Понеділок, листопада 20, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Розмова про Вічне

Розмова про Вічне

 

Навіщо займатися улюбленою справою?

 


Чи може людина працювати на тій роботі, яка зовсім їй не підходить? Та й навіщо? А чи досягне вона висот у житті? «Людина, яка працює не за покликанням, втрачає багато. Просто механічно виконувати завдання - це зовсім не жити своєю роботою. Ти знаєш, що це потрібно, це приносить користь, і тобі це цікаво, ти цим дихаєш», - вважає Д. Ф. ЛУПІШКО, співробітник НДІ астрономії при університеті. Прикметно, що я розповідатиму саме про астрономів, адже за словами директора НДІ астрономії проф. Ю.Г. ШКУРАТОВА, кожен з працівників прийшов сюди реалізовувати своє покликання.
Міцним фундаментом НДІ астрономії при університеті сьогодні є ентузіазм людей, які тут працюють, бо заробітною платою сюди нікого не заманиш. А щось же змушує людину вставати о шостій ранку, їхати на роботу, проводити там весь день і лише надвечір втомленим повертатися додому. Хтось підзаробляє, хтось економить, але основну роботу не кидають, бо приносить задоволення. «Практично ми платимо зі своєї кишені за свій інтерес. Це як в анекдоті. В одному НДІ поставили на вході касу, і вхід на роботу був платний. Оце і є покликання - готовність платити за те, щоб займатися тим, чим ти хочеш», - розповідає колишня співробітниця НДІ Л. В. СТАРУХІНА. Півроку тому вона пішла на пенсію.

Дмитро Федорович Лупішко підійшов до визначання самого поняття покликання фундаментально: вклав його в математичну формулу: «По-перше, для того, щоб було покликання, потрібно, щоб були до чогось здібності. Друга складова - інтерес або бажання робити те, що ти вмієш. Це необхідна складова покликання, на мій погляд. Але цього не достатньо. Ці дві складові, здібність та зацікавленість, можна об'єднати чимось на кшталт схильності. Та схильність може бути до чого завгодно, і до випивки, і до крадіжок. А покликання передбачає, звичайно ж, якусь позитивну діяльність, корисну для людей та суспільства. Перші два складники треба додавати, а на третій помножити».

Така відповідь, звісно, викликала багато питань. І вийшла у нас ціна бесіда про покликання.

- Дмитре Федоровичу, у всіх людей є покликання?

- Напевно, є воно у всіх, але його не всі знаходять. Мені здається, що кожен з нас унікальний і в чомусь кращий за всіх інших. Та за покликанням працює дуже мало людей. Працюють через необхідність. Треба жити, їсти, утримувати родину. Це дуже добре, коли людина працює за покликанням. Наприклад, я із задоволенням іду на роботу.

- Невже Вам подобається абсолютно все у Вашій роботі? Не хотілося б працювати в кращих умовах?

- Хочеться працювати в нормальних умовах. Тим паче, що ми їздимо за кордон і бачимо, як працюють наші колеги.

На цих словах пропоную тимчасово перервати нашу розмову і поставити кілька запитань директору НДІ, члену-кореспонденту Національної академії наук України проф. Ю.Г. ШКУРАТОВУ.

- Чи жива сьогодні наука в Україні?

- Її вже практично немає. Є кілька напрямків, де ще теплиться щось, де ми можемо, якщо і не бути конкурентоспроможними, то принаймні співпрацювати. Зараз ми зайняті обробкою американських даних спостережень. Ми їх обробляємо не так, як американці, адже у нас є нові дані, які суттєво уточнюють ідеологію певних місць на поверхні місяця, тобто ми краще розуміємо, що там відбувалося і як, - відповідає Юрій Григорович.

Зазначу, що на честь Юрія Григоровича Шкуратова рішенням Міжнародного астрономічного союзу було названо малу планету 12234, тож десь у темному небі вже горить його зірка. Як і безліч інших, названих на честь харківських астрономів: Д. Ф. Лупішка, І. М. Бєльської, Ф. П. Величка, В. Г. Шевченка і Ю. М. Круглого. Харківська астероїдна група - єдина в світі, на честь якої названий астероїд ХарАстерТімМи не відкриваємо астероїди.

Державні премії, медалі та грамоти в Україні, на жаль, не гарантують комфортного життя, але для людей науки це не так вже й важливо. Друзі та знайомі підтримують зв’язок з Юрієм Григоровичем, телефонують навіть з США, а його студенти працюють у різних країнах. Та й сам він про свій вибір не шкодує. «Все було: і знайомства, і поїздки, і розширення обріїв… Я був в Америці разів 20, відвідав Німеччину, Францію, Фінляндію, Голландію, Італію…» - згадує. Та йому ніколи не хотілося поїхати за кордон, адже тут його Батьківщина, близькі та друзі, яким можна «поплакатися в жилетку», поговорити та завжди отримати підтримку. Таких, як Юрій Григорович, в НДІ астрономії багато - всі без винятку. І не тільки тут. У кожній науково-дослідницькій установі України можна знайти таких. Є такі вихідці з України і закордоном, але там їхня праця оплачується гідно.

- А чим би Ви займалися, якби не стали астрономом? - цікавлюся я у директора НДІ астрономії.

- Не знаю. Думаю, якби я займався не астрономією, то це було б не так весело. Мені пощастило, що я потрапив до астрономічного гуртка ще у школі. Навчався на фізика, але диплом написав з астрономії».

І Юрій Григорович, і Дмитро Федорович скаржаться на брак нових кадрів. Молоді науковці не хочуть працювати за гроші, які може запропонувати НДІ. як і для кожної справи, для самостійного життя юнаку чи дівчині потрібен «стартовий» капітал, який не завжди можуть забезпечити батьки, а іноді самі діти не хочуть брати батьківські кошти. Так, зараз не так вже й легко і співробітникам, які десятки років віддали астрономії. Однак вони змогли почати свою кар’єру за сприятливіших умов. А їхнім дітям довелося грати вже за новими правилами.

- Дмитре Федоровичу, ваші дочки знайшли своє покликання?

- Марина живе зараз у Франції і досліджує музику як вид мистецтва. Але у неї були всі шанси продовжити мою справу. Вона народилася в день великого протистояння Марс, який буває раз на 15-17 років. 10 серпня 1971 року вона з’явилася на світ, коли я в Душанбе спостерігав за Марсом. Розкажу вам одну цікаву історію. У свої п’ять років моя старша донька незалежно від іншого німецького астронома поставила мені питання, яке науковці називають парадоксом Ольберса. «Тату, а чому небо таке темне, якщо зірок нескінченна множина?» - запитала вона. Марина була дуже здібною і в фізиці, і в математиці, але закінчила в США університет з музикознавства, а потім була три роки в аспірантурі в Канаді, приїхала додому, вигадала нову тему дисертації і за рік її написала. Захищалася вже в Англії.

- Тобто вона віднайшла своє покликання?

- Так, на відміну від Оксани. Моя молодша дочка закінчили факультет іноземних мов нашого університету. Спочатку вона працювала викладачем в ліцеї, а тепер - менеджером прибуткової компанії у Києві. Але вона розуміє, що це не її справа.

У вас можуть бути мільйони на банківських рахунках і купа дорогих речей, але без покликання і бажання вдосконалювати свої вміння життя втрачає свою різнобарвність. Те, до чого душа не лежить, тільки обтяжує людину, а «сродна праця» надає поштовх розвиватися і досягати вершин, навіть у найскладніших галузях. Я вже не кажу про незабутні спогади насичено і приємно прожитих років.

До речі, про спогади. Цього, 2013 року, Юрій Григорович випустив книгу, що вмістила цікаві історії з життя астронома. «Хождение в науку» майже на 300 сторінок - це тільки маленька частина вражень та досягнень професора. Чотири великі розділи, десятки фотографій, вирізки з газет, відскановані листи та перелік з трьохсот наукових публікацій - найсоковитіші згадки про життєвий шлях.

...Розглядаю сімейні фото. «Перше фото, вік - близько року» - читаю підпис і дивлюся на маленького хлопчика з допитливими оченятами. Далі знімок вже старшого хлопця в кашкеті, потім інші дитячі фото, зображення, пов’язані з навчанням в астрономічному гуртку, походи, телескопи… Студентство, гуртожиток, знімок, зроблений під час першого візиту до обсерваторії… Знімки колег та друзів… Перегортаю чергову сторінку - закордонні подорожі, а далі картини Ф.Ф. Петрушевського та Г.С. Меліхова. Ретельно підібрані всі ці частинки складаються у велику мозаїку життя Юрія Григоровича. Напевно, ви зі мною погодитесь, що насичене і щасливе життя - найкраще, чого може досягнути людина. І все це завдяки тому, що вона знайшла себе у цьому світі, в родині, в суспільстві і в роботі, яка займає чи не найбільшу частину нашого часу.


С. ШКУРАЙ.