Кого пам’ятаємо і любимо

Правда рядового солдата

Велика Вітчизняна. Б. П. Зайцев: «Війна. Як усе було...»

ВІД РЕДАКЦІЇ. Пішов   у вічність талановитий історик  Борис Петрович ЗАЙЦЕВ, доцент кафедри історіографії, джерелознавства та археології, давній друг редакції газети «Харківський університет».  Ветеран Великої Вітчизняної війни, ветеран університету, який віддав альма матер 56 років життя… До останнього дня вірний товариш газети «Харківський університет»,  навіть прикутий до ліжка, Борис Петрович практично за тиждень до своєї кончини погодився дати нам інтерв’ю-спогади воєнних років. Читайте у сьогоднішньому  номері останню сповідь, останню історію з уст Бориса Петровича Зайцева.

69 років відділяють нас від незабутньої дати в історії людства, коли закінчилася найжорстокіша війна минулого століття, яка забрала мільйони життів, знищила тисячі сіл і міст, понівечила землю. До 69-ої річниці Перемоги над фашизмом газета «Харківський університет» підготувала розповіді героїв про важкі воєнні і повоєнні часи. Оповіді учасників Великої Вітчизняної війни даємо з перших уст. Талановитий історик ветеран війни Б. П. Зайцев, почувши дзвінок з редакції газети рідного університету, не зважаючи на хворобу та слабкість, погодився зустрітись і поговорити. У минулому рядовий солдат, зенітник, який відчув на собі «порох війни», з болем у серці знов пригадає, ЯК УСЕ БУЛО…

Доцент історичного факультету ХНУ В. Н. Каразіна, Б. П. Зайцев для нашої газети - особливий гість. Дослідник і популяризатор історії Харківського університету, автор понад 400 наукових, науково-популярних, історико-бібліографічних і методичних робіт Борис Петрович свого часу був активним кореспондентом Каразінської газети. Лише на сторінках газети «Харківський університет» він опублікував самостійно і в співавторстві з викладачами історичного факультету Ю. І. Журавським, С. М. Куделко, Б. Д. Мігалем, С. І. Посоховим десятки статей. До 200-ліття університету на сторінках нашої газети написав велику кількість документів і матеріалів, в яких знайшла віддзеркалення історія університету. Разом з Ю. І. Журавським відкрив рубрику «Твої вихованці, університете!», яка незмінно привертає увагу тих, хто цікавиться історією вузу і по сьогодні.

- Борисе Петровичу, історія свідчить, що Друга світова війна була найжорстокішою…

- Так історія свідчить, так і я засвідчую. Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. була найкровопролитнішою війною ХХ століття. Радянський Союз втратив понад 25 млн. людей, здебільшого молодь. Україна втратила понад 5 млн. співвітчизників. Кожен другий, хто повернувся з війни, був інвалідом…

- Як запам’ятали Ви початок війни і прихід загарбників на рідну землю?

- Це була страшна трагедія для кожної сім’ї. Не оминула вона і нашу родину, яка проживала у м. Сталіно (нині Донецьк). 31 серпня 1941 р. моя родина уперше безпосередньо зіткнулася з «порохом війни». Ввечері того страшного дня німецькі бомбардувальники мали на меті розгромити металургійний завод, що знаходився обабіч нашого дому. Вибух за вибухом!!! Експертиза засвідчила, що бомба, яка потрапила у наш будинок, важила 50 кг. Бабуся загинула на місці, маму контузило, мене поранило. Цей напад показав халатність протиповітряної оборони міста. Мовчали підрозділи повітряного спостереження, попередження і зв’язку, мовчала повітряна тривога, прожектори, зенітна артилерія, літаки-винищувачі стояли на аеродромах, навіть не передчуваючи біди… Завдяки тому, що тато працював на заводі оборонної промисловості, родині вдалось евакуюватись до станції Ленінабад Таджицької РСР. Там я продовжив навчання у залізничній школі. В період Великої Вітчизняної війни, з жовтня 1941 року по жовтень 1943 року, разом з сім'єю знаходився в евакуації. У лютому 1943 року вступив в ряди Всесоюзного Ленінського Комуністичного Союзу Молоді. Після звільнення Сталінської (Донецької) області від німецько-фашистських окупантів повернувся на батьківщину, і продовжив навчання в середній школі. На початку грудня 1944 року прямо зі шкільної лави був мобілізований до лав Червоної Армії. А 30 листопада 44-го мені тільки-но виповнилося 17 років.

- Які обов’язки лягли на плечі вчорашнього школяра у воєнні часи?

- Призовники усі були з України. Нас, півтисячі юнаків, привезли до Підмосков’я, поставили усіх вряд і об’явили, що служба буде проходити у 36-ій окремій зенітно-артилерійській бригаді Московського округу протиповітряної оборони СРСР. Завдання бригади полягало в обороні повітряних просторів Москви. Бригада налічувала 25 батарей. При розподілі по батареям, важливим питанням була наявність освіти у бійця. 10 класів - не закінчив жоден, 9 - ні одного, 8 класів - 5 хлопців, і я у тому числі. Отакі от бійці, вчорашні школярі, мали рятувати країну від фашистських нелюдів нарівні з досвідченими чоловіками. Назначили нас п’ятьох українців у батарею №22. На батареї я служив рядовим солдатом. У батареї було два зенітних знаряддя, прибор керування зенітним артилерійським вогнем, далекомір та відділення повітряної розвідки. Мене призначили на далекомір. Далекомір - прилад для вимірювання відстаней до об'єктів, по суті труба завдовжки 2 метри, усередині якої знаходиться оптика. Обслуговувало далекомір троє: наводчик, стереоскопіст та командир далекомірного відділення. Стереоскопіст визначав висоту та дальність літака, ці дані миттєво передавалися на прилад управління артилерійським зенітним вогнем. З цього приладу в свою чергу дані передавалися на гармату. У головки снаряду були поділки з позначкою на якій висоті снаряд повинен вибухнути. Я добре пам’ятаю, як під градом осколків від бомб та снарядів ми, повзучи, постачали снаряди вагою 16 кг до гармати. Ми, зенітники, відбивали нальоти ворожої авіації. Ми і гадки не мали, що зможемо вижити. На батареї дим, від вибухів бомб і снарядів люди глухнули, сліпли, хотілося пити, але відійти не можна було ні на мить. Бо така помилка коштувала б життя побратимам… І не розумію, як у такому непроглядному пеклі нам вдалося вижити…

Доля подарувала щастя Борису Петровичу лишитися живим. Після демобілізації з лав Радянської Армії у березні 1951 року він приїхав в м. Яма (нині р. Сіверськ) Донецької області. У цьому ж році закінчив 10-й клас вечірньої школи робочої молоді і вступив на перший курс історичного факультету Харківського державного університету. З тих пір життя і трудова діяльність Бориса Петровича Зайцева тісно пов'язані з історичним факультетом Харківського університету. З жовтня 1955 року почав працювати старшим лаборантом археологічного музею університету... У січні 1959 року очолив посаду завідувача археологічним музеєм, яку займав до вересня 1964 року. Керував археологічною практикою студентів. У 1955-1964 роках брав участь в археологічних експедиціях під керівництвом видатного історика доцента Б. А. Шрамко. На рахунку Бориса Петровича багато наукових доробок, він назавжди залишиться улюбленим викладачем для студентів історичного факультету багатьох років. Бориса Петровича уже немає з нами, але подвиги його закарбовані у вічності. Попри все хочеться сказати йому «Дякуємо, що не скорилися у воєнні роки! Дякуємо за Перемогу!»

Б. П. Зайцев відзначений державними нагородами СРСР і України: орденом «За мужність» ІІІ ступеню і дев'ятьма медалями, у тому числі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років».

Ліна ТИМАРСЬКА.

Кого пам’ятаємо і любимо

Семінар, присвячений пам’яті Володимира Григоровича Зими, провів фізико-технічний факультет. Доповідь однокурсника Володимира Григоровича завідувача кафедри теоретичної ядерної фізики проф. В. Д. Ходусова «В. Г. Зима - людина рідкісного таланту і виняткового благородства».

Доповідь доктора фізико-математичних наук О. Ю. Нурмагамбетова «Роботи В. Г. Зими з теорії суперсиметрії та фізики елементарних частинок» присвячувалася науковим доробкам вченого якого немає з нами ось уже понад 10 років.

Проте відеозапис 2000 року «В. Г. Зима про В. Г. Бар’яхтара» повернув усіх присутніх у ті незабутні часи, коли Володимир Григорович жив і працював поруч з нами. Розумний, енергійний, відповідальний, щирий і відвертий - він завжди залишиться таким у нашій пам’яті. Володимир Григорович Зима - один із найавторитетніших фахівців у теорії суперсиметрії, член Американського математичного товариства, обіймав посади доцента кафедри теоретичної ядерної фізики та вищої математики імені О. І. Ахієзера фізико-технічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, заступника декана з навчальної роботи. Його наукові роботи присвячено побудові суперсиметричних моделей у фізиці високих енергій. Він розробляв формулювання супергравітацій, вивчав використання нормального калібрування в супергравітації, моделі з алгеброю суперсиметрії, розширеної тензорними центральними зарядами, будував нелінійні реалізації розширеної суперкомформної групи. Ним побудовано формулювання спінової суперчастинки з використанням так званого індексного спінора, твісторні формулювання масивної і безмасової спінової частинки, проведено коваріантне квантування спінової частинки з використанням континуального інтеграла.

О.ДЕУС.