П'ятниця, листопада 17, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Т.Г.Шевченку - 200!

Т. Г. Шевченку - 200!

 


Артерія, що живить організм

 

Шевченком «живе» і «дихає» наше місто: ім’ям Великого Кобзаря зветься важлива «транспортна артерія міста». Ласкаво просимо до вулиці імені Т.Г. Шевченка!

Вулиця, мов та стрічечка, простягнулась Харковом, «зв’язуючи» Велику Данилівку та Журавлівку із центром міста. На карті вона - ледь увігнута смужка, паралельна річці Харків.

Виходжу з метро «Київська» та опиняюсь прямо на вулиці Шевченка. Людей навколо зовсім небагато, а у повітрі стоїть запах паленого листя.

Вулиця довгенька: її протяжність - 6 км. Мій «крокометр» підрахував: якщо йти пішки, то це складає близько 7350 кроків. У звичному темпі - це приблизно година ходьби.

Чимало визначних топографічних об’єктів примостилося на вулиці Шевченка. Відомий усім Харківський обласний центр зайнятості височіє неподалік від метро. Недалеко від нього - Міська дитяча лікарня №23. Затишно вписалася тут і церква Петра і Павла: чорні куполи з золотими хрестами, біло-коричневе оздоблення та приємна садиба справляють неймовірне враження…

…Поряд зі мною йде хлопець. Звертається до мене: «Дівчино, а сфотографуйте й мене! А я вам екскурсію проведу!». Незнайомець представився як Сергій КОТУЗА, студент. Він розповідає:

«Вулиця Шевченка - надзвичайно тиха та спокійна. Хоч трохи і похмура, але тут ніколи не буває такої, знаєте, типової міської метушні. До речі, ви знали, що «Шевченківською» вулиця була не завжди? До 20-х років минулого століття вона була розділена на 2 частини, одна з яких була «Бєлгородська», а друга - «Журавлівська». Це зараз ми звикли називати її ім’ям Великого Кобзаря, Сина українського».

Варто зауважити також, що північна частина вулиці Шевченка була забудована ще в XVII ст., а південна - лише в середині XIX. На початку XX ст.. на цій вулиці з’явилося перше підприємство - суконна фабрика «Красная нить». Після Другої Світової війни на вулиці Шевченка було прокладено трамвайну лінію та заасфальтовано автомагістраль.

Видніється Управління державної пожежної охорони УМВС в Харківській області. Якщо йти вулицею пізно ввечері або вночі - можна побачити, як яскравими синіми вогниками світиться «вишка» цієї споруди.

Важливе та велике за площею місце на вулиці Шевченка займає фармацевтична компанія «Здоров’я», що входить до п’ятірки лідерів фармацевтичних виробників України.

Цікавим для шевченкознавців є Бєлгородський спуск, який виходить прямо на нашу вулицю. Ліва стіна майстерно розписана: на ній намальований сам Кобзар.

Доступ до вулиці Кобзаря мають усі види транспорту. Це, наприклад, станція метро «Київська» - одна з найкрасивіших станцій Харкова. А до уваги любителів «наземного» транспорту - трамваї та автобуси. Проте, беручи до уваги довжелезну чергу автомобілів, яку я зараз бачу біля світлофору, я б порекомендувала скористатися таки метрополітеном.

Валерій МЄЩАНІН, водій таксі: «Вулиця Шевченка - дуже хороша, і автомагістраль покладена вдало: їхати тут завжди приємно. Єдиний недолік - це постійні автомобільні затори. Уявіть: аби проїхати від початку вулиці до її кінця, треба перетнути аж 6 світлофорів! Тож, у час-пік дорога вулицею Шевченка займає у середньому 40 хвилин. У інший час - близько 15 хвилин».

Якщо ж рухатися вулицею Шевченка не до центру, а у протилежному напрямку, то ми потрапимо до Журавлівського гідропарку - улюбленого місця відпочинку харків’ян.

Оксана СВІДЕРСЬКА, місцева жителька: «Ми з сім’єю дуже любимо проводити у гідропарку вільний час. На жаль, у річці не скупатися – вона тут вже не така чиста, як була, скажімо, років 10 тому. Але тут дуже тихо, мало людей - можна прийти, лягти у травичку і просто відпочивати. Ми  з сусідами періодично виходимо на суботник та прибираємо у гідропарку - на жаль, люди залишають тут багато сміття після себе. Хто ще подбає про рідний куточок, як не ми?».

… А знаєте, це не запах паленого листя. Свобода духу та безмежний патріотизм - ось, що відчуваєш, йдучи вулицею Великого Кобзаря.

К. НОВІКОВА.