Понеділок, червня 26, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Круглий стіл

Суспільна місія класичного університету

ВІД РЕДАКЦІЇ. «Суспільна місія класичного університету: історія, сучасність, перспективи» - під такою назвою відбувся круглий стіл, організаторами якого виступили  п’ять факультетів - юридичний, історичний, філософський, соціологічний та факультет психології. У рамках круглого столу були обговорені актуальні питання розвитку університету та визначено перспективи співпраці з метою реалізації академічної та суспільної місії класичного університету. Відбулася презентація концепції проекту «Університет -  центр формування культури міста», (автор - директор консультаційного центру юридичного факультету  доц. Ю. С. Єпіфанова).

Доц. Ю. С. ЄПІФАНОВА, директор консультаційного центру юридичного факультету, заступник голови оргкомітету круглого столу :
"Ідея круглого столу виникла у зв’язку з участю університету в українсько-польському проекті «Інноваційний університет та лідерство», у рамках якого  ХНУ імені В. Н. Каразіна долучився до розробки і реалізації свого власного регіонального проекту «Університет - центр формування культури міста». Так і виникла ідея створити міжфакультетський круглий стіл, із залученням факультетів університету, задля повного й об’єктивного висвітлення ролі університету. Основна ідея спрямована на висвітлення суспільної  місії класичного університету на прикладі нашого університету".
Проф. Т.Є. КАГАНОВСЬКА,  декан юридичного факультету, Заслужений юрист України, голова оргкомітету круглого столу:
"До відомих класичних університетів України належить Харківський національний університет  імені В. Н. Каразіна - самоврядний (автономний) дослідницький національний університет у м. Харкові, заснований у листопаді 1804 р. з ініціативи видатного просвітителя Василя Назаровича Каразіна. Другий за віком (після Львівського університету) університет сучасної України. Із початку ХІХ століття Університет робить важливий внесок у розвиток освіти і науки на теренах Східної Європи і відіграє провідну роль у становленні модерної української культури, перетворенні Харкова на провідний інтелектуальний, промисловий і культурний центр. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині ХІХ ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. Серед професорів за перших десятиліть діяльності університету переважали іноземці, головним чином німці; найвизначніші з них - філософ Й.Б. Шад (був першим деканом факультету морально-політичних наук, пізніше і нині - юридичний) та історик Д. X. Роммель. 
Університет був піонером у становленні багатьох пріоритетних напрямів науки, підготував десятки тисяч висококваліфікованих фахівців. Потужний науково-педагогічний потенціал, розвинена матеріальна база, широта і різноманітність напрямів підготовки фахівців визначають роль Університету як одного з лідерів національної системи освіти і науки. За всіх часів Університет відстоював високі цінності свободи наукового мислення і творчого педагогічного пошуку, толерантності, людяності та відкритості.
Сьогодні університет налічує 20 факультетів, навчання на яких охоплює весь спектр сучасної класичної університетської освіти, та є одним із найбільших наукових центрів України. У ньому представлені практично всі напрямки сучасної фундаментальної науки.
У світі ж історично сформувалася та є визнаною практика здобуття юридичної освіти в класичних університетах. В Україні лише декілька навчальних закладів здатні підготувати «універсального» юриста (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна серед них!), який потенційно здатний реалізувати себе в будь-якій професійній сфері - судочинства, адвокатури, прокуратури, нотаріату, юридичного консультування тощо, завершивши навчання на одному (юридичному) факультеті. На противагу цьому, більшість ВНЗ України та їх факультети (інститути, відділення) є вузько спеціалізованими. 
Комерціалізація освіти та можливість одержання прибутків (надприбутків) від надання освітніх послуг у правничій галузі призвела до масового відкриття юридичних факультетів (відділень, інститутів) у ВНЗ, які не є класичними університетами і не мають юридичного спрямування. 
Згідно з результатами досліджень стану юридичної освіти та науки в Україні, що проводилося у 2009-2010 рр. Національним університетом «Києво-Могилянська академія» спільно з Організацією безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) в Україні встановлено факт існування юридичних факультетів, наприклад, в Інституті землевпорядкування та інформаційних технологій при Національному авіаційному університеті, у Національному університеті кораблебудування ім. адмірала Макарова, Національному університеті біоресурсів і природокористування України, Національному транспортному університеті, Київській державній академії водного транспорту ім. Гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного та ін. Варто зазначити, що ліцензований обсяг набору студентів, що вивчають право у класичних університетах і ВНЗ правничого профілю, складає лише 40%, тоді як 60% навчальних місць припадають на ВНЗ правоохоронного та іншого фахового спрямування. Без сумніву, це провокує сумніви щодо дотримання умов акредитації цих факультетів, проте ще більше дивує той факт, що держава фінансово підтримує такі юридичні факультети, виділяючи їм, навіть, місця державного замовлення, хоча варто з’ясувати, чи можуть студенти таких навчальних закладів конкурувати зі студентами класичних університетів і ВНЗ правничого скерування, особливо, коли йдеться про конкурси наукових робіт, судові дебати, ефективність роботи правничих клінік і т.д. І лише класичний університет здатний сьогодні відновити поняття «університет», долучитися до радикальних змін як на державному рівні, так і на рівні науково-методичного забезпечення навчального процесу, сприяти тісному взаємозв’язку науки, освіти і юридичної практики, інтеграції, юридичної освіти України в європейський і світовий освітній простір. А запорукою якісної підготовки майбутнього фахівця є створення саме у класичному ВНЗ умов для всебічного розвитку особистості студента як суб’єкта професійної діяльності. Правознавець, який здобуває освіту в класичному університеті,отримує не лише теоретичні знання, а й вчиться практично підходити до вирішення проблем усіх галузей права.
Як свідчить практика, фахівець-правознавець, який здобув освіту саме в класичному університеті, передовсім здатен вирішувати проблеми і завдання соціальної діяльності, а саме: давати оцінку сучасних процесів та проблем у суспільно-політичному житті держави з точки зору історичних подій та її геополітичного становища;поважно ставитися до різних культур, релігій і прав; формувати стійкий світогляд правильного сприйняття сучасних проблем розвитку суспільства, людського буття, правової культури;формувати правову і політичну свідомість та правову культуру, а також політичну і правову активність, творчу ініціативу при вирішенні сучасних проблем;формувати національне розуміння державності, свідомого дотримання прав, свободи та обов’язків людини - громадянина незалежної самостійної України;підвищувати загальномовний рівень у сфері ділового спілкування в колективі; вести здоровий спосіб життя тощо.
Отже, свобода викладання та навчання (вибір методів навчання викладачами і дисциплін студентами), тісний зв’язок між викладачем та студентом, сприяння науковій творчості обох сторін, що формується на ґрунті самоврядування ще з часів заснування першого класичного університету в Німеччині на початку XIX ст. Гумбольдтом - принципи, які стали певною мірою академічною традицією, що не втратила актуальності й у наш час".
Проф. Н.П.КРЕЙДУН, декан факультету психології:
"Психологи вважають, що людина протягом свого життя постійно формується як особистість. Класичний університет є тією установою, де створено всі умови для формування професіонала, що володіє арсеналом необхідних умінь для успішного вирішення задач, який є особистістю, спроможною до вибору стратегії своєї поведінки, яку можна визначити як моральну. Це та сама інтелігентність, на якій наголошено під час відкриття нашого засідання.
Мені здається, що сучасний студент-випускник класичного університету тільки тоді буде успішним, коли у нього буде сформовано готовність чи відкритість до змін. Що я маю на увазі? Я випускниця нашого університету, і буду все своє життя йому вірна за те, що він навчив мене вчитися, не зупинятися, шукати. Зараз всі студенти можуть здійснювати вибір навчальних дисциплін за власним бажанням, тобто є можливість задовольняти свої пізнавальні потреби, розширювати світоглядні горизонти. Це те, що є можливим у нашому університеті.
При поширенні дистанційного навчання ми все ж таки не зменшуємо ролі викладача ВНЗ у навчально-виховному процесі. Ми провели невелике опитування серед студентів, у якому просили їх дати визначення поняття «сучасний викладач ВНЗ». Наші студенти вважають, що сучасний викладач - це той, хто цінує особистість студента і разом із ним оволодіває професійними висотами. У класичному університеті цінується сумісна діяльність: зростаємо ми, зростають наші студенти".
Проф. І. В. КАРПЕНКО, декан філософського факультету: "Від нашого факультету було представлено шість цікавих та актуальних доповідей. Пропоную звернути увагу на роботу доцентів, кандидатів філософських наук О. М. ПЕРЕПЕЛИЦІ та М. Є. ШИЛЬМАНА:  "Держава і Університет: послуга за послугу?":
-Сучасний стан ліберальної держави і капіталістичної економіки пророкує Університету неоднозначну перспективу. З одного боку, є спокуса подальшої емансипації - тобто формально «повної автономії», виходу з-під опіки держави. З іншого - комерціалізація в умовах вільного ринку. Що перше, що друге загрожує зовнішній і внутрішній організації університету (в термінах К. Гумбольдта). Оскільки сучасна держава вже не має класичного образу, Університет втрачає свого традиційного патрона, залишаючись тим самим без звичної зовнішньої організації, а тиск ринкових відносин примушує зсередини вирішувати, перш за все, питання фінансової ефективності в умовах конкуренції, а не стимулювати невимушену спільну наукову діяльність.
Тому такий стан речей робить актуальним питання ідеї та місії Університету, на яке доводиться відповідати, відштовхуючись не від класичних, а від сьогоднішніх реалій. Досвід західного університету показує, що опинившись без зовнішньої турботи з боку держави і, перетворюючись зсередини значною мірою в адміністративно-бюрократичне підприємство, націлене на відмінну від наукового пошуку «досконалість», Університет, тим не менш, має підтримку з боку громадянського суспільства. Останнє, будучи продуктом Університету, просякнуте його ідеєю, а тому здатне служити для нього новою основою і, звертаючи до нього свої запити, брати участь у діалозі щодо його місії. 
Досвід вітчизняного Університету показує, що він знаходиться у специфічних відносинах з державою, які можливо охарактеризувати, як відносини взаємних послуг. При цьому головна послуга, якою обмінюються держава і Університет - це ситуативне і ухильне засвідчення їхнього існування і необхідності бути. Університет помітно переходить зі сфери науки і культурного виробництва у сферу послуг і соціальної політики. І відбувається це на тлі того громадянського суспільства, яке ще тільки зароджується. При цьому нестійка, мінлива влада служить причиною постійних змін культурного та інтелектуального ландшафту; ця мінливість не дає Університету ні втримати, ні знайти свого місця.
Опиняючись в такому «становищі без підстав», Університет - щоб зберігати вірність традиціям, устрою і духу класичного університету - вже не може розраховувати на державне управління, яке все більш стурбоване не пізнавальними процедурами і причинами явищ, а управлінням ефектами і контролем наслідків. Він поки що, ще не може розраховувати і на громадянське суспільство, проте воно йому життєво необхідно. Тому для того, щоб продовжити своє існування як Університет за сутністю, а не за назвою, необхідно повторити «подвиг барона Мюнхгаузена». Тобто самотужки створювати громадянське суспільство, не сподіваючись лише на доручення влади і не віддаючись цілком кон'юнктурі ринку. Тоді це громадянське суспільство, якому буде дійсно потрібен Університет, стане для нього новою основою.
Класичний університет сьогодні - це не просто складна науково-педагогічна структура. Це ультраскладний соціальний організм, що знаходиться в незвичній для нього соціальній ситуації, в умовах, які цілком можна називати «не дружніми».
Доц. О. С.  МУРАДЯН, виконуюча обов’язки декана соціологічного факультету :
-Соціологам, як і історикам, добре відомо одне з найважливіших відмітних якостей класичних університетів. Мова йде про спосіб подолання труднощів, проблем, або, як модно сьогодні казати, «викликів». Спосіб досить простий: поки різні освітні, громадські та політичні інституції слідують «навздогін» за проблемою, намагаючись відшукати рішення методом проб і помилок, класичний університет сам переглядає перелік актуальних проблем, формує «порядок денний». Фактично класичні університети в кризові періоди не обмежуються пошуком виходу з кризи як такої, а задають тон і напрямок подальшого наукового, громадського, цивільного і політичного розвитку.
Мета - не просто «вибратися з ями», а мінімізувати ймовірність потрапляння в аналогічні ями в майбутньому.
Власне, в глобальному сенсі саме реалізація цієї мети, масштабної, що вимагає фундаментальних зусиль, багато соціологів  вбачають основну місію класичного університету. При цьому вказують, що дана місія має подвійний характер. Адже з одного боку, класичний університет, формуючи і «впроваджуючи» новий порядок денний, нову соціальну актуальність і проблематику, виступає в якості революційного авангарду. А з іншого боку, саме класичний університет виконує функції зберігання та актуалізації традицій, не тільки наукового, а й освітнього, соціального фундаменту, який дозволяє розвивати і модернізувати суспільство, а не починати болісний процес побудови «з нуля».
Для соціологів класичний університет сьогодні - це, якщо хочете, такий же центр соціального тяжіння в кризові періоди, центр соціального упорядкування, як сонце для космічного простору. Головне, що класичні університети не можна вважати феноменом, чия сутність вичерпується науково-педагогічною та дослідницькою діяльністю. Я б сказала, що місія класичного університету сьогодні - бути експертним центром, але не в якості колективу сторонніх спостерігачів, холодних професіоналів, а в якості лідерів соціальних перетворень. Лідерів, які спираються на весь масив суспільної культури, науки та освіти. Мені здається, що пафос і претензійність будуть тут зайвими, проте в той же час заперечувати певну унікальність університетської місії було б абсолютно неправильно. Власне, якщо позбавити класичні університети цієї унікальної місії - місії «небайдужого», соціально відповідального експерта - то вони просто не будуть нікому потрібні».
Є. С. РАЧКОВ, аспірант кафедри історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету (науковий керівник - проф. С. І. Посохов):

-Специфічною рисою університетської культури в Україні є різноманітність та еклектичність її символіки. Сьогодні, в добу посткласичного (масового) університету, ця обставина є особливо важливою. Знаходячись в умовах безкомпромісної конкурентної боротьби, університети прагнуть зміцнити власний імідж, використовуючи для цього перш за все можливості брендингу. З кожним роком університети витрачають все більше зусиль на популяризацію університетської освіти, збільшують кількість та різноманітність рекламної інформації, диверсифікують шляхи її поширення. Класичні університети України ведуть цілеспрямовану та планомірну політику брендингу. Особливе місце в цьому процесі займають університетські символи та емблеми, які, з одного боку, визначають та окреслюють можливі напрями брендингу, а з іншого - змінюються під його дією. Існують різні визначення слова «брендинг». Найбільш повним є розуміння брендингу як процесу формування іміджу бренду протягом тривалого періоду через створення цінності, емоційної або раціональної «обіцянки», що робить його більш привабливим для кінцевого споживача. Необхідним інструментом та водночас змістовним наповненням брендингу є власне бренд. Бренд як товарний знак, що символізує комплекс інформації про компанію, продукт або послугу має складну та розгалужену структуру. Зокрема, він включає в себе сам товар або послугу з усіма характеристиками (ім’ям, логотипом, дизайном та іншими вербальними або аудіовізуальними символами, зареєстрованими належним чином), інформацію про переваги та вигоди продукту, про споживача тощо. Важливою складовою бренда класичних університетів України є їх символи та емблеми, які грають важливу роль в процесі самопрезентації та водночас сприяють консолідації університетської спільноти. Загалом, можна виділити кілька напрямків брендингу, пов’язаних з університетською символікою. Насамперед, це модернізація існуючих та розроблення нових, дещо змінених та осучаснених символів та емблем. Процес становлення та еволюції т.зв. «нової» символіки класичних університетів розпочався зі здобуттям України незалежності та триває до сьогодні. Цей процес характеризується суперечливими тенденціями.
Протягом 1990-х – 2000-х рр. нові університетські символи та емблеми, як правило, з'являлися спорадично та безсистемно, здебільшого за ініціативою окремих керівників університетських підрозділів. Прикладом цього є різноманітність факультетської символіки, коли деякі факультети формально мають по кілька емблем одночасно. Тому недивно, що в більшості класичних університетів України відсутня єдина (в семантичному плані) система корпоративних символів та емблем (виключення становлять ЛНУ імені Івана Франка та ДонНУ). Одночасно у розвитку університетської символіки протягом 1990-х - 2000-х рр. відбувалися і цілком керовані та осмислені процеси. В більшості класичних університетів була оновлена загальноуніверситетська емблема. Загалом, можна казати про своєрідну моду на створення гербів та квазігеральдичних емблем університетів та їх структурних підрозділів, яка розпочалася з середини 1990-х рр. та триває до сьогодні. Оновлення університетської символіки, як правило, було пов’язане з ювілеями та річницями університетів, зміною їх офіційного статусу або іншими подіями (наприклад, виготовленням штандартів або оновленням офіційного сайту). Одним з перших був створений герб КНУ імені Тараса Шевченка (1994 р.), згодом був затверджений герб ЛНУ імені Івана Франка (1999 р.), ХНУ імені В. Н. Каразіна (2004 р.) та інших університетів.
Визначальний виплив на трансформацію офіційної символіки університетів мало надання їм указами Президента України статусу національного та присвоєння імені засновника або видатної особистості, життєвий або творчий шлях якої був пов'язаний з навчальним закладом. Важливою тенденцією брендингу класичних університетів України є заміна, а іноді ситуативна підміна, офіційної загальноуніверситетської емблеми її спрощеною та стилізованою копією або логотипом, який має характер товарного знаку та відповідає затребуваному ринком образу навчального закладу. Яскравим прикладом цього є використання у спрощеному варіанті герба ХНУ імені В. Н. Каразіна (спрощене зображення містить лише літеру «У» без гербового щита та девізної стрічки, обрамлену золотим вінком з лаврового та дубового гілля) або ЛНУ імені Івана Франка (лише зображення лева на гербовому щиті, що тримає у лапі підсвічник, без декоративного картуша, девізної стрічки та Державного герба України).
Іншим аспектом брендингу класичних університетів є розширення спектру промо-матеріалів з університетської символікою. За характером носія зображення (формою втілення) їх можна умовно поділити на кілька груп: канцелярські вироби (ручки, олівці, записники тощо); одяг (футболки, шарфи тощо) та сумки; інші промо-матеріали (буклети, календарі, чашки, магніти, прапорці тощо). Університетські промо-матеріали характеризуються строгістю та мінімалізмом, їх завданням є створення простого та пам’яткого образу навчального закладу. Найчастіше вони використовуються під час урочистих заходів: днів університету, випускника або відкритих дверей; церемоній випуску студентів та ювілеїв. Особливе значення промо-матеріали отримують саме під час т.зв. «обрядів переходу». Ще одним напрямком брендингу класичних університетів є використання їх символіки як об’єкта інтелектуальної власності. Часто використання корпоративних символів та емблем регламентується певними правилами та вимогами, які віддалено нагадують положення «брендбуку». Відсутність останнього компенсується прагненнями університетів та їх факультетів бути пізнаваними на ринку, а отже дотримуватися корпоративного стилю та загальновживаних університетських символів та емблем.
Таким чином, наприкінці ХХ -  на початку ХХІ ст. класичні університети України постали перед необхідністю конструювання нових форм корпоративної символіки. Процес становлення та еволюції т.зв. «нової» корпоративної символіки характеризується суперечливими тенденціями та триває до сьогодні.


Матеріали збирали Л. ТИМАРСЬКА, О. ЯКОВЧЕНКО, А. КОЗЛОВА, А. ОРЛОВА, А. СПАСІБКО, наші кор.