесу).

Наразі відбувається заміна складу, пішло багато колишніх учасників хору. Тож ми з хормейстером Тетяною Василівною Герасимчук займаємося прослуховуванням потенційних членів колективу.

- І як проходять кастинги?

- Щороку ми «йдемо по факультетах» і дуже коротко про себе розповідаємо. До того ж, у нас є група ВКонтакті, де ми вішаємо оголошення. Деякі люди уже про нас чули, бували на концертах. Вони приходять самі. Відсутність музичної освіти не стає на заваді. Студенти швидко навчаються, до того ж, ми співаємо по партитурах, тому можна зорієнтуватися навіть без знання нот. Ми не прив’язані до певної кількості учасників, шукаємо голоси - і тенори з басами,  і сопрано з альтами. Намагаємося прослухати якомога більше людей. Спочатку збирається великий хор, але потім відбувається цілком природний відсів. Залишаються найстійкіші, які власне формують основу колективу. Хор вже досяг певного рівня, і новенькі не мають різко цей рівень понизити.

Я намагаюся пропонувати хористам тільки якісний матеріал, незалежно від  його стилю: будь то естрадна пісня, класична, джазова чи народна. Ми стараємося «підтягувати» свій спів відповідно до високих критеріїв.

- Що б Ви сказали про свій хор, якби збиралися мене туди запросити?

- У нашого хору є така властивість: коли людина до нього дійсно долучається, вона вже не в змозі так просто піти. Звичайно ж, так буває не з усіма, але саме по собі хорове мистецтво - колективне. Воно і радісне, і складне. Репетиції не завжди бувають сонячними, буває що і грім гримить, і блискавки спалахують. Після лекцій студенти приходять на репетиції втомленими, але я бачу, що ближче до кінця заняття вони відчувають прилив сил.

- До речі, про блискавки. Ви керуєте і професійним, і аматорським хором. З ким працювати легше?

- Максим Горький говорив, що для дітей треба писати так само, як і для дорослих, тільки краще. Тобто з любительським хором треба працювати так само, як і з професійним, тільки краще, адже колектив не на роботі і нікому нічого не зобов’язаний. Любительський хор нічим не примусиш, його можна лише захопити, закохати у справу.

- Андрію Івановичу, Ви працюєте з хором від його заснування. Чи змінюється з роками інтерес до цього мистецтва?

- В усі часи українці мали славу співочої нації, багатоголосий спів - у нашій природі. Але зараз у мене таке враження, що Україна втрачає  статус співочої держави. Ще 20-30 років тому ми могли чути народні пісні на будь-який зібраннях, на домашніх святах. Зараз ця хорова культура, що іде від самих людей, практично зникла. Тому ми її підтримуємо штучно, в консерваторіях, академіях культури, а звідти вона вже іде в народ.

Хорова культура впливає і на загальну культуру. Наприклад, прибалтійські народи раз на п’ять років влаштовують Свята пісні, на яких виступають тисячні хори, що перед концертом проходять суворий відбір. Вони стали згуртовуючим чинником для цих народів, що на початку ХХ ст. фактично зникли як етнос.

У стінах університету ми вже 10 років намагаємося підтримувати хорову культуру, адже  Бог створив людину співаючою і це треба використовувати. Якщо людина перестане співати, це стане великою, небезпечною втратою. До того ж, з піснею людина більш захищена у психологічному плані, адже за допомогою неї вона підтримує емоційний тонус.

Я. ОЛЬЖИК.