Четвер, вересня 21, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Моя сторінка до 210-річчя Харківського університету

Моя сторінка до 210-річчя Харківського університету

 

Університет - дім


ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо ювілейну рубрику: свою «сторінку» в історію рідного університету вписує кожен із нас. А славна історія провідного навчального закладу країни залежить і  від нашого особистого внеску.

Доц. М. Г. СТЄРВОЄДОВ працює в університеті майже 40 років, а вперше ступив на поріг Каразінського ще у 1966 р. :

— Вдома мені, незважаючи на шкільну золоту медаль, навіть не повірили, що я зміг пройти відбір до університету, поки я не отримав запрошення. Можливо, подумали, що я злякався великого міста, але ж я родом з  Невинномиська козачого Ставропільського краю і, як козак,  не маю права боятися, — усміхається Микола Григорович.

Після випуску він два роки прослужив в армії офіцером, а у 1974 році повернувся до рідного університету.

— Миколо Григоровичу, чим же став для Вас університет?

— Всім. Я навіть не сприймаю його як роботу. Університет – це дім. По-перше, я віддав йому все своє життя. Все життя після закінчення університету, тоді імені О.М. Горького, я займався створенням приладів для аналітичних вимірювань. Ось кілька стоять на поличці. Один з них – система мікрометеоритного контролю – зараз літає на міжнародній космічній станції. Завдяки університету я кілька разів був у Південній Кореї, Німеччині. Зараз маю запрошення до Швеції та Німеччини. Я не уявляю свого життя без університету і навіть не хочу уявляти. Тут пройшли мої кращі роки. Якби мені дали можливість почати все спочатку, я б знову обрав університет. Мені дуже радісно, що маю послідовників. Кілька людей, які захистили дисертації під моїм керівництвом, продовжують мої теми. А Олександр Посохов та Марина Малахова ще й пов’язали своє життя як чоловік і дружина. Приємно, що на очах створюються нові родини.

— А по-друге?

— Тут навчалися мої діти. Старший син Сергій зараз працює старшим викладачем на фізико-технічному, а молодший Андрій — в Берліні. За часів роботи в уніеврситеті він з командою інших науковців отримав за цикл робіт премію Президента. Лауреати — усі мої колишні студенти. Андрій Дерев’янко, один з них,  захистив дисертацію під моїм керівництвом. Моя дружина Раїса працює інженером на фізико-технічному факультеті. Моя невістка Наталія, дружина молодшого сина, теж навчалась в університеті. Тож уся моя родина не розрізняє дім та університет.

— Що б Ви побажали університету?

— Я хочу, щоб наш університет став могутнішим інтелектуальним та освітнім центром держави, був рівним серед провідних  найвідоміших університетів світу, увійшов до десятки найкращих. А передумови і підґрунтя для цього у нас є.

С. ШКУРАЙ

 

 

 

Основне завдання вчителя


Проф. В. М. КУКЛІН: «Мова піде тільки про людей, які старші від мене. Проф. А. М. Кондратенко відкрив мені двері у науку і навчив всього необхідного у цій сфері діяльності. Проф. С. С. Моїсеєв увів мене у вищу лігу теоретичної фізики. Проф. Л. М. Івін наочно пояснив мені суть бізнесу та менеджменту в найширшому їх розумінні, а  проф. В. В. Шкода ненав'язливо примусив засісти за книги і витратив безліч часу на дискусії, які позбавили мене нерозуміння і зайвої впевненості у своїй правоті. Крім того, зізнаюся, що вчився і вчуся у всіх моїх колег, друзів і навіть випадкових людей, з якими мені вдалося обмовитися бодай одним словом, не кажучи вже про авторів книг, статей…».

Доц. С. Г. МАЩЕНКО: «Вчителями для мене були батьки та  всі такі ж добрі, порядні, розумні люди, які володіють життєвою мудрістю. Мої батьки, Ганна Никифорівна і Григорій Васильович викладали у школі. Я б назвав зразком для себе Ліну Дмитрівну Маєвську - викладача кафедри німецької та французької мов. Порядна, розумна і в життєвому сенсі слова, і в професійному відношенні. Вона - доцент, кандидат наук, приклад для молодших поколінь. Я навчився від неї порядності, професіоналізму, такої дивовижної енергії. Ліна Дмитрівна - людина з великої літери».

Доц. Д. О. БУЛАВІН: «Я закінчив університет радіоелектроніки , там же захистив кандидатську дисертацію. Першим моїм учителем по життю був Едуард Георгійович Петров, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри системотехніки в університеті радіоелектроніки. Своїм вчителем я вважаю і завідувача нашої кафедри Сергія Юрійовича Шматкова, видатного фахівця. З ним дуже приємно спілкуватися не тільки на тему науки. Едуард Георгійович Петров навчив мене правильно формулювати свої думки, викладати за його європейським стилем: у нього не читають лекцію з папірця. Лектор повинен випромінювати енергію, позитивний настрій. Сергій Ігорович - полковник, він вчить тому як зробити так, щоб у тебе був порядок і у викладанні. У нас з ним багато публікацій, в тому числі і зарубіжних. Я вдячний йому: у травні отримав атестат доцента  -  це його заслуга».

Аспірант М. В. КОТОВ: «Свою першу курсову роботу я написав з  Людмилою Василівною Салощук, з третього курсу її знаю, потім разом готували  бакалаврську, магістерську, ось тепер кандидатську дисертацію дописуємо. Вона навчила мене багатьом речам. Я вважаю, що основне завдання вчителя - складне робити простим. Тому й намагаюсь у доступній формі передавати студентам свій досвід і знання».

С. ШКУРАЙ.