Вівторок, вересня 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Студентська сім’я

Студентська сім’я

 

Любов як феєрверк


У кохання багато облич. Воно може зігрівати, ніжити та пестити. А може жалити, колоти, кусати… Але історія кохання Валерії Субочевої, студентки групи ДЕ-42 екологічного факультету та Ігоря Лопатки, цьогорічного випускника магістратури того ж відділення - неначе переказ доброї, старої казки…

2011 рік. Вона, струнка красуня-харків’янка із білявим волоссям, глибоко занурена у навчання. Він, високий русявий хлопець, приїхав із Сум, аби отримати вищу освіту в Харківському університеті. Вони ще не здогадуються, але лютий 2011-го зведе їх шляхи на один спільний та прокладе одну стежку під назвою «сім’я».

Ця зустріч відбулася в гуртожитку Каразінського університету: друг Валерії, Володимир, познайомив дівчину з Ігорем - своїм сусідом по кімнаті. Саме тоді механізм любові і було запущено.

Ігор, як той лицар, залицявся до своєї дами серця: період, що йменується «цукеро-букетним», цілком виправдав свою назву. «Пам’ятаю, я майже щотижня ходила факультетом із букетом квітів від Ігоря!», - пригадує Валерія. Близько місяця закладали вони фундамент майбутніх стосунків. А згодом - офіційно стали парою.

Але ж, будь-яка казка має напружений момент. У Валерії та Ігоря він настав, коли їм довелося побути на далекій відстані один від одного. Хлопець перебував у свого друга в Китаю, а дівчина – на практиці в Кримських горах.

«Тоді було дуже важко: по декілька повідомлень на тиждень - так і спілкувались. Принаймні, розлука була гарною перевіркою на міцність!»,- коментує Ігор.

Та якими ж дорогоцінними після таких розлук стають зустрічі! Ігор підготувався до цього довгоочікуваного моменту, як справжній Ромео: свічки, пелюстки троянд, вечеря… романтика! Закохані немов пережили новий прилив почуттів - ось такою була їх перевірка відстанню.

Новий 2013 рік. Такий улюблений та такий хвилюючий бій курантів - початок нового року. А для наших закоханих - початок нового життя:

«Валеріє, чи згодна ти стати моєю дружиною?».

Сльози радості, веселий сміх, бій курантів та таке бажане «Так!»…

На новорічному небі вистрибують кольорові іскри феєрверку - то салют на честь їхнього палкого та ніжного кохання.

16 березня 2013 року щасливі молодята пов’язали одне одного шлюбними узами. Принц в елегантному смокінгу та принцеса у білій весільній сукні - це вже не герої казок. Це Ігор і Валерія Лопатки.

«Гірко!».

Зараз закохані тримають у своїх руках маленькі рожеві рученятка, пестять ніжну ледь пухнасту голівку - це їх велике спільне щастя, чотиримісячний Давідик.

Троє в окремій харківській квартирі: Ігор - працівник компанії імпорту напоїв, Валерія - домогосподарка, а також Давід - їх маленьке чадо. Так і зароджується нова сім’я - маленька держава.

Нехай же молода сім’я живе в мирі та злагоді, а їх синочок росте здоровим та щасливим!


К. НОВІКОВА.



Єдиних двічі не зустрічають…

 


Їй - 22, йому - 28… Вона - майбутніх хімік, він - інженер-будівельник. Вона тільки у цьому році почне робити перші серйозні кроки у доросле життя, він - уже міцно стоїть ногах… Що поєднало цих людей? Спільні плани на майбутнє. Бо коли зустрічаються дві людини з однаковими мріями, у них обов’язково все виходить...

У жовтні минулого року студентка 5 курсу хімічного факультету кафедри хімічного матеріалознавства Юлія ЧЕРТОВА, нині ПУСТОВАРОВА, зробила один із найважливіших кроків у своєму житті: вийшла заміж за Сергія ПУСТОВАРОВА.

Я дуже довго розшукувала цю нещодавно створену сім’ю, адже зараз пари піддаютьсяновомодному віянню і довго живуть у цивільному шлюбі, навіть не думаючи узаконювати свій союз. Але ці молоді люди все-таки вирішили дотримуватися традицій…

І Юлія, і Сергій родом із села Шипувате Великобурлуцького району Харківської області. Разом навчалися в одній школі.

- Пам’ятаю спільний туристичний зліт, - говорить Юлія. - Я тоді була в 5 класі, а мій чоловік - в 11. Сергій має меншого брата, Андрія, який на рік менше мене. Він тоді постійно насміхався, що я буду його невісткою. А, як бачите, стала дружиною…

Доля постійно розводила шляхи наших молодят. Після закінчення школи Сергій вступив в Харківський національний університет будівництва та архітектури, а Юлія переїхала місто Куп'янськ. Потім коли Юлія закінчила школу і почала вчитися в Харківському університеті, її майбутній чоловік закінчив вищий навчальний заклад і став працювати в іншому місті.

Але незважаючи на всі ці перешкоди, молоді люди стали зустрічатися. Сергій:

- Мені навіть довелося змінити місце роботи, щоб бути в одному місті з Юлею.

У березні минулого року Сергій зробив пропозицію, а через пів року вони узаконили свої стосунки. Запитую у Юлії:

- Сім’я не заважає навчанню?

- Ні, навіть допомагає. Постійно відчуваєш підтримку, піклування. А хімію ми вчимо разом. На першому курсі Сергій постійно писав мені шпаргалки на модуль, доки я вчила інший предмет.

- А що стосується якихось побутових моментів?

- Ми все робимо разом: і готуємо, і прибираємо.

Далі у Юлії багато планів на майбутнє. Вона мріє працювати за спеціальністю, і чоловік її у цьому підтримує.

Молоді люди щасливі, що знайшли один одного, адже єдиних два рази не зустрічають. Цікавлюся: назвіть плюси і мінуси подружнього життя. Сергій і Юлія:

- Плюси: підтримка, взаємодопомога, взаємовиручка, почуття потрібності. Ти знаєш, що тебе вдома хтось чекає... А мінуси… Хм…Те, що все тепер спільне, і ти маєш думати не тільки про себе, а й про свою другу половинку. Хоча хіба це мінус?

Л. РІЧКОВА.

 

Всесвіт на двох


Молодість, краса, енергія… Це незабутній час, найкращі роки всього життя, які варто витрачати на подорожі, навчання, прогулянки та, безперечно, кохання! Головне - навчитися це поєднувати, знаходити золоту середину між саморозвитком, друзями та коханим. І це гарно вміє Крістіна Ткаченко, четвертокурсниця соціологічного факультету, староста групи, а з літа минулого року - ще й дружина!

У свої 20 років Крістіна навіки з’єдналася з коханим узами шлюбу. Її обранець - 25-річний студент Харківської інженерно-педагогічної академії Євген Ткаченко. Історія кохання Крістіни та Євгена зворушує щирими почуттями… Вони познайомились у колі спільних знайомих. Тоді, вперше побачивши один одного, вони й гадки не мали, що попереду в них спільне майбутнє. Після приємної розмови з чудовою дівчиною Євген знайшов Крістіну у соціальній мережі, у якій вони продовжили спілкування. Вечорами вони телефонували один одному і могли розмовляти годинами. Далі романтичні зустрічі… Перше побачення, за словами Крістіни, було дуже оригінальним: Євген запросив її грати у більярд. Не дивлячись на те, що дівчина не вміла грати, відмовити Жені вона не змогла. Та вийшло так, що дівчина того дня не тільки обіграла свого партнера, а й зрозуміла: Євген - це та людина, яка їй потрібна.Але Крістіна не подавала виду: для неї було важливим, щоб ініціатором стосунків був хлопець, із серйозним, наполегливим характером. І саме таким дівчина побачила Євгена. З того часу хлопець часто навідувався до своєї обраниці, запрошував на різні культурні заходи… А влітку закохані вирішили разом поїхати на море. «Це був найніжніший, найкращий час… Така романтика й породила в його серці ідею зробити мені пропозицію. З його слів та вчинків було все зрозуміло: він мене кохає…», - зізнається нам Кристіна.

Руку та серце Євген запропонував дівчині неочікувано. Першого вересня вони, як і завжди, гуляли по парку. Було загадково тихо та малолюдно. Крістіна та Євген присіли на лавочку й про щось розмовляли. І тут Євген встав і сказав, що має запитати в дівчини дещо важливе. «Мені стало не по собі… Раніше спокійний, впевнений у собі, стриманий, він почав хвилюватися, у нього тремтіли руки та голос. Я почала хвилюватися, розпитувати, що ж з ним трапилось. Та, зібравшись із думками, Женя дістав обручку та сказав, що дуже мене кохає та хоче створити зі мною сім’ю. Мені важко було говорити, та серце підказувало: я не маю права втратити шанс пов’язати своє життя з коханою та дорогою мені людиною. Я сказала впевнене «ТАК»… Він на весь парк закричав «УРА-А-А!», - ділиться приємними спогадами Крістіна.

Весілля відбулося 21 червня 2013 року. Крістіна та Євген розписались у РАГСі та обвінчалися у церкві. «Це був дуже хвилюючий та радісний день, - згадує дівчина. - Почуття всеохоплюючого щастя заполонило моє серце. Я, як ніколи в житті, розуміла, що роблю дуже важливий крок, і це мене трохи лякало. Та я розуміла, що без тями люблю свого чоловіка. Нема сумнівів, що це та людина, яка знайшла ключ від мого серця! Ми щиро пообіцяли один одному перед людьми і перед Богом, що будемо разом, незважаючи ні на що. Такі моменти не були позбавлені сліз радості та прекрасних хвилювань…». Розділили з молодятами перше сімейне свято рідні та близькі, які приготували для Крістіни та Жені багато подарунків. Незабутнім для нареченої став сюрприз від Євгена: він виконав для неї пісню. «Мені хотілося, щоб цей день не закінчувався…», - розповідає дівчина. Одразу після весілля молодята відправились до Криму - подорожувати. Євген, родом із Севастополя, влаштував дружині оглядову екскурсію найцікавішими місцями півострову.

Зараз Крістіна та Євген щовечора разом: для них це - незмінна традиція. «Ми тільки й чекаємо цього моменту, - продовжує розповідь Крістіна, - коли можна побути удвох, відсторонившись від шуму та буденщини. Ми справжні друзі, яким завжди добре разом». Дозвілля молодята проводять, граючи на гітарі, у настільні ігри чи дивлячись фільми. Крім того, кожні вихідні урізноманітнюють своє сімейне життя походами в кіно, кафе, парки, влаштовують пікніки чи прогулянки на велосипедах.

У планах Крістіни та Євгена закінчити навчання, стати на ноги, поїхати за кордон. Там більше можливостей реалізувати себе та забезпечувати велику сім’ю, яку молодята хочуть створити.

Щиро побажаймо їм кохання, успіхів та міцного здоров’я для звершення усіх мрій!

Є. ПРОРВІНА.

 

 

Шлюб навчанню не завада


Анна та Сергій ШВАГЕРИ знайшли один одного в університеті. Обоє ще студенти, обоє поціновувачі комп’ютерів і найцікавіше, що приїхали навчатися у Каразінський університет з одного міста, з Енергодару, що на Запоріжжі. Отак жили там 17 років, не знаючи один одного, а познайомилися у Харкові, напередодні Аниного вступу. Зараз дівчина на 3 курсі, а її чоловік - п’ятикурсник. Подружнє життя їм зовсім не заважає навчатися і писати наукові роботи.

«Ми одружилися в липні, хоча хотілося ще раніше. Але мій чоловік був на 4-му курсі, писав диплом і готувався до вступу на магістратуру. Йому було б важко і навчатись, і працювати, і займатися організацією весілля», - розповідає Аня.

Поки дівчина навчається, Сергій заробляє на їхнє спільне життя. Він - спеціаліст з web-розробок. Спільний знайомий подружжя Едуард МАКУХІН вважає, що найважче зараз Сергію: «Ніщо так не змушує задуматися про майбутнє, як одруження Ти повинен утримувати родину. Сергій перетворився на зразкового чоловіка: ходить на роботу, платить за квартиру. Взагалі, потрібно розуміти, що всі твої витрати моментально подвоюються, ти вже не можеш не працювати. Про студентське безтурботне життя і мови бути не може».

- А як ваші батьки відреагували на ваше бажання одружитися? - цікавлюся .

- Вони зраділи і влаштували нам свято, - згадує Аня.

- На початку нашого спільного життя вони допомагали нам матеріально, але зараз в цьому потреби вже немає,- додав Сергій.

- Думали про майбутнє?

- Ну, про діточок думати ще рано. Поки власної квартири немає. Але ми взяли собачку. Реалізую свій материнський інстинкт (усміхається). Мені б хотілося піти працювати, самореалізуватися, поки немає так багато клопотів. Зараз я займаюся двома науковими роботами, розглядаю квантові нейромережі та аналізую уразливість протоколів SSL/TLS. Можливо, й до аспірантури зберуся, - відповідає дівчина.

- Аню, скажи чесно, а як же кава з подругами чи інші звичні для тебе хобі? Довелося від чогось відмовитись?

- Ні, чоловік мене розуміє і підтримує, тому мої ритм і стиль життя майже не змінилися, за винятком того, що ми тепер проводити час разом.

Проте найкраща подруга Ані Ольга РИБАКОВА впевнена, що у житті дівчини відбулися значні зміни: «У неї є коханий чоловік, з появою якого перелік її обов'язків зріс: зібрати «тормозок» уранці на роботу чоловікові, приготувати смачненьке і обов’язково м'ясо на вечерю та інші обов'язки заміжньої дівчини. Єдине, що точно не змінилося в її житті, так це найкраща подруга, яка завжди поруч, і люблячі батьки, які завжди зрозуміють і підтримують!»

- А тобі, Сергію, сімейне життя заважає працювати чи навчатися?

- Не завжди легко поєднувати роботу з навчанням, а от сімейне життя приносить мені тільки позитив.

Важко бути й успішним студентом, й гарним працівником, і уважним чоловіком чи дружиною, проте кожен сам коваль свого щастя, кожен сам обирає, що для нього найважливіше, вирішує, коли треба приділити увагу навчанню, а коли - родині. Є лише одна умова - жити щасливо самому і робити щасливими інших. Проте «не хочу вчитися, а хочу одружитися» - це не про Каразінців, принаймні, не про цю родину, адже вони продовжують навчатися та намагаються самореалізуватися, зокрема як спеціалісти. Тож щасливого вам спільного життя і легких сесій, Аню та Сергію.


С. ШКУРАЙ.


Півроку в шлюбі…


День Святого Валентина - свято всіх закоханих. А що може бути прекрасніше кохання? Це найвище та найцінніше почуття. Воно як вітер, його не бачиш, але відчуваєш. Подумати тільки, яке сильне і всемогутнє кохання.

Два закохані серця знайшли один одного й поєднали свої долі назавжди. Так можна сказати про молоду сім’ю Ніколенків, Юлію та Олега. Вона вчиться на другому курсі юридичного факультету Каразінського університеті, а він уже працює у Полтаві. Ми розкажемо, як у них все починалося…

Юлія:

- Ми з Олегом з одного міста, з Полтави. Дружимо з дитинства, тому якнайкраще знаємо одне одного. Ми змогли подолати ту межу, яка існує між дружбою та коханням. Тепер цієї межі у нас нема. Олег став моїм коханим чоловіком, але залишився й другом, опорою у житті. Одружені вже півроку. Він розуміє мене з півслова, загалом, як і я його. Олег уміє дивувати, це мені в ньому й подобається найбільше, адже обожнюю казки, вірю у дива. Тому він дарує мені завжди щось особливе й незвичайне. Характер у нього складний, як і у мене. А так, нормальна пара, така як і всі. Кохання, гармонія в стосунках, чого ще потрібно для щастя?..

Чи щось у молодих змінилося після одруження? В один голос відповідають, що не дуже. Хіба що відповідальність тепер велика, але це Юлію та Олега не лякає. Недавно вони стали молодими батьками. Тому сім’ю можна привітати з поповненням. Це чи не найкращий момент в житті кожного молодого подружжя. Живуть вони у Полтаві, але навчання Юля кидати не збирається. Звичайно, буде важко, але разом вони все подолають. Найголовніше, щоб поряд була рідна людина, яка завжди буде підтримувати. Вони є один в одного, тому під силу все.

Юлія:

- Олег зараз працює. А поки я довчуся на юридичному, дитина підросте, я також зможу працювати, щоб потім дати їй ще більшого. Свого помешкання у нас зараз нема, але ми прагнемо цього. Усе буде, але не одразу. Ми здатні протистояти всім труднощам.

Юля та Олег доповнюють одне одного. Хоча вони кажуть, що їхня пара така ж, як і всі, але я бачу в них щось особливе… Їхні очі світяться від щастя. А Олег з такою ніжністю дивиться на Юлію, що не знаєш, куди ховатися від такого яскравого світла кохання. Вони вже справжня сім’я!

О. СОЛОНЕЦЬ.