З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
Якщо говорити про вічні теми, то спочатку потрібно розібратися, а що ж таке «вічність»? Про це ми розмовляли з деканом філософського факультету Іваном Васильовичем КАРПЕНКО:
- З першого погляду здається, що поняття вічності належить до тих понять, які характеризують часові виміри реальності: і реальності людського буття і іншої реальності (з точки зору людського буття). Про це свідчать і стійкі словосполучення із мови повсякденності. Інтуїтивно ми розуміємо, про що йдеться, коли говоримо: «вбити час», «зупинись мить – ти прекрасна», «щасливі годин не споглядають», або ж коли ми кому-небудь в певній ситуації радимо (по-доброму) «подумати про вічність».
- А що ви скажете про такі поняття «вічність» і «час», які стоять зовсім поряд?
- Час існує в трьох вимірах - минуле, теперішнє і майбутнє. А там де вічність, там немає минулого, теперішнього і майбутнього. Там вічність. Отже, чи може людська істота, яка живе у часових вимірах - минулого, теперішнього і майбутнього - доторкнутись до вічності, бути якимось чином причетною до неї? Змогла б, якщо стала безсмертною, тобто жила вічно. Пригадаймо постійні пошуки людиною «еліксиру безсмертя». Не будемо говорити про медико-біологічні чи генетичні можливості науки у вирішенні цієї проблеми. І не такі «дикі» як ця ідеї приходили в голову схибленим людям. Чого варті пошуки та виготовлення чи то «гуманної зброї», чи то «гуманних законів ведення війни».
- Можна сказати, що вічність по відношенню до людини - це людське безсмертя?
- Чи варто людині прагнути безсмертя як можливості жити вічно? Знову таки, не будемо говорити про „технічну” можливість і не будемо а priori ставити перепони на шляху розвитку науки. Коли можливе все, виникає питання - навіщо? Скажемо про те, що набуваючи безсмертя як можливості жити вічно, людина втрачає те, що називається сенсом її життя. Адже сенс людське життя має лише за умови, коли людина смертна і виникає проблема сенсу життя, як проблема встигнути зробити в своєму житті найголовніше. І ще не відомо, що важливіше: набути безсмертя чи втратити сенс життя?
- Чи можна людині, що живе у вимірах часу, долучитися до вічності?
- Згадаймо з цього приводу думки мислителів минулого. Оскільки минуле представлене в людському бутті людською пам’яттю, а майбутнє - надією (мрією), то доторкнутися до вічності можна теперішнім, яке водночас пам’ятає минуле і надіється на майбутнє, що робить його морально відповідальним. Окрім того, вічність має своє „представництво” в щоденному людському бутті (а чи може бути для людини щось важливіше за нього) в Істині, Добрі і Красі, які, попри час, є вічними супутниками людського буття. Отже, Людина, щоденно, в теперішньому, пізнаючи Істину, творячи Добро, звершуючи Красу, пам’ятаючи при цьому минуле і мріючи (сподіваючись) про майбутнє, долучається до Вічності. Звучить не без значної частки пафосу. Згоден. Але чи можна Людині обійтись без нього в розмові про Вічність?
О. БОБРИК.