Понеділок, листопада 20, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Пам’ятаємо…

Пам'ять

Кращої людини ми не знали…

 

 

Пішов з життя  талановитий вчений, добрий викладач Вадим Павлович МАЦОКІН,  доктор фізико-математичних наук, професор кафедри фізики кристалів.  Ще рана втрати свіжа, болюча. Усі згадують Вадима Павловича тільки найкращими словами.

Доцент кафедри фізики кристалів Інеса Василівна ВОРОБЙОВА згадує, як вони разом вчилися на фізичному факультеті:

- Ми були одногрупниками. Коли вчилися на третьому курсі, Яків Євсеєвич Гегузин створював кафедру фізики кристалів. З курсів відбирав найкращих 8 студентів. Так і потрапили на кафедру. Можна сказати, що Вадим Павлович стояв біля витоків кафедри, створював спецкурси.

У 1970-му році Вадим Павлович захистив кандидатську, а в 1997-му - докторську дисертацію. Студенти дуже любили його. Вадим Павлович завжди все їм пояснював, але і вимогливим був, хотів, щоб студенти знали його дисципліни. Вадим Павлович викладав такі курси, як «Дислокаційна теорія міцності та пластичності», «Рентгеноструктурний аналіз», «Структурні методи дослідження кристалів». 55 років життя Вадима Павловича пов’язані з університетом. Тут він вчився, займався наукою, викладав, передавав свої знання майбутньому поколінню.

Не вистачить слів, щоб описати доброту Вадима Павловича. Він був життєрадісним, чуйним. Жив надіями, інтересами кафедри. Вадим Павлович завжди був готовий допомогти, був безвідмовний, ніколи не скаржився на недостатність часу. Його життя було дуже активним.

- Кращої людини я не знаю, - говорить про Вадима Павловича Інеса Василівна. - Я ніколи не чула, щоб він підвищував на когось голос. Завжди все чітко кожному пояснить, переконає. Ніколи нікого не образив. На похорони Вадима Павловича прийшли і його шкільні товариші, і дипломники, і аспіранти. Усі його любили. Він ніколи не скаржився на долю. Це людина, яка не здатна засмутити. Вадим Павлович дуже любив спорт, а особливо походи. Він піднімався на Алтай, і не тільки цю гору він підкорив. Подорожував по вершинам зі своїм великим рюкзаком, який був таких розмірів, що Вадима Павловича із-за нього не видно.

Вадим Павлович завжди радів науковим досягненням, готовий був поділитися радістю зі всіма. Його син, Дмитро Вадимович, пішов слідами батька, також закінчив наш університет та працює доцентом на кафедрі фізики кристалів.  Життя продовжується…Світла пам»ять.…  

О. СОЛОНЕЦЬ