Вівторок, вересня 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Дороги рідних вулиць

 

З дорогами нашого життя

… Починається перелік найдорожчих доріг з рідної домівки. Тут на кожному кроці спогади дитинства та юності. Саме вулиця завжди відіграє ключову роль у збереженні пам’ятних миттєвостей. Я живу у невеличкому м. Чугуїв під Харковом. Моє містечко найперше відоме, як батьківщина видатного художника Іллі Юхимовича Рєпіна. Чугуїв не можна не любити за велич минулих віків. У серпні нинішнього 1944 виповнюється 170 років від дня народження нашого геніального земляка. І ми вже розповідали про цю подію. А я вам розповім про мою рідну вулицю, яка нагадує про буремні часи Великої Вітчизняної війни….

Моя рідна вулиця носить ім’я Героя Радянського Союзу Василя Якимовича Горішного. У часи Великої Вітчизняної, далекого 1942 р., Василь Якимович,  командир 13-ї мотострілкової дивізії, брав участь у обороні річки Сіверський Донець від фашистських загарбників. Тоді - кровопролитні бої, сьогодні - тиха і мирна вулиця імені генерал-майора Горішного. Пам'ять про видатну постать Героя увіковічено на меморіальній плиті, котра встановлено на іменній вулиці. Як би могла скластися  доля моєї рідної вулиці-дороги  і чи існувала б вона взагалі, якщо б Горішний і його дивізія відчайдушно не боролися за цю місцину? Скількох життів,  утрат коштувала ця оборона? Дякувати Богу і нашим героям, що небо вже над вулицею мого дитинства було синім і безхмарним.

…Місцевість вулиці надзвичайно живописна. Тут, як у віршах Володимира Сосюри, «… природа у сяєві й намисті подібна сонцю і весні». Від зелених пейзажів просто захоплює дух: неподалік розлогий сосновий ліс, у парку ростуть каштани, понад дорогою насаджені стрункі тополі. Будинків тут не багато, усі вони переважно п’ятиповерхові. Найчастіше у спогадах я повертаюся до рідної школи. Це триповерхова споруда, побудована так, що більшість її вікон виходять у двір з клумбами.  Особливо я люблю свою вулицю восени. У цей час тут панує незрівнянний спокій. Не раз, гуляючи вулицею у цю пору року, мене охоплювало натхнення. Але спокій перебивають місцеві машини. Ось проїхав автобус «Богдан», що обслуговує рейси на Харків і особливо запам’ятався мені з дитячих років. Цей жовтий-жовтий автомобіль ніби сонцем висвітив шляхи вулиці мого дитинства. Водій Андрія у синій сорочці, котрий неквапливо курить свою цигарку. Усе це віддалено нагадує підсвідому любов до кольорів Батьківщини - синій і жовтий. Тут усі рідні і близькі люди, починаючи з вищезгаданих водіїв, закінчуючи листоношами. Всі добре знають одне одного. Така атмосфера нагадує велику сім'ю. … Спочатку - це перші прогулянки з мамою і татом уздовж паркових алей. Трохи згодом - ігри на вулиці з сусідськими дітьми. Після цього - шкільні друзі, перше кохання. Тут і перші побачення, і романтичні прогулянки, і любовні написи на асфальті... Усе це тут, тільки тут.

…Дороги нашого життя тісно переплітаються з дорогами рідної вулиці. Наступна розповідь про геніального І. Ю Рєпіна.

Л. ЧОХА, студентка-заочного відділення журналістики.