Дітей без батьків не буває!

Існує вислів «діти - наше майбутнє». Ці слова завжди були актуальними. Але постійно змінюються умови для нашого майбутнього, для наших дітей. Важко зрозуміти, у який же бік ці зміни повертаються?

Важливою темою є майбутнє тих дітей, у котрих майже немає шансів на нормальне навчання, нормальний розвиток, врешті-решт, на нормальне життя. Безбатченки. Так називають тих, кого покинули найрідніші люди. Страшно й те, що їх, слідом за батьками, кидає у прірву і наш соціум. Ось, наприклад, ще із минулого року дитячі будинки та інтернати в Україні збираються ліквідувати як клас. До 2020-го року всі вихованці цих закладів обов’язково знайдуть прийомні сім’ї, або ж їх повернуть біологічним батькам.  Уявімо тих  діток у руках їх горе-батьків ...

…Харківський міський будинок для неповнолітніх «Гармонія». Директор Трохименко Алла Олександрівна  привітна і доброзичлива,  відверто та щиро розповідає:

- Я з дитинства відчувала у собі любов до дітей. Це мій поклик. Коли  б мені запропонували  прожити все спочатку, я нічого б не змінила. Заклад наш  досить молодий, йому усього 13 років. Інтернатові допомагають такі компанії, як «Філіп Морріс». Духовно заклад підтримують студенти ХНПУ ім. Г. Сковороди, ХНУ внутрішніх справ, Національної академії державного управління при Президентові України. Намагаємося, щоб у цих стінах панували тепло та ласка.  Діти наші відкриті до спілкування, щирі та активні. Кожен по-своєму  цікавий та особливий.

…Маленький Сашко з великою зацікавленістю відповідає на мої питання. Він мріє стати пожежником і зовсім не боїться вогню. Артур, якому вже чотирнадцять років, розповів мені, що вони зі своїми вихователями їздили до Полтави, до аквапарку, до дельфінарію. Діти люблять відпочивати у парку імені Горького, насолоджуватися природою у лісопарку… Оксана, що вже закінчила школу, із превеликим захопленням займається танцями. Нещодавно вона виграла  Кубок світу з бальних танців. Є дітки, що  мріють стати кухарями, водіями, пожежниками. Зрозуміло, що це дитячі мрії, поки що нічим не виправдані. Але ці діти прагнуть бути кращими, отримати більше знань, знати ширше цей світ. Кожен хоче внести у суспільство більше користі.

Дітям важко розуміти те, що у їхньому житті відсутні найрідніші люди. Маленький Арсеній був дуже радий, коли до нього завітала бабуся. Вже майже дорослий та самостійний Антон щиро хвалився викладачам, що скоро до нього приїдуть прийомні батьки. Красуня Олеся посміхнулася мені при нашій першій зустрічі, сподіваючись, що я прийшла за нею. Кожному з цих дітей хочеться почути заповітне «Донечко моя, збирайся!», «Сину мій, ми їдемо додому!». Але, на жаль, не кожному з дітей пощастить…

Дитині важко усвідомити, що тепер, після усиновлення,  в його житті зміниться все, і не зрозуміло у який бік. Цього дня  я познайомилася із сім’єю Струкових, що прийшли за вісімнадцятирічним Андрієм, оскільки він не повернувся зі школи. Ніхто з друзів та викладачів не знали, де він і чому він прийшов. Отож,  «нові» батьки так і не познайомилися у цей день….

Л. ГОРДЄЙЧУК, третьокурсниця.

Читайте, будь ласка, закінчення  у наступному номері.