Четвер, квітня 25, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

70 років Великої Перемоги!

«Позивний - «Я - бузок…» - ветеран Великої Вітчизняної війни проф. Н. Г. ШЕСТОПАЛОВА.


ВІД РЕДАКЦІЇ. Надія Григорівна Шестопалова - ветеран 2-го Українського фронту, почесний професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, «Відмінник освіти України». Майже піввіку вона пропрацювала на кафедрі генетики та цитології біологічного факультету та пройшла шлях від асистента до професора. Вона сьогодні хворіє, не виходить з дому, але відповіла нашому кореспонденту на декілька запитань.

- Надіє Григорівно, розкажіть, будь ласка, як починався Ваш фронтовий шлях захисника Вітчизни?

-  Я народилася у 1927 р. у місті Сватово Луганської області. Моє спокійне життя та навчання у школі були перервані війною та окупацією. Після звільнення області я, тоді ще школярка, за призивом комсомолу, додавши собі два роки, добровольцем вступила до лав Червоної Армії та була призначена зв’язківцем. Як зараз пам’ятаю, як ми (червоноармійці 4-го взводу зв’язку) під свист та гуркіт снарядів далекобійних німецьких знарядь прямуємо до політвідділу 2-го Українського фронту отримувати комсомольські квитки. Це було у серпні 1943 року біля станції Закомельська, яка знаходиться в декількох кілометрах від Харкова. А вже 23 серпня, о четвертій годині ранку ми були на станції Лосєво, о десятій годині - на Південному вокзалі. А далі були важкі та довгі дороги війни переважно на Південний Захід.

- У чому саме полягала Ваша робота як зв’язківця?

- Нашим завданням було підтримувати зв’язок, виявляти пошкодження та відновлювати лінії зв’язку в будь-яких умовах. Пам’ятаю величезне Корсунь-Шевченківське поле бою, де у лютому 1944 року було оточено та розгромлено німецьке військо. Цвинтар  підбитих танків, гармат, машин… Залізна дорога зруйнована, йдемо пішки. У 1944 році було багато роботи. Командир взводу віддає наказ  вишикуватися, повідомляє складну обстановку та важливі завдання, які необхідно виконати. Потрібні добровольці, крок уперед роблять всі. На завдання йдемо по троє. Один чоловік та дві дівчини, у повній бойовій готовності, не завжди знаючи місце знаходження ворога. Назавжди запам’ятаю свій позивний «Я - бузок»!

- Як події розвивалися далі?

- Восени 1944 року відбувся з’їзд комсомольського активу фронту у розбитому та задимленому місті Арад, Угорщина. З 30 грудня 1944 року до 18 січня 1945 року війська 2-го Українського фронту оволоділи Пештом, а потім й правобережною Будою. У лютому столиця Угорщини була звільнена від фашистських загарбників.

У червні 1945 року військові ешелони з особовим складом 2-го Українського фронту поспішають на Далекий Схід, у Забайкалля, під командуванням маршала Родіона Яковича Малиновського. Після капітуляції фашистської Німеччини нашим військам довелося  виступити проти угрупувань збройних сил Японії. 19 серпня Квантунська армія Японії на чолі з генералом Ямадою капітулювала. Групу парламентарів від Радянської армії очолював полковник І.Т. Артеменко. І нарешті, демобілізація у кінці жовтня 1945 року.

- Що у Вас асоціюються з тими страшними часами?

- Нехай смуток мій з тих пір - квітки бузку, спів іволги, гуркіт та попіл війни, військовий марш у виконанні духового оркестру, але зараз, коли вивчаються складні системи хромосом та нанотехнології, я вірю, що розквітне наша Батьківщина, яка перемогла у Великій Вітчизняній війні!

Л. ЩЕРБАК.