Вівторок, березня 19, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Вічна тема

Самотність

І ось знову біля студентського профкому висить оголошення: «Готуємося до Нового року відвідати дитячий будинок, зносимо подарунки малечі, які зростають без тата і мами». Я відразу пригадала, як у шкільні роки ми із друзями відвідували Білопільський дитячий будинок-інтернат що на Сумщині. Як збирали іграшки, купували подарунки, солодощі, готували святкові концерти. У тому інтернаті мешкають понад 200 діток-сиріт або з неповних сімей…

Моя рідна бабуся, Валентина Володимирівна, виростила шестеро дітей. Сьогодні вона мешкає разом із великою родиною: дочкою (моєю мамою), зятем та онуками. Я пригадую: повертаюсь після благодійних відвідин інтернату для людей похилого віку, які влаштувала моя школа, обнімаю її, розповідаю про чужих дідусів і бабусь.  Запитую, що вона думає про такі місця? Я ніколи не забуду, як моя рідненька здригнулася і відповіла, що їй, слава Богу, пощастило жити із родиною…

САМОТНІСТЬ… Вічна тема.  Академічний тлумачний словник української мови пояснює, що самотній - це той, хто не має сім’ї, рідних, близьких. Але словник не пояснює, що самотньою може бути і не одинока людина… Коли я зацікавилася цією темою, почала збирати інформацію про одиноких людей, то потонула у «морі» людського страждання. Хочеться зупинитися на дітях і літніх людях. Ми всі були малими, а старість ще нікому не вдалося обманути.

На заслуженому відпочинку в незаслужених умовах

ЩОБ ВИ ЗНАЛИ. На разі в Харківській області 16 інтернатів для пенсіонерів та інвалідів. І жодне місце в них ніколи не буває вільним. Сьогодні в українському суспільстві діє принцип двох п’ятірок: кожен п’ятий українець -  похилого віку, кожна п’ята літня людина - самотня.

Населяють такі інтернати для людей похилого віку старенькі з непростими долями і жоден із тих, з ким довелося спілкуватися, не думав і не гадав доживати віку не з близькими людьми, а в стінах такого закладу. І прийти сюди можна різними дорогами, навіть при живих родичах. Наприклад, Варвару Іванівну до такого закладу запроторили рідні діти. А Федір Львович сам вирішив звільнити свою квартиру для улюблених онуків. А ті, замість вдячності, забувають відвідувати старенького… Ясна річ, що для одинокої людини такий вихід, хоч і не парадний, може стати єдиним можливим. Як правило, такі заклади розташовані у невеликих містах та містечках. Вони неначе «острови невезіння»: до них важко дістатися волонтерам, а суспільству часто байдуже, якими болями живе там людина. У «12 стільцях» ще Ільф і Петров доторкнулися до цієї проблеми, та вона не поділася нікуди і донині…

ЩОБ ВИ ЗНАЛИ. За даними найбільшої компанії з маркетингових та соціальних досліджень України GfK  Ukraine  найщасливішою в Україні є молодь у віці 15-19 років (65% та 76% відповідно). А от з людьми старшого віку ситуація, на жаль, полярна. Лише третина українців, яким за 60, задоволені своїм життям. А ось в ЄС з віком люди почуваються все щасливішими…

Я зацікавилася, чому ж так? Мені не довелося бувати в Європі, але Інтернет дав відповідь на запитання: європейський досвід може стати для нас гарним прикладом. Адже ми так поспішаємо у Європу. Середньостатистичний європеєць, виходячи на пенсію, як правило, почувається щасливим: він виплатив усі кредити, накопичив капітал, має досить дороге житло, майно, щоб розслабитися і насолоджуватися осінню життя. А що на старість мають українці? Мізерну пенсію та часто велику самотність.

Говорити на цю тему можна безкінечно… Але звернімося тепер до молодшого покоління.

«Коли квіти життя» ростуть як бур’ян

ЩОБ ВИ ЗНАЛИ. Станом на 1 квітня 2013 р .в Україні  зареєстровано 92988 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Їх кількість складає понад 1% від усіх українських дітей. 74% з них є соціальними сиротами.

Ви коли-небудь дивилися в очі самотній дитині?  А я дивилася. Ті, кого я бачила, вразили мене на все життя. Вони горнуться до кожного, хто проявить до них хоча б трішечки уваги. Вони заглядають вам у вічі, вони намагаються поспілкуватися і стати з вами друзями, сподобатися… Другокласниця Маша із Білопілля, наприклад, відразу ж почала розповідати мені про гербарій, який вона збирає. Поскаржилася на хлопчика, який її образив. Тримала мене весь час за руку, немов боячись втратити. Її радувала навіть крихітка дорослої уваги.

Ось така «вічна» тема-проблема. Її вирішення залежить від кожного з нас.

Ольга ЯКОВЧЕНКО, ЛЖ-32, творча майстерня викладача О.О.НЕРУХ.