Неділя, листопада 19, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Кого пам’ятаємо і любимо

Кого пам’ятаємо і любимо

Романтик науки - Яків Овсійович Гегузін


«Між наукою та мистецтвом немає межі: в істинному натуралістові живе художник, і справжній художник - певною мірою є дослідником природи», - казав великий учений-фізик, популяризатор науки 20 сторіччя, Яків Овсійович ГЕГУЗІН.  Він жив і творив саме за цим принципом.

З’явився на світ майбутній фізик 1 серпня 1918 року у російському місті Юзівка. У 1941 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. У роки війни працював у авіаційній промисловості: так, він почав свою трудову діяльність в ливарному цеху заводу ФЕД. Там чоловік пройшов шлях від майстра цеху до заступника головного металурга заводу. А по закінченню війни Гегузін був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

З 1950 року і до останніх днів життя Якова Овсійовича було нерозривно пов'язане з Харківським університетом. Гегузін пишався тим, що він - професор цього закладу, був відданий йому. Зокрема, у 1964 році за його сприянням було відкрито кафедру фізики кристалів, завідувачем якої, безсумнівно, був сам Яків Овсійович.

Кафедру будували студенти і викладачі: так, сумісними зусиллями на сьомому поверсі, у відгалуженій частині університету, було створено затишний «куточок», вихідцями якого стали великі вчені.

Яків Овсійович мав невеличкий світлий кабінет: дві шафи, заставлені науково-популярними книжками, письмовий стіл та декілька стільців. На стіні висить портрет Якова Ілліча Френкеля - людини, яку Гегузін вважав своїм вчителем та наставником. Зараз у цьому кабінеті працює учень Гегузіна - Віталій Іванович Кібець, доцент кафедри фізики кристалів.

Майже уся кафедра - це суцільні лабораторії. Тут розміщені найкращі моделі таких пристроїв, як вакуумний універсальний пост, спектрофотометр, модернізовані металомікроскопи, рентгенівські дифрактометри тощо. Така потужна база надає можливість якісно проводити досліди та отримувати максимум знань від практики.

Яків Овсійович був членом наукових рад АН СРСР, членом Наукової ради з порошкової металургії при Державному комітеті з науки та техніки при Раді Міністрів СРСР, членом Міжнародного інституту науки про спікання… Окрім того, вчений активно організовував всесоюзні конференції, симпозіуми та розширені семінари. Був членом редколегії журналів «Порошковая металлургия» та «Science of Sintering». Часто писав для таких авторитетних видань, як «Природа», «Наука и жизнь», «Наука и человечество», «Квант».

А про науковий доробок Гегузіна годі й говорити! На сьогоднішній день бібліографічний вказівник «Яків Овсійович Гегузін - професор Харківського університету», створений ще в 1988 році Центральною науковою бібліотекою ХНУ, має аж 451 найменування!

Найбільший попит серед робіт Гегузіна мають такі його монографії та науково-популярні книги: «Капля», «Физика спекания», «Очерки о диффузии в кристаллах», «Пузыри», «Живой кристалл», «Почему и как исчезает пустота». Ці та інші його роботи й досі активно використовуються у ході наукових досліджень студентами та викладачами не лише України, а й держав минулого СРСР та за кордоном.

Віталій Іванович Кібець у статті «Яків Овсійович Гегузін. До 90-річчя з Дня Народження», пише:

«Усі його роботи написані з такою любов’ю і довірою до читача, з таким бажанням допомогти йому зрозуміти складні процеси і явища природи, так образно і просто, що читач відчуває себе причетним до їх дослідження».

Дійсно, взяти хоча б його «Каплю». Тут кожен розділ має поетичну, образну, не заштамповану та не обтяжену термінологічними висловами назву: «Удобная «постель» для капли», «Весенняя капель», «Антидождь», «Счастливый день в жизни естесствоиспытателя», «Росинка в солнечном луче» тощо. Яків Овсійович навіть додає до своєї книги поетичні рядки! От подивіться:

«… строки из стихотворения Николая Заболоцкого "Оттепель":

Оттепель после метели.

Только утихла пурга,

Разом сугробы осели

И потемнели снега».

І далі вчений дає пояснення: «Из-под такого снега талая вода вскоре появится, вначале - капля, а затем -  бурный весенний поток».

Погодьтеся, після такого піднесення, здавалося б, простого явища як крапля, хочеться прочитати усю книгу! І неважливо: фізик ти чи філолог. Читати просто про складне любить кожен.

Гегузіна виправдано вважали романтиком науки, а процеси дифузії жартома називали «гегузією». Він був справжнім поетизатором фізики! А. С. Дзюба в своїй «Исповеди трудного ученика» пригадував:

«Якось я приніс Якову Овсійовичу рукопис своєї наукової статті. Коли він прочитав її, то звернувся до мене лише з таким зауваженням: «Написано бездушно, сухою мовою. Не бачу ставлення автора до основних результатів. Треба дивуватися своїм винаходам, підкреслювати основне…».

Яків Овсійович був нагороджений премією ім. Соболевського академії наук УРСР за монографію «Макроскопічні дефекти в металах», Першою премією Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР за роботу «Дифузійна зона», а також премією ім. Френкеля за усі праці в області фізики спікання.

Яків Овсійович Гегузін був неперевершеним вчителем. Під його опікою були люди, чиї імена сьогодні займають почесні місця в розвитку науки. Це такі діячі, як Солунський, Рабець, Кагановський, Сімеонов, Дзюба, Кібець, Файнштейн, Ємець, Квітка та багато інших.

Про Гегузіна, як про вчителя, пригадує В. І. Кібець:

«Яків Овсійович завжди охоче ділився своїми знаннями і розумінням природи, процесів та явищ, що виникають у ній. Він вважав, що перед наукою усі рівні. Кожен - і студент, і досвідчений науковець - мають однакове право на свою територію самостійного дослідження, на будь-яку консультацію та на власну думку. Система робіт із молоддю була поставлена так, що наука захоплювала і заохочувала молодих людей до навчання. Тому на кафедрі завжди було багато аспірантів і пошуковців - їх праця принесла визнання та повагу до наукової школи Я. Є. Гегузіна».

Людини, для якої наука була мистецтвом, натхненням, та, нарешті, способом життя, не стало 12 грудня 1987 року. Але за ці 25 років, що минули, пам’ять про видатного діяча нітрохи не згасла!

Кафедра, яку заснував Яків Овсійович, і досі працює повним ходом. Щороку з неї виходять талановиті випускники, що успішно працюють по всьому світі. На сьогоднішній день завідувачем кафедри є Борис Вікторович Гриньов. Окрім «прямих» учнів існував і продовжує існувати так званий «коледж Гегузіна», учасники якого, живучи у різних країнах, об’єднані спільними ідеями Майстра. Про широту географії цінителів таланту Якова Овсійовича свідчить і те, що його роботи перекладаються багатьма мовами світу, видаються у друкованому вигляді, а також по радіо та на телебаченні. Яків Овсійович був щасливою людиною: він мав красуню-дружину та кралечку-доньку. Він сповна віддавався науці, а наука - йому. Він здійснив, принаймні, більшість своїх задумів. Він залишив по собі неоціненний доробок, яким і донині користуються науковці. І ми пишаємося тим, що саме наш університет мав такого популяризатора науки.

Кристина НОВІКОВА.