Четвер, листопада 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Кого пам’ятаємо і любимо!

 

Перевозов Анатолій Дмитрович
(10 жовтня 1924 – 10 лютого 2015 рр.)

Пішла із життя мужня і сильна духом, добра і мудра людина Анатолій Дмитрович Перевозов. Доля подарувала йому неймовірно важке, але дуже плідне, багате на події життя. Він належав до того героїчного покоління, яке із шкільної лави пішло захищати Батьківщину, вистояло в жахливій і нелюдській війні, з честю виконало свій обов’язок  перед нами - нащадками. А.Д. Перевозов - ветеран Великої Вітчизняної війни. Він воював у складі легендарного Ленінградського фронту, неподалік від Кронштадта прийняв свій перший бій, отримав важке поранення. Дивом уцілів. Далі були шпиталі, нескінченні операції і тривале відновлення здоров'я.

Анатолій Дмитрович був яскравим представником плеяди справжніх героїв нашої Вітчизни, тих, хто виніс на своїх плечах тягар військових лихоліть, надлюдськими зусиллями яких було піднято з руїн велику країну. За це він був нагороджений Орденом Великої Вітчизняної війни ІІ степені, 8 медалями, знаком Міносвіти СРСР «За визначні досягнення в роботі». У нашому університеті А.Д. Перевозов пройшов шлях від студента історичного факультету до кандидата історичних наук, доцента, проректора. Для всіх його студентів він завжди був не просто висококваліфікованим викладачем, Вчителем з великої літери, але і надійною опорою в житті, прикладом чесного служіння вибраній справі, добрим і чуйним наставником, завжди готовим прийти на допомогу тим, хто її потребував. Скільком із нас він допоміг стати на ноги і бути затребуваним в цьому житті.

Свій багатий життєвий досвід Анатолій Дмитрович щедро, до кінця без залишку, передавав молодим, робив все, щоб жили і зміцнювалися найкращі традиції вітчизняної вищої школи - високий професіоналізм,  абсолютна принциповість і неймовірна самовіддача.

Який жаль, що в звичній суєті і вічній зайнятості, ми - його колеги і учні - не встигли сказати Анатолію Дмитровичу всіх слів подяки, висловити наше якнайглибше захоплення його особистістю, подякувати за все те, що він зробив заради країни, заради всіх нас.

Світла пам’ять про Анатолія Дмитровича назавжди залишиться в серцях всіх, кому пощастило знати цю чудову людину.

Н. СЕРЬОГІНА, Д. ЧОРНИЙ,  В. СЕМЕНЕНКО, Л.БОРТНИК,

О. ХОРОШЕВ, І.СВИРИДОВА,  Л.  ЛУБЕНСЬКА та ін. колеги й учні.