Вівторок, березня 19, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Члени Наглядової Ради

Постійний контакт з університетом


ВІД РЕДАКЦІЇ: ВІДКРИВАЄМО НОВУ РУБРИКУ. На урочистому засіданні Вченої ради, що відбулося у листопаді минулого року, громадськості презентували новий склад Наглядової Ради Каразінського університету. На численні прохання починаємо знайомити Вас із нашими шанованими членами ради. До її списку увійшов Володимир Петрович СЕМИНОЖЕНКО - громадський і політичний діяч, талановитий та успішний науковець. Він - голова Асоціації випускників  Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, у 1972 році екстерном та з відзнакою закінчив фізико-технічний факультет.

Володимир Петрович - доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки та Міжнародної премії в галузі ядерної фізики. Обіймає посаду генерального директора ДНУ «НТК „Інститут монокристалів“ НАН України», голова Північно-східного наукового центру НАН України, народний депутат України 2-го і 3-го скликань. Голова Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (29 квітня 2011 - 11 червня 2014). Володимир Петрович має і творчі нахили. Він - член Національної спілки художників України, Національної спілки фотохудожників України, почесний дійсний член Академії мистецтв України.

- Володимире Петровичу, Вас можна з упевненістю назвати університетською людиною, адже Ви пов’язані з альма матер не лише роками студентства, а й громадською та науковою діяльністю. Що для Вас означає членство у Наглядовій Раді університету?

- Членство в Наглядовій Раді - це постійний контакт з університетом. Хоча цей контакт, цей зв'язок не переривався для мене з часу закінчення вузу. Я завжди жив життям Університету, його проблемами и перспективами. І це не залежало і не залежить від місця проживання або займаної посади,  будучи народним депутатом, і Міністром науки і технологій, і очолюючи Північно-Східний науковий центр НАН і МОН України - я завжди «на зв'язку» з альма матер. Це стосується і відкриття нових спеціальностей, і вирішення питання про надання Університету статусу національного.  Крім того, мені випала честь очолювати Асоціацію випускників і друзів університету.

Я дуже ціную цей зв'язок з Університетом, тому що розглядаю його як своєрідний інтелектуальний камертон, який сформувався на унікальному перетині культур і багато в чому завдяки цьому став основою освітнього, наукового, культурного, промислового розвитку не тільки Харківського регіону, а й усієї України. Упевнений, що кожен раз, замислюючись про майбутнє країни, будуючи плани і приймаючи стратегічні рішення, всім від кого це залежить, потрібно пам'ятати про ці витоки, повертатися до них і звірятися з ними.

- Що входить до кола Ваших обов’язків?

- Якщо говорити буквально, то, звичайно ж, мої функції викладені в Положенні про Наглядову Раду. Але реалії виходять далеко за межі сухих фраз офіційного документа.

Крім безпосередньої діяльності Університету, мені далеко не байдуже як розвивається, наприклад, «ЛандауЦентр», який розвиває наукові здібності дітей, і того, як здійснюється науково-дослідна діяльність у вузі, як представлений університет на міжнародному рівні, як вчені університету проводять роботу з талановитими школярами. Спілкуючись із ректором, професорсько-викладацьким складом, студентами та випускниками, мені завжди критично важливо звіряти свої дії з їхніми поглядами і оцінками. Адже те, яким ми зробимо наш Університет сьогодні, визначить напрямок розвитку країни на майбутнє.

- Що Ви, як член Наглядової Ради, плануєте зробити задля подальшого добробуту університету?

- Кожен член Наглядової Ради, якщо сформулювати коротко - це лобіст університету в своїй сфері діяльності. Тому головний свій внесок у розвиток Університету я бачу в лобіюванні його інтересів. І займаюся цим все своє життя. І роблю це з радістю. Наприклад, сьогодні я це роблю, і як Голова Ради директорів НТК «Інститут монокристалів», і як Голова ПСНЦ, і як член Президії НАН України.

Можна сказати, я лобіст не тільки Університету, а й національної науки і освіти в цілому. Адже всім зрозуміло (я дуже на це сподіваюся), що ні майбутнє України, ні тим більше її лідерство без провідної ролі науки і освіти неможливі. Правильно обрані пріоритети і поставлені цілі в перспективі виведуть Україну у світові лідери. Я в це вірю.

- У 2014 році ХНУ імені В. Н. Каразіна увійшов до топ-500 кращих ВНЗ світу. Які перспективи для нашого університету Ви вбачаєте?

- Наприклад, перспективу увійти в топ-300 кращих університетів світу в найближчі п'ять років і не зупинятися на цьому. Однак потрібно розуміти, що це залежить не тільки від Університету, але від державної політики у сфері науки і освіти, від розуміння стратегічного значення цих напрямків представниками влади. З останнім, наскільки я можу судити, зараз великі питання ...

- Що Вам дав університет, рідний фізико-технічний?

- Завдяки рідному факультету я став тим, ким є на даний момент. Він дав мені найщасливіші роки юності, унікальне відчуття студентського братерства, спілкування, романтики і творчості. Але головне, що він дав - природно-наукову освіту, логіку і спосіб мислення, які пов'язані тільки з досягненням конкретних результатів. Тому що у фізиці та математиці не можна напустити абстрактний «словесний туман», а потрібно надати чіткий, реальний результат, який визнає не лише твій співрозмовник, а і весь світ. Власне, для мене досі це самий вищий критерій результативності у всьому.

- Кого з викладачів Університету Ви можете назвати своїми вчителями, наставниками?

- З гордістю скажу, що належу до школи Льва Давидовича Ландау. Мені в житті дуже пощастило з вчителями. Моїм безпосереднім учителем був Віктор Григорович Бар'яхтар, учителем якого був Олександр Ілліч Ахієзер, який, у свою чергу, був учнем Ландау.

Без перебільшення скажу, ця школа - школа найвищих вимог в теоретичній, математичній фізиці. І я вдячний не тільки цій академічної школі, а й школі життя, пов'язаній із таким великими вченими. Головна формула, яку я для себе виніс - гарну роботу можна зробити тільки своїми руками, тобто своєю головою. Це було гаслом моїх вчителів. Вони не втомлювалися його повторювати раз за разом.

- Яку пораду Ви дали б собі-студентові/студентам взагалі?

- Став перед собою найбільш нездійсненне завдання, тільки тоді ти досягнеш успіху.

Розмовляла О. ЯКОВЧЕНКО.