П'ятниця, листопада 17, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Гуртожиток - наш дім!

Гуртожиток- наш дім!

Одна із кращих

 

 

…Сонце, яке світить у вікно на шостому поверсі кімнати №368, робить атмосферу в кімнаті ще теплішою...Цю кімнату два роки тому  студрада університетського гуртожитку №9 назвала однією з кращих, а комендант гуртожитку, Петро Миколайович Козленко, досі не змінює своєї думки. Тут живуть три студентки механіко-математичного факультету: дві  п’яткурсниці -  Катерина ДАШУТІНА, із Тростянця, і Юлія ТРОНЬКО, із с. Решетилівка, що на Полтавщині, і першокурсниця, яка тільки-но почала своє студентське життя, Вікторія ОРІХОВСЬКА.

…Кімната зустрічає мене посмішкою  Віки, вона починає розповідати про те, як потрапила і яким було перше враження від студентського життя: «Приїхала в Харкові на поселення, отримала масу емоцій: Харків - величезний і красивий , своєрідний і галасливий. Я сама з великого міста, але все одно не звикла до такої метушні і кількості різноманітних людей. Університет шокував ,  будівля настільки вразив , що я забула про страх проживання у гуртожитку. А гуртожиток мене порадував, я навіть зітхнула з полегшенням, умови для життя були гарні»

Вікторії, можна сказати, пощастило. Ремонт зробили незадовго до її заселення, тарганів вивели, а з дівчатами вона з самого початку знайшли спільну мову, завдяки схожим звичкам і поглядам. Вони навіть обов’язки не поділяють, все роблять разом. «Готуємо разом, прибираємо теж разом, все злагоджено і дружно, сусіди навіть не вірять, що у нас в кімнаті саме так. Зазвичай кожен сам за себе. Але ж разом простіше. І навіть такі буденні справи стають незвичайними»,- розповідає мені Віка. Навіть під час сесії дівчата не заважали один одному.  Кожен був занурений у навчання. Тільки їли разом і в цей же час якось спілкувалися. Хоча, якщо потрібно було щось, то обов'язково допомагали один одному.

Зазвичай у їх кімнаті збирається багато людей, бо вона відрізняється від інших своїм затишком, тут почуваєш себе, як вдома. А гуртожиток для кожної з дівчат став рідним. Цього червня Катя і Юля закінчують. А Віка  залишається у гуртожитку: « Про квартиру навіть не думаю, хотілося б до останнього в гуртожитку прожити. Мені тут подобається, багато чому  навчилася, познайомилася з масою людей, які готові допомогти і підтримати. Але дівчат, звісно, буде не вистачати..»- з сумним обличчям каже дівчина. Тут її життя насичене барвами, але вже є що згадати: вітання з Днем Народження, про який вона нічого не розповідала; святкування «Alma mater» всім факультетом на одному поверсі або посиденьки з гітарою і піснями на вихідних…

Коли я запитала , що ж негативного є у житті в гуртожитку. Дівчина, замислившись, відповіла: «Та, мабуть, нічого. Іноді тільки трапляються сусіди по блоку, любителі смітити і галасувати пізно вночі».

Значить, дійсно саме у гуртожитку проходять кращі студентські роки. І мені самій захотіілося оселитися в такій кімнаті або ж просто заглянути сюди ще раз на чашечку чаю…

Лілія СІДОРОВА, другокурсниця