Субота, листопада 25, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Науковець-однолюб


ВІД РЕДАКЦІЇ. Кожен захист докторської дисертації – значить народження в університетських стінах ще одного авторитетного, визнаного в Україні та світі науковця. Нещодавно громада альма матер вітала із одержанням вченого ступеня доктора географічних наук Віліну Анатоліївну ПЕРЕСАДЬКО, завідувачку кафедри фізичної географії та картографії.
– Віліно Анатоліївно, яка ідея лежить в основі вашої наукової праці? Звідки її корені?
- Моя докторська дисертація, «Наукові основи регіонального еколого-природоохоронного картографування», є продовженням досліджень, розпочатих ще в студентські роки. В одному із відгуків на мою докторську було навіть написано: «Здобувачка добре відома нам як вчений-однолюб, яка усе своє творче буття присвятила дослідженню однієї проблеми.» Справді, ще у студентські роки, вивчаючи і порівнюючи радянські та закордонні природоохоронні атласи я помітила різницю: у закордонних – відображено екологічну ситуацію місцевості, а у радянських – лише заходи охорони (охорони від чого невідомо). Саме тоді і виникла ідея розробки напрямку в картографії, який би об’єднував екологію як науку і охорону природи як сферу практичної діяльності. Задум полягав у тому, щоб не тільки теоретично обґрунтувати концепцію еколого-природоохоронного картографування, але і реалізувати її шляхом практичного створення окремих карт, серій карт і атласів для усього ланцюга природокористування – від окремого фермерського господарства до значного за розмірами сількогосподарського, промислового чи лісового господарства, потім – до рівня адміністративних районів області й міст, а від них до області в цілому, що і було здійснено для Харківщини. Складність полягає у тому, що карта стала настільки звичним предметом користування, що пересічний громадянин, дивлячись на цей гармонійний, лаконічний, інформативний витвір людської думки, не підозрює, скільки сили, знань, умінь (найрізноманітніших – від креслярських до комп’ютерних) знадобилось автору карти, щоб вона сприймалась так органічно. Навіть при сучасних технологіях це складний і довготривалий процес. А у нашій роботі це не одна, а сотні карт, які мають бути уніфіковані за масштабами, умовними знаками, легко читатися з іншими картографічними творами.
Реалізація задуму затяглася на 20 років. Кандидатську дисертацію я захистила ще у 1988-му році, а докторську – у 2009-му.В основному від роботи «відволікав» побут… Здавалося, ось дитина трохи підросте, ось з житлом щось владнається, стане легше – тоді і попрацюємо. Цього чекати – марна справа. Все треба робити паралельно, і не боятися, що чогось не встигнеш…
– Як відреагувала на вашу докторську дисертацію наукова спільнота? Чия оцінка є для вас найбільш значимою?
– Відгукнулися з багатьох республік колишнього Радянського Союзу – з Росії, Білорусії, Молдови, Узбекистану, а також провідних картографічних, географічних та екологічних кафедр українських вузів – кафедри геодезії і картографії КНУ ім. Т. Г. Шевченка, НДІ геодезії та картографії Мінохорони навколишнього середовища, кафедри екології та біотехнології ХНАУ ім. В. В. Докучаєва, кафедри географічного моніторингу і охорони природи нашого університету та ін. Мені було дуже приємно, що проф. І. Г. Черваньов, завідувач кафедри географічного моніторингу і охорони природи з теплотою відгукнувся на мою роботу, виявляється, всі ці роки він прискіпливо спостерігав за моєю кар’єрою, публікаціями, науковими надбаннями. Я ж випускниця його кафедри, хоча писала дипломну роботу, а потім навчалась в аспірантурі на кафедрі фізичної географії та картографії, де моїм незмінним науковим керівником, консультантом, порадником від дипломної роботи до докторської дисертації був проф. І. Ю. ЛЕВИЦЬКИЙ. Йому я дуже вдячна за всі життєві уроки.
– Хто підтримував вас на шляху до захисту докторської?
– Безумовно, докторська дисертація – це колективна праця. Це праця – твоя, твоїх близьких та колег. Я вдячна своїм батькам за те, що вірили в мене, чоловікові і сину, для яких слова «мама працює над дисертацією» обернулися роками хатньої роботи Хочу скористатися нагодою і подякувати за підтримку декана геолого-географічного факультету проф. К. А. Немця. Я переконана, що ніколи б не організувалась для завершення роботи, якби не атмосфера професійної доброзичливості, поваги й гордості за успіхи колег, що формувалися на нашій кафедрі століттями. Я безмежно вдячна усім співробітникам за підтримку, допомогу, дружні поради – доц. А. М. Байназарову, проф. О. О. Жемерову, доц. І. М. Журавлю, доц. М. А. Гвоздеві, доц. В. Г. Клименко, доц. Ю. І. Прасул, В. М. Салімон, К. Б. Борисенко, В. В. Машкіній та ін. Не можу не сказати кілька теплих слів про наших студентів, зокрема картографів, які мистецьки володіють не лише пензлем і фарбами (Аня Пригаровська розробила вражаючий екологічний атлас-картинку для дітей дошкільного віку), а й сучасними технологіями (Олена Сінна, нині аспірантка кафедри, розробила методику застосування геоінформаційних технологій при створенні ландшафтно-екологічних карт). Сподіваюся, університетська спільнота ще не раз почує про успішні захисти на нашій кафедрі


В. ВЛАСОВА.