Неділя, листопада 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Ювіляри!

Усе життя - улюблена справа!


ВІД РЕДАКЦІЇ. Валентина Іларіонівна АСТАХОВА  відзначає черговий день народження. Цього квітня року Великої Перемоги він співпадає з ювілеєм… Якщо бажаєте познайомитися із щасливою Людиною - знайомтеся із Валентиною Іларіонівною! Вона все життя займається улюбленою справою. І вважає це за ЩАСТЯ. Видатна жінка, Почесний громадянин міста Харкова, творець Народної української академії.
…Нагород, звань, заслуг у Валентини Іларіонівни дуже багато: Заслужений працівник освіти України, Відмінник освіти України, академік Академії наук Вищої школи України, Почесний доктор Академії педагогічних наук України, звання «Особистість року» (за заслуги у розвитку соціального прогресу, збагачення загальнолюдських цінностей); кавалер 2-х орденів княгині Ольги, знак Асоціації навчальних закладів України недержавної форми власності «За духовне відродження нації», медаль Пушкіна Церковний орден і Грамота Священного синоду Української православної церкви у пам'ять про вшанування 1020-річчя Хрещення Русі, Почесна грамота Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом», знак «Ушинський К. Д.» Академії педагогічних наук України, Почесний знак Харківської обласної ради «Слобожанська слава», Почесна грамота Харківської обласної державної адміністрації … Список вражаючий. Та є у неї найдорожча медаль, яку їй вручили ветерани війни в Афганістані. Це не державна, а громадська нагорода. Її вручили нашій героїні, коли відзначали 20-річчя виводу військ з Афганістану. Багато дітей «афганців» вчилися в НУА, тому заклад запросив їх до себе на свято.

Після виступу Валентини Іларіонівни, колишні солдати вручили їй медаль «За громадянську мужність».


- Я медалі не ношу, я сором’язлива у цьому плані, але таку нагороду шаную найбільше, і вона  у мене на найвиднішому місці, - коментує Валентина Іларіонівна.  
…Ювілей кожен відчуває  по-своєму - як новий етап у житті, чи то етап мудрості, чи то досвіду, чи то аналізу зробленого… « Зараз важкий час, але тим не менше я працюю, не розглядаю себе як баласт, який доживає свій вік. Поки працюю,  поки затребувана, - коментує Валентина Іларіонівна. - Адже головне у житті - бути затребуваним, бути потрібним людям, а свою потрібність я відчуваю».
…На «відмінно» закінчила історичний факультет Харківського  університету, захистила кандидатську, докторську дисертації. Стала викладати на історичному факультеті. А пізніше за її ініціативи з’явилась Народна українська академія (НУА) - перший в Україні навчально-науковий комплекс безперервної освіти, який очолила в 1991 році. Зараз Валентина Іларіонівна - радник ректора НУА. У її житті важливу роль  формування особистості відіграли дорогі їй люди, яких вона ні на секунду не забуває. Учителі в школі,  викладачі в університеті, і коханий чоловік…


- Мій характер сформувався під впливом батьків. Сім’я патріотична, у якій цінувалась чистота у широкому сенсі: чистота у стосунках з  людьми, до життя… Батьки сформували мій первинний характер. А далі були вчителі у школі, на історичному факультеті, і сам університет у цілому, - поринула в минуле Валентина Іларіонівна. - У житті я була дуже громадською, активною. Я завжди мріяла бути тільки учителем-істориком… І стала… Мої шкільні вчителі сформували ставлення до професії та до роботи. Це і вчитель географії у 5-8 класах Юлія Леонтіївна Бойко. Це  і завуч школи Юхим Абрамович Фельдман, він дуже любив дітей. Бути завжди у центрі подій, серед людей - це у мене від нього. Потім УНІВЕРСИТЕТ,  де були великі ВЧИТЕЛІ. Декан Антон Григорович Слюсарський - еталон доброти, піклування про студентів. На істфаці було багато блискучих викладачів. Володимир Олександрович Гольденберг так читав лекції, немов казки. Він завжди віддавав себе аудиторії, цьому варто було у нього повчитися.


…Але найбільшу роль у житті Валентини Іларіонівни відіграв Астахов Віктор Іванович, викладач, душа історичного факультету, талановитий науковець проректор університету… Це окрема тема розповіді і ми обіцяємо до неї повернутися…
Все було у неї в  житті -  важкі,  і щасливі моменти. А рятує від проблем її улюблена робота, яку власниця виконує старанно. Праця - сенс життя. Не було випадків, коли Валентині Іларіонівні доводилося виконувати роботу, яка їй не по душі. Вона завжди працювала над тим, що подобається, дає енергію, життєствердження. Вона мріяла бути вчителем, вона стала ним. Мріяла бути істориком - стала ним. Мріяла бути класним керівником - стала ним. А потім здійснила свою мрію і стала викладачем в університеті. Зараз Валентина Іларіонівна вже не читає лекції, від цього і засмучується. Робота її лікує і рятує, а особливо улюблена робота. Ось на її  столі - лежить зроблений звіт про наукову діяльність. А коли наступають радісні моменти, то найважливіше, щоб поряд з Валентиною Іларіонівною були близькі люди, з якими цю радість можна розділити.


Здоров’я Вам,  Валентино Іларіонівно!  У  Каразінському університеті Вами пишаються. Вас люблять! З роси і води Вам!


О. БОБРИК.