Четвер, листопада 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ювілеї

Університетській аспірантурі - 90!

Цифри та факти:

За період з 1944 по 1991 рр. до аспірантури було зараховано 2 876 осіб. Закінчили аспірантуру - 2218, захистили дисертації - 1715, відсіялись - 200.

За період з 1991 по 2014 рр. до аспірантури зараховано - 2881, закінчили аспірантуру - 2062, захистили дисертації - 1197, відсіялись - 738.

За період з 1944 по 2014 рр.  захистили докторські дисертації 319 випускників аспірантури Харківського університету.

Сьогодні: аспірантів денної форми - 200 та 16 контрактників, аспірантів заочної форми - 86 та 10 контрактників, докторантів - 22.

З 1988 р. відкрита докторантура. До наукового керівництва аспірантами залучено 203 науковця, у т.ч. 128 докторів наук і 75 кандидатів наук. За рік в середньому захищаються 60-65 кандидатів. Сьогодні діє 76 спеціальностей з підготовки кандидатів наук, докторів наук - 42.

Факти з історії. Якою аспірантура була.

Майже вік існування, становлення, напруженого зростання. Різні періоди переживав університет і разом з ним - кузня кадрів вищої кваліфікації провідного університету держави.  Аспірантура у Харківському університеті була створена у 1925 році. У цей період університет існував як Харківський інститут народної освіти. Наукова робота в ХІНО була зосереджена на 16-ти науково-дослідних кафедрах з окремих природничих та суспільних наук. До складу цих кафедр входили і аспіранти. Їх праця регламентувалася спеціальними положеннями про аспірантів. Завдяки покійному професору Миколі Петровичу Комарю стали відомі прізвища перших аспірантів-хіміків - В.Г. Гуревич (став професором Фармацевтичного інституту), Т.В. Асс ( став професором Медичного інституту), Г. П. Фаєрман (став професором у Ленінграді, нині Санкт-Петербург), В. П.  Маєвська  (завідувач фізико-хімічної лабораторії Інституту охорони праці), Б. Л. Молдавський (професор, лауреат Державної премії). Також збереглися імена довоєнних перших аспірантів астрономічної обсерваторії: П. А. Цветаєва (1922-1926), П. Г. Пархоменко, її іменем названо астероїд (1925-1927), В. О. Михайлов (1927-1929), помер від голоду під час війни.

Академік І.І. Залюбовський. Перший проректор університету

(1967-2013 рр.)

Багато аспірантів та випускників аспірантури загинуло у роки війни. Інші, повернувшись з фронту, продовжили навчання та пішли тернистою науковою стежиною далі. Не можна без хвилювання читати про післявоєнних аспірантів 40-х років! Вони працювали та отримували блискучі результати в умовах розрухи, у приміщеннях без вікон, без необхідного для експериментів обладнання,  голодні і не обігріті рухали науку вперед! Перший прийом до аспірантури у 1944р. - 14 аспірантів, переможному 1945 році - 20. Однак зірковий час розвитку підготовки кадрів вищої кваліфікації аспірантура  набула далеко в повоєнні роки. Якщо в 45-му підготовка аспірантів тривала за декількома науковими спеціальностями, то вже через 10 років - 25 спеціальностей. Якщо в 40-х та 50-х переважали гуманітарні спеціальності, то вже з другої половини 50-х у зв’язку з бурхливим ростом НДІ хімічної промисловості та вивчення фізики основний акцент припав на хімічні та фізико-математичні спеціальності.  Саме у ці роки аспірантуру закінчили провідні учені та блискучі керівники - І. І. Залюбовський, С. В. Пелетминський, І. Є. Тарапов, Й. В. Островський,  П. І. Фомін, Ф. С. Рофе-Бекетов та інші.

У період з 1962 по 1991 рр. 14 аспірантів отримували Ленінську стипендію, 11 з них стали докторами наук, обійняли посади деканів, проректорів, завідувачів кафедр та лабораторій, а проректор нашого університету М. О. Азарєнков  став академіком НАН України.

Проф. В. О. КАТРИЧ, перший проректор з наукової роботи:

 

«Аспірантура БУЛА! Є! І БУДЕ!». Період трансформацій.

 

Система підготовки кандидатів наук (докторів філософії або PhD) сьогодні зазнає серйозних змін.  Такі державоутворюючі системи, як організація вищої освіти в Україні, організація наукової та науково-технічної діяльності і підготовка кадрів вищої кваліфікації потребують кардинальних змін та удосконалень. За законом України «Про вищу освіту» аспірантура стає третім (освітньо-науковим) рівнем вищої освіти і передбачає здобуття аспірантом теоретичних знань, умінь, навичок для продукування нових  ідей у професійній та дослідно-інноваційній діяльності та проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення. Аспіранту, який успішно закінчує навчання присуджується ступінь доктора філософії. Треба підкреслити, що це освітній і водночас перший науковий ступінь. Змінюється нормативний строк підготовки докторів філософії з трьох до чотирьох років. За 3 роки аспірантури практично неможливо було захистити дисертацію, особливо в галузі природничих наук. Вищий (другий) наукових ступінь - це доктор наук. Він здобувається на основі ступеня доктора філософії. З часів заснування наш університет відрізняється тим, що практично з перших років навчання студенти залучалиь до наукових досліджень! І сьогодні наукова складова присутня не лише при здобутті за освітньо-науковою програмою ступеня магістра, а й при отриманні освітнього рівня - бакалавра. Для провідного Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна одним із основних завдань є забезпечення органічного поєднання освітньої, наукової та інноваційної діяльності. У Каразінському університеті  аспірантура переживала усякі часи: були злети, стабільність і важкі періоди…  Тепер настав період трансформацій! І ось такий період реформування власної наукової сфери держави співпав з ювілеєм Каразінської аспірантурі -  90 років!  Харківський університет завжди тримав марку «Кузні професіоналів». Учені Харківського університету завжди славилися тим, що випускали і випускають грамотних спеціалістів вищої кваліфікації. Каразінських науковців знає і цінує весь науковий простір! За 90 років  наш університет підготував тисячі талановитих науковців, які прославили ім’я альма матер на весь світ. Це цвіт нації. Ці  люди творили та продовжили науку, суспільно-значимі справи як у стінах альма матер, так і по всій Україні та за її межами.  Герой Радянського союзу Д. А. Ушаков, М. Ф. Гетьманець (ректор Харківського педінституту (1967-1970), Д. З. Коровяковський (заступник Міністра освіти України), А. Г. Загородній (Віце-президент НАН України), І. Ф. Прокопенко (нинішній ректор Харківського педінституту), Ю. І. Горобець (директор Інституту магнетизму, заступник Міністра освіти (1995-2000 рр.), В. В. Лапшин (Гендиреткор ННЦ ХФТІ), В. Н. П’ятов (заступник голови Одеської облдержадміністрації 1996-2001 рр.) та багато ін. Ректори та проректори Каразінського також закінчили аспірантуру Харківського університету: І. Є Тарапов (1975-1993 рр.), В. А. Свіч (1993-1998 рр.), В. С. Бакіров (1998), І. І. Залюбовський (1967-2013 рр.), В.І. Астахов (1963-1972), В. В. Александров та інші.

 

Де  шукати  аспірантуру сьогодні?

 

Багато років відділ аспірантури і докторантури знаходився на четвертому поверсі головного корпусу. Ось уже понад рік - на  третьому поверсі 12 корпусу в ауд. 3-70. Тут щодня юрбляться молоді науковці. Колишні, нинішні й майбутні аспіранти й докторанти добре знають керівника відділу аспірантури та докторантури університету  Ангеліну Вікторівну Коньшину.  Поважають її за турботу, увагу та підтримку. Багато років разом із колегами Г. О. Саратовською та В. Л. Звягінцевою надають будь-яку організаційну допомогу всім, хто її потребує. Дружній колектив аспірантури незмінним складом працює понад 20 років: Ганна Олександрівна - з 1978 року, Вікторія Леонідівна - з 1979р, Ангеліна Вікторівна прийшла працювати 1968 р, а у 1977 очолила аспірантуру. Потік аспірантів та докторантів сюди не залежить від пори року: звертаються і з фаховими, і з побутовими питаннями, бо знають, що знайдуть тут пораду та дієву допомогу.  Тут на столах завжди кипи паперів, документів, а за дверима десятки відвідувачів. Робота завжди кипить!

А. В. КОНЬШИНА, завідувач відділу аспірантури та докторантури:

-  Понад 40 років тому я прийшла сюди працювати. Завідувала аспірантурою на той час Пащенко Наталя Сергіївна. Людина порядна, вимоглива. Було дуже важко, але, можна сказати, що вона навчила мене працювати. Після Наталі Сергіївни у 1977р. відділ аспірантури довірили мені.  Хочу підкреслити, що мені неймовірно пощастило, адже проректором з наукової роботи був Ілля Іванович Залюбовський, який обіймав посаду проректора з 1967 р. і майже все життя віддав університету. Про Іллю Івановича можна говорити безкінечно і тільки хороше. Бо він людина з Великої Літери, і як науковець, і як  керівник. Особисто мені запам’яталась не тільки його плідна наукова, педагогічна та науково-організаційна діяльність, а його щира доброзичливість, готовність завжди прийти на допомогу, глибока повага  до людей.

-Розкажіть про талановитих молодих науковців?

- Звичайно, є багато перспективних молодих учених. Аспірантка з факультету МЕО та ТБ Ольга Чичина та аспірант фізико-технічного Олександр Матченко,  вихованець Є.О. Баранника, цього року отримують Академічну стипендію Кабінету Міністрів України. І. Б. Денисенко з фізтеху достроково захистив докторську, отримав Президентський грант.  Вірю, що за такою талановитою молоддю -  майбутнє України.

Справді, молодь у нас талановита. Проте, на жаль, ситуація у державі така, що на ринку праці не так багато кваліфікованої роботи для кандидатів наук, які витратили на отримання ступеня багато років свого життя. Багато наших вчених у пошуках «кращого життя» поїхало до Польщі, Франції, Чехії, Німеччини.. Чому така невтішна ситуація склалася з науковою системою в Україні? Які очевидні проблеми підготовки наукових кадрів? Що чекає аспірантуру в постреформованому вигляді? І, зокрема, з якими очікуваннями святкує 90-річний ювілей Каразінський структурний підрозділ підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Звертаємося до першого проректора з наукової роботи проф. В. О. КАТРИЧА.

 

Університет випускає грамотних спеціалістів ось уже 90 років!

 

Професор Віктор Олександрович КАТРИЧ, перший проректор з наукової роботи:

- Будемо чесними. По-перше,  загубився престиж, мотивація навчатися в аспірантурі. І це чи не найважливіший чинник зниження зацікавленості рухати науку вперед. Причиною цього можна назвати  мізерні зарплати та відсутність працевлаштування. По-друге, застаріла дослідницька база. Щоб результати наукових розробок були затребуваними необхідно на рівні держави формувати інноваційну інфраструктуру . Але принципово нові розробки, як теоретичні, так і практичні, як правило, не знаходять застосування у відсталому технологічному інституційному середовищі.  По-третє, проблеми із закордонними публікаціями. Це і невелика кількість публікацій у журналах з високим імпакт фактором,  і, буває, висока вартість однієї закордонної публікації у провідних наукових виданнях, що входять до міжнародних наукометричних баз даних (Scopus, Web of Science). Щоб отримати наукові результати за дослідженнями, які мають значну експериментальну складову і опублікувати їх  у провідних закордонних виданнях треба докласти значних, перш за все фінансових,  зусиль. Сьогодні чимало успішних аспірантів від’їжджають за кордон і там працюють. Із захистом їх дисертацій теж виникають труднощі. Низка бюрократичних проблем з визнанням документів в Україні також додають сивини. Наші науковці - професійні та затребувані закордоном. Але, на жаль, кращі з кращих від’їжджають. І не завжди до аспірантури набираємо найталановитіших. Тому і кульгає ефективність діяльності аспірантури. Через різні обставини складною є ситуація з набору до аспірантури за фізико-математичними  спеціальностями. Наприклад, обсяг державного замовлення на підготовку фахівців ступеня доктора філософії - 3 місця, а бажаючих -10, а з фізико-математичних спеціальностей - 17, а бажаючих  менше...  і це лише маленька проблема у великому ребусі.  Українська наукова сфера, на жаль, має системні перепони. Позаяк,  вчені університету випускають грамотних спеціалістів, визнаних світовою науковою спільнотою,  ось уже 90 років!

Доцент Володимир Миколайович СУХОВ, керівник науково-дослідної частини:

- Хочемо ми того чи ні, але зміни розпочалися. Законодавча ініціатива в Україні повинна диктуватися потребою розвитку науки. Хотілося б, щоб у процесі розробки підзаконних нормативних актів було враховано й, по можливості, імплементовано найкращі традиції атестації наукових кадрів, застосовувані у розвинених країнах. Щоб науковим процесом керували не чиновники, а вчені. Важливо, що Каразінська наука та її практичні результати, не зважаючи на важкий стан, все-таки розвивається. За умов системної недооцінки ролі науки в державі, стратегію науково-інноваційної діяльності нашого університету ми продовжуємо здійснювати за принципом не завдяки, а всупереч. Бо інакше Харківський університет не потрапляв би до рейтингів найкращих вузів. Керівництво університету намагається стимулювати наших учених до наукових досягнень. Цього року у бюджет університету закладено понад  2 млн. гривень на наукову сферу. Зрозуміло, що це крихти в безмежному океані «треба». Треба оновити технічну базу. Купуємо. Треба відправити молодих учених на конференції, симпозіуми - фінансуємо. Треба публікації у закордонному виданні з високим імпакт фактором - підтримуємо. Окрім того, фінансуються вітчизняні наукові видавництва. Нашої особливої уваги та підтримки  потребує наукова діяльність молоді!

В. О. КАТРИЧ резюмував:

- І все-таки аспірантура була. Є. І буде! Аспірантура необхідна. І Харківський університет буде робити усе можливе аби талановита молодь обирала навчання в ньому, з ентузіазмом йшла до нашої аспірантури і залишалася працювати на рідній землі!

 

«Секрети успіху»  від наукових керівників

 

Треба працювати!

Академік Микола  Олексійович АЗАРЄНКОВ, проректор:

- Звичайно, у мене є секрет. Треба працювати! Пригадую далекі часи, коли я був аспірантом. Свого часу мені пощастило потрапити в аспірантуру, як кажуть туди, куди треба. Мій науковий керівник професор кафедри фізики плазми Анатолій Миколайович Кондратенко ставив студента та аспіранта завжди в пріоритеті. Я був продовжувачем тих задач, які почав вирішувати Анатолій Миколайович. Коли був молодим, застосовував систему свого наукового керівника, присвячував себе повністю молодим науковцям. Моя система роботи з аспірантами з часом еволюціонувала. Якщо до мене потрапив, то працюй. Перші аспіранти Анатолія Миколайовича «проходили через мене», я вчив їх азам, разом робили публікації.  Мій перший аспірант Костя Остріков зараз професор в Австралії, провідний науковець в області нано-технологій. До захисту дипломної роботи на його рахунку було 16 публікацій (для кандидатської дисертації треба 6). Він міг захистити 3 кандидатські. Дуже здібний. Найталановитіший з моїх учнів. Адже у  29 років  він захистив докторську. Зараз його індекс Хірша вище 50. Пишаюсь одним із кращих науковців нашого університету, професором кафедри прикладної фізики та фізики плазми Ігорем Борисовичем Денисенко. Високих успіхів досяг Юра Акімов. Сьогодні Женя Боргун працює над експериментальною роботою. Дуже талановита дослідниця. Куруємо талановиту дівчину разом із  О. Ф. Целуйком.  Я - теоретик. Олександр Федорович - експериментатор. Женя - переможниця численних конкурсів молодих учених. У неї перспективне майбутнє. Ще один мій аспірант І. Бізюков також досяг швидко вагомих результатів, вже захистив докторську. Хороші аспіранти завжди були, є і будуть. Найбільша концентрація талановитої молоді - у Каразінському університеті!

 

Аспірантура  - це наше майбутнє!

Професор Юрій Валентинович ХОЛІН, проректор:

- Більша частина тих, хто у мене захищав дисертацію, в аспірантурі не навчались. З 13 захищених у мене лише кілька аспірантів, усі інші здобувачі та кілька докторантів. В аспірантуру йдуть здебільшого відразу після навчання.  А це не завжди добре. Варто попрацювати десь, щоб зрозуміти себе. Навчання в аспірантурі забирає час відведений для наукової роботи.  Відтак 3 роки часто замало для хорошої роботи, особливо це стосується точних наук. Існуюча сьогодні система підготовки кадрів, дійсно, застаріла. І нагадує ремісничий цех середніх віків, де є майстер, який поступово  передає знання та навики учням. Нині наука перетворилася на потужну індустрію добування нових знань.  За новим законом «Про вищу освіту», з 2016 р. в Україні розпочнеться підготовка аспірантів за програмою докторів філософії. Цей крок є важливим аспектом модернізації освітнього і наукового процесу. Підготовку дисертації доповнює велика навчальна складова,  формування навичок самостійного пошуку інформації, гідне володіння англійською мовою. Новації спрямовані на те, щоб аспірант навчався самотужки та ефективно здійснював наукові дослідження, працюючи у групі.  Закон є і його треба не аналізувати, а виконувати. Настав цікавий час, коли треба бути підприємливими, шукати можливості фінансування, бути новаторами. Щодо себе, особливих секретів успіхів у підготовці наукових кадрів у мене немає. Просто треба працювати з розумними та мотивованими.  Пишаюся усіма своїми учнями. Щодо ювілею слід сказати, що аспірантура - це місце, де збираються найрозумніші, найактивніші та цілеспрямовані. Це наше майбутнє!

 

Секрет не в мені

Професор Олександр Суренович КОЧАРЯН, завідувач кафедри психологічного консультування та психотерапії:

- На моєму рахунку 31 захищена робота і у процесі ще п’ять. Секрет не в мені, а в талановитих науковцях, яких я запрошую до аспірантури. Важливо відбирати здібних, які можуть дійти до кінця. Тому що багато дисертантів мають хибні романтичні мотивації при вступі до аспірантури. Професійний керівник має відчуття  наперед, хто захиститься, а хто ні! Розумним ніколи писати дисертацію, бо треба гроші заробляти, а «посереднім» бракує клепки. Скоріше за все, що я практикуючий психолог, добре «бачу людей», відчуваю їх настрої, це допомагає відчути, хто є хто, налагодити контакт та довести написання наукових робіт до логічного кінця.  Щодо мене, я беру «під своє крило» тільки тих, з ким працював і кого особисто знаю. Вважаю, що зацікавленість захищатись під моїм  керівництвом зумовлена  напрямком, яким я власне займаюсь багато років. Статева рольова психологія. Такі теми, як психосексуальність, страх інтимної близькості, непорозуміння. На жаль, у сфері науки багато проблем.  Дисертація перетворилась у особисту справу кожного. Розумних голів, хто може дозволити собі написати дисертацію не так багато. Усе на ентузіазмі! І все-таки хочеться оптимістично дивитися вперед. Якщо ми налагодимо відбір, і аспіранти будуть відчувати, що вони потрібні - то аспірантура ефективно запрацює!  Щоб сад цвів - його треба поливати!

 

Виділяю не секрети, а вимоги

Професор Олег Миколайович КАЛУГІН, декан хімічного факультету:

- Хочу виділити, не секрети, а вимоги, які я  ставлю перед собою, аби студенти з ентузіазмом йшли до мене в аспірантуру. Перше, це самому займатися передовими науковими дослідженнями. Якщо твоя наука не відповідає світовим стандартам, то у тебе ніхто не захоче навчатися. Це передбачає, окрім публікацій у міжнародних журналах, участь у міжнародних конференціях і організацію та підтримку міжнародних контактів. Привабливий момент для науковця - побувати на стажуванні за кордоном. З урахуванням низького рівня технічного оснащення в Україні, з метою отримання відповідних наукових результатів - це на сьогодні один із небагатьох шляхів вирішення проблеми. Наступний критерій - бажання працювати з талановитою молоддю. Пошук талановитих - це велика робота. У 2013 з університетом Ліль 1 хімфак нашого університету заключив програму подвійних аспірантур. Минулого року за цією програмою  наш аспірант Богдан Мереха успішно захистив кандидатську дисертацію у Франції. За такою ж схемою у вересні продовжать навчання в аспірантурі університету Ліль 1 ще два моїх аспіранта: Володимир Коверга та Євгенія Сморцова, з якими ми виграли грант за програмами IFEL та ERASMUS MUNDUS.

- Відчуваєте гордість за своїх вихованців…

- Пишаюся усіма своїми учнями, які стали провідними науковцями та цікавими людьми. Порадував мене досягненнями спочатку мій дипломник, а згодом мій перший аспірант (із Лівії) Ребі Мухамед Насар Жалах. Після написання дисертації під моїм керівництвом - став успішною людиною у Лівії.  Серед кращих моїх аспірантів - Я. В.Колесник, доцент кафедри неорганічної хімії нашого університету,  М. О.  Горобець очолює відділ з обробки поверхні в компанії «Хенкель-Україна» А. М. Волубуєв - доцент кафедри загальної та неорганічної хімії харківської політехніки, В. В. Чабан працює в університеті Сан Пауло (Instituto de Ciencia e Tecnologia, Universidade Federal de Sao Paulo) та відповідає за науку у правлячих інституціях Бразилії,  Д. О. Нерух - провідний науковець університету Астон в Великій Британії, Ю.В. Ворошилова  - постдок  в університеті Порто, Португалія,  та багато інших.

- Ваші сподівання від реформ в науковій сфері?

- Законом України «Про вищу освіту» аспірантура буде реформована в PhD–програми. Маю великий досвід як це організовано у Франції, Британії, де бував багато разів. Насправді, якщо ми оберемо дійсно такий шлях розвитку, перехід на PhD–програми, аспірантура виграє. 4 роки замість 3-х - це, безперечно, «плюс». Адже хіміку за три роки, дійсно, важко захиститися, та ще й з урахуванням нових вимог (5 наукових публікації, включаючи ті, що мають імпакт-фактор та опубіковані в міжнародних виданнях). PhD-програми передбачають більший рівень самопідготовки аспіранта. У чому можуть виникнути проблеми. Передусім, неадекватні процедури захисту кандидатських (PhD) дисертацій, які доволі забюрократизовані та повільні. Вважаю, що зміни в аспірантурі підуть на користь. У будь-якому випадку, майбутнє української аспірантури лежить в площині міжнародного співробітництва.

Ліна ТИМАРСЬКА.